ІV. Знати напам’ять терміни та поняття, які вивчаються протягом курсу

Алегорія (грецьк. allegoria, від allos – інший і agoreuo – говорю – інакомовлення) – спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ та предметів під певними художніми образами та відповідними асоціаціями з характерними ознаками прихованого.

Антитеза (antithesis – суперечність, протиставлення) – стилістична фігура різкого протиставлення образів та понять.

Ауто – одноактна драматична вистава релігійно-алегоричного змісту, поширена в Іспанії та Португалії у другій половині ХІІІ і відома до ХVІІІ ст.

Бароко (італ. barocco – дивний, химерний, португ. perrola barocca – перлина неправильної форми) – напрям у мистецтві та літературі ХVII – XVIII ст., якому належить важливе місце у поступі європейської культури. Бароко прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Література бароко характеризується універсалізмом, динамізмом, багатозначністю, складною метафоричністю, алегоричністю, прагненням уразити читача пишним барвистим стилем,незвичайними формами. У поетиці бароко поєдналися різні контрасти, релігійні та світські мотиви, античні та християнські образа, традиції Середньовіччя (готики) та Відродження. Під словом бароко розуміють також стиль і добу, коли розвивався цей напрям.

«Буря й натиск» («Sturm und Drang») – Літературний рух 70-х – початку 80-х років XVIII століття в Німеччині, зумовлений категоричним неприйняттям культу розуму та канонів класицизму. Названий за однойменною драмою Ф.М. Клінкера. Для літератури «Бурі й натиску» характерні ідеї гнівного протесту проти насильства, захист народних інтