Державне регулювання і саморегулювання біржової діяльності

Як уже нами зазначалося, біржова діяльність у світі ринкової економіки суворо регулюється як з боку держави, так і безпосередньо з боку учасників біржового процесу шляхом вироблення та впровадження системи біржових правил.

У процесі еволюційного розвитку біржового ринку держава постійно змінювала ставлення до нього. Так, у більшості країн континентальної Європи біржі з самого початку були під наглядом держави, яка чітко контролювала їхню діяльність. У разі надмірної спекуляції і маніпулювання цінами уряди деяких країн закривали біржі або забороняли торгувати певними видами продукції. У Німеччині та Австрії на початку XX ст. було заборонено біржову торгівлю зерном та олійними культурами, тоді як в Індії у 1960 р. було закрито біржі бавовни, джуту, олії та олійних культур.

Залежно від ступеня втручання держави у сферу біржового обігу та форм організації бірж як відкритих або закритих ринків їх поділяли на такі типи:

- доступні для всіх збори. Такі біржі або взагалі не мали якихось законодавчих норм, що регламентували їхню діяльність, або ж регулювання було дуже обмежене. Уряд брав на себе функцію лише загального нагляду за порядком на біржах. Усі бажаючі мали можливість стати учасником біржового торгу, а біржове приміщення надавалось або урядом, або приватною компанією. Біржі такого типу існували в Голландії і Франції;

- збори, що всебічно регламентувалися державою. Біржова торгівля регулювалась законодавством і була під суворим контролем адміністрації. Відвідувачі й учасники біржі не були організовані в корпорації, біржа являла собою відкриті збори, а члени Біржового комітету призначались не біржею, а відповідною державною інстанцією. До такого типу належала більшість німецьких бірж;

- біржі закритого типу, регламентовані державою. Учасники біржової торгівлі об’єднані в корпорацію. Біржовий комітет обирався з учасників і підпорядковувався урядовому органу. Як і в біржах другого типу, діяльність цих бірж регламентувалася законом і була під адміністративним контролем. Крім членів біржових корпорацій, на торги допускалися сторонні особи, але, як правило, за особливим дозволом і з обмеженими правами. Такий тип бірж зустрічався в Австро-Угорщині;

- вільна корпорація або приватна установа. Біржа створювалась без втручання держави і була приватною компанією. Спеціального біржового законодавства в цьому разі могло не бути або ж воно було дуже обмежене. Керівництво біржею здійснював Біржовий комітет, що наділявся широкими повноваженнями й обирався загальними зборами членів біржі. Такі біржі належали, природно, до закритого типу.

Такий різнобічний підхід до розвитку біржового ринку був виправданий на початковому етапі його становлення. Виходячи із сучасного рівня функціонування бірж, специфіки законодавства кожної країни та ступеня розвитку вільної економіки в них можна виокремити такі національні моделі, що характеризують рівень державного впливу на роботу біржового ринку.

Американська модель біржі ‑ самостійне об’єднання професійних посередників з внутрішньобіржовим регулюванням діяльності. Відповідний державний орган ‑ Комісія з товарної ф’ючерсної торгівлі США ‑ виконує переважно спостережні функції, координує діяльність усіх біржових ринків, здійснює юридичну експертизу всієї біржової документації з метою забезпечення рівних умов для розвитку конкуренції.

Англійська модель біржі характеризується поєднанням значного впливу державних установ з широким членством бірж і брокерів у неурядовій і некомерційній організації, що координує діяльність біржового ринку, ‑ Управлінні з цінних паперів і ф’ючерсів.

Французька модель біржі передбачає визначальну функцію держави з контролю за діяльністю біржових структур і ринку.

Східноєвропейська модель має скоріше міжнаціональний, аніж національний характер; властива для країн з перехідною економікою, передусім для східноєвропейський. Характеризується відсутністю чіткого правового поля для діяльності бірж та жорстким і непослідовним регулюванням ринкових процесів з боку державних структур.

Характерним є те, що в Україні відродження біржової торгівлі в 90-ті роки також започатковувалось за відсутності єдиної правової основи для такої діяльності, а відтак на біржах використовувалися переважно підзаконні акти. Більше того, розробка правової основи регулювання біржової діяльності в Україні базувалася на законах, постановах, положеннях і указах, які забезпечували перехід від командно-адміністративної системи управління економікою до ринкової.

Варто зазначити, що і нині законодавче забезпечення є недостатнім для розвитку бірж, оскільки воно не тільки не задовольняє, а в багатьох напрямах і стримує біржову діяльність. Сьогодні біржова діяльність ґрунтується в основному на загальному законодавчому забезпеченні розвитку країни, за винятком деяких спеціальних актів, які, однак, не дають змоги ефективно розвиватися біржовому ринку. Відтак виникає необхідність розробки гнучкої законодавчої системи стосовно біржової діяльності.

Відставання законотворення від потреб регулювання товарного і фондового ринків наразі цілком об’єктивний процес, оскільки, по-перше, відсутня стабільна практика функціонування товарних і фондових ринків; по-друге, хоча становлення біржової торгівлі в Україні перебуває під впливом історичного досвіду Англії, країн континентальної Європи і США, своєрідність становища вітчизняного біржового ринку не дозволяє прямого запозичення зарубіжного законодавства, а вимагає своєрідної адаптації.

Загальновизнаним є те, що законодавче забезпечення біржової діяльності створюється, перш за все, не стільки для професійних посередників, як для їх клієнтів, які довіряють їм право на свій товар, і прагнуть мати надійні гарантії. Регулювання біржової діяльності з боку держави не повинно мати заборонного характеру, а виключно забезпечувати рівність прав для всіх учасників торгівлі, при цьому контролюючи дотримання визначених правил. Це досягається завдяки створенню єдиної правової системи для діяльності, через їх ліцензування, системи спеціального пільгового оподаткування та інші заходи[4].

Держава здійснює регулювання діяльності бірж завдяки правовим інструментам, що передбачає застосування різних заходів адміністративного й економічного характеру, визначаючи насамперед організаційну та управлінську структури, порядок і принципи функціонування біржових інститутів.

Розглядають такі форми державного управління біржовим ринком:

- пряме (адміністративне), що здійснюється шляхом:

◦ прийняття державою відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;

◦ реєстрації учасників ринку;

◦ ліцензування професійної діяльності на біржовому ринку;

◦ забезпечення гласності і рівної поінформованості всіх учасників ринку;

◦ підтримання правопорядку на ринку.

- непряме (економічне), що проводиться державою економічними важелями впливу через:

◦ систему оподаткування (ставки податків, базу оподаткування, пільги та ін.);

◦ державні фонди коштів (державний бюджет, державні цільові фонди (пенсійний, соціального страхування та ін.);

◦ державну власність і ресурси (державні підприємства, природні ресурси і землю).

Оскільки державне регулювання є складним механізмом з вищезазначеними заходами варто більш детально зупинитися на їх характеристиці.

Складовою частиною державного регулювання виступає ліцензування як біржових інститутів, так і індивідуальних посередників біржового ринку. Ліцензування потрібно розглядати як спосіб дозволу біржової діяльності і контролю держави за дотриманням вимог чинного законодавства України, що пред’являється до економіко-правового та організаційного статусу бірж.

Механізм ліцензування біржової торгівлі включає як ліцензування біржових посередників (видача кваліфікаційних атестатів, що дають право на укладення угод і здійснення операцій), так і ліцензії інвестиційних інститутів, що дають право діяти на біржовому ринку. Так зокрема, на ринку цінних паперів підлягають ліцензуванню такі види біржової діяльності: брокерська діяльність; дилерська діяльність; андеррайтинг; діяльність з управління цінними паперами; діяльність з управління активами; діяльність з управління іпотечним покриттям; депозитарна діяльність депозитарію цінних паперів; депозитарна діяльність зберігача цінних паперів; діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів; діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку; розрахунково-клірингова діяльність.

Іншою вимогою при ліцензуванні бірж, як уже зазначалось є те, що її діяльність на біржовому ринку повинна бути винятковою. Біржа повинна мати мінімальний власний статутний капітал. Термін дії ліцензії не обмежується, хоч передбачається як припинення, так і відзив виданої ліцензії.

Для отримання ліцензії необхідно враховувати такі вимоги:

- по-перше, біржа повинна бути юридичною особою і діяти на ринку професіонально, тобто її діяльність як інфраструктурного елементу повинна бути винятковою;

- по-друге, в штаті біржі повинні бути професіонали, які мають кваліфікаційний атестат фахівця біржової роботи. Більшість бірж за кордоном, зокрема, Токійська фондова біржа, вимагає від своїх працівників спеціального навчання, яке організовується цими ж біржами. Така ж тенденція має місце на вітчизняному біржовому ринку.

Державні органи мають право контролювати діяльність бірж на предмет виконання правил і положень про порядок ведення торгів. Держава, як один з найбільших емітентів і активний учасник ринку цінних паперів, зацікавлена в необхідних умовах обігу цінних паперів, визначенні їх ринкової вартості, поширенні надійної інформації про ціни на ринку цінних паперів, забезпеченні технікою біржових залів, наданні біржам сучасних ліній комунікацій, у тому числі й супутникового зв’язку.

Державні органи на основі чинного законодавства контролюють фінансову діяльність бірж. Біржа не має права виступати як інвестор, тобто вкладати кошти у діяльність, що не передбачена біржовим законодавством, випускати цінні папери (за винятком власних акцій).

Членами біржі, зокрема фондової, можуть бути державні, муніципальні підприємства, а також державні виконавчі органи, які володіють майном. Одним із завдань цих організацій є здійснення операцій з акціями та іншими цінними паперами, зокрема, з облігаціями, які належать державі.

Допустима фінансова діяльність фондової біржі може здійснюватися лише за рахунок:

- продажу акцій самої біржі, які дають право стати членами біржі;

- регулярних внесків членів біржі;

- біржових зборів від кожної угоди, що укладена на фондовій біржі;

- проведення експертиз і реалізації інформації.

При цьому державним органам, які регулюють діяльність бірж, необхідна інформація як про самі біржі, так і про їх фінансові результати.

Не менш складними є форми державного регулювання ринку цінних паперів, як то:

- прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

- регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов’язків учасників ринку цінних паперів;

- видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;

- заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;

- реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;

- контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

- створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

- контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;

- встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;

- контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;

- контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

- проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів[5].

Зважаючи на вищезазначене, на думку російських вчених завданнями державного регулювання біржової діяльності мають стати:

- реалізація державної політики розвитку біржового ринку;

- забезпечення рівних прав і безпеки для професіональних учасників і клієнтів біржі;

- створення інформаційної системи біржового ринку і здійснення контролю за обов’язковим розкриттям відповідної інформації учасниками ринку[6].

Наступним різновидом регулювання біржової діяльності, що історично склався, крім державного, є саморегулювання. Цей напрям використовується всіма економічно розвинутими країнами. Наприклад, у США поза державним регулюванням залишаються такі питання, як:

- принципи організації біржі;

- організаційна структура;

- органи управління;

- права засновників і керівних органів.

Ці питання знаходять відображення у правилах торгівлі, статутах, положеннях, які розробляються кожною конкретною біржею самостійно.

Українські біржі також використовують принцип саморегулювання. Вітчизняний законодавець саморегулівну організацію професійних учасників фондового ринку розглядає як неприбуткове об’єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку [7].

Саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку утворюються за принципом: одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів. Така саморегулівна організація повинна об’єднувати більше 50 відсотків професійних учасників фондового ринку за одним з видів професійної діяльності.

Об’єднання професійних учасників фондового ринку набуває статусу саморегулівної організації з дня його реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Порядок та умови проведення реєстрації саморегулівної організації професійних учасників фондового ринку та анулювання реєстрації встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Метою діяльності саморегулівних організацій професійних учасників фондового ринку є забезпечення провадження діяльності професійними учасниками фондового ринку, які є членами саморегулівної організації, розроблення і затвердження правил, стандартів професійної поведінки та провадження відповідного виду професійної діяльності.

Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку набуває делегованих їй Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку повноважень з дня опублікування в офіційному друкованому виданні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про делегування відповідних повноважень саморегулівній організації.

Умовами для прийняття рішення про делегування організації-претенденту професійних учасників фондового ринку повноважень Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо регулювання фондового ринку є:

- наявність правил і стандартів професійної діяльності на фондовому ринку, що є обов’язковими для виконання всіма членами саморегулівної організації;

- статус непідприємницької організації;

- наявність у власності для забезпечення статутної діяльності активів у розмірі не менше ніж 600 тисяч гривень.

У кожному виді професійної діяльності Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку може делегувати саморегулівній організації такі повноваження:

- збирання, узагальнення та аналітичне оброблення даних щодо провадження відповідного виду професійної діяльності;

- проведення перевірок провадження відповідного виду професійної діяльності, дотримання вимог законодавства про цінні папери, правил, стандартів професійної поведінки;

- подання їй обов’язкового для розгляду клопотання про припинення (зупинення) дії ліцензії на провадження професійним учасником фондового ринку певного виду діяльності;

- сертифікація фахівців фондового ринку;

- видача ліцензій особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку у встановленому нею порядку може делегувати й інші повноваження саморегулівним організаціям.

Варто зазначити, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку делегує саморегулівній організації повноваження з регулювання фондового ринку в установленому нею порядку за заявою цієї організації. У місячний строк після отримання заяви від саморегулівної організації Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку приймає рішення про делегування або відмову в делегуванні саморегулівній організації повноважень.

У рішенні про делегування саморегулівній організації повноважень зазначаються:

- найменування саморегулівної організації, якій делегуються повноваження;

- повноваження, які делегуються;

- строк, на який делегуються повноваження;

- порядок державного контролю за здійсненням делегованих повноважень.

Рішення про делегування саморегулівній організації повноважень підлягає державній реєстрації в Міністерстві юстиції України як нормативно-правовий акт та оприлюдненню відповідно до законодавства.

Саморегулівна організація має право подавати заяву про делегування їй додаткових повноважень лише за умови задовільного виконання раніше делегованих повноважень[8].

Кожна біржа має свої внутрішньобіржові нормативні акти, які є правовою основою її діяльності. До них належать Засновницький договір, Статут і Правила торгівлі.

У Засновницькому договорі перераховуються засновники біржі, визначається мета її створення, способи реалізації поставлених завдань, встановлюється відповідальність засновників за зобов’язаннями біржі, первинний розмір статутного фонду, розподіл його на акції і порядок розподілу їх між засновниками. У ньому також фіксуються права і обов’язки засновників біржі, порядок розподілу прибутку і формування резервного фонду, обумовлюються умови припинення діяльності біржі, вказується місцезнаходження і реквізити.

Як правило, Статут біржі включає такі розділи:

- загальні положення;

- мета створення біржі;

- види діяльності біржі;

- розмір, порядок формування і зміни статутного капіталу, фондів і прибутку біржі;

- права і обов’язки членів біржі;

- управління біржею;

- облік і звітність біржі;

- припинення діяльності біржі.

У Правилах біржової торгівлі знаходять відображення такі питання:

- учасники біржових торгів і порядок їх проведення;

- біржовий товар, порядок виставлення і зняття його з торгів;

- біржові угоди, їх види, порядок реєстрації, оформлення, розірвання і визнання їх недійсними;

- вирішення спорів і санкції за порушення правил біржової торгівлі. Зокрема, фондові біржі у рамках саморегулювання мають досить широке коло повноважень. Вони визначають, які цінні папери будуть продаватися на біржі, встановлюють правила здійснення операції, правила поведінки брокерів на торгах, а також порядок вирішення суперечок з укладених угод.

Як бачимо, саморегулювання передбачає використання методів громадського регулювання, до яких відносять:

- розробка правил професійної діяльності на біржовому ринку та їх спільне використання на практиці;

- заборона недобросовісної реклами;

- формування позитивної громадської думки про діяльність бірж.

Як бачимо, саморегулювання спрямоване на подальший розвиток біржового ринку, а тому позитивними сторонами його сторонам, що характеризують даний інститут біржового права є:

- розробка правил поведінки самими професіональними учасниками конкретного біржового ринку, що реально відображає його особливості;

- економія державних коштів, в силу скорочення апарату управління біржовим ринком;

- встановлення громадського контролю, оскільки учасники біржового ринку, як правило, більше зацікавлені в нормальному регулюванні, а ніж державні чиновники;

- запровадження етичних норм поведінки професійних учасників біржового ринку з допомогою громадського контролю.

Отже, досвід країн ринкової економіки свідчить про досить тісну взаємодію органів держави і суб’єктів ринкової системи у сфері у регулюванні біржової діяльності. У процесі такої взаємодії на державу покладені обов’язки забезпечення ринку і біржової торгівлі правовою основою, тоді як на саморегулівні суб’єкти – сприяння державному регулюванню та вироблення на основі чинного законодавства Правил біржової торгівлі, що враховують інтереси усіх учасників біржових торгів та особливості біржових товарів.

Поиск по сайту: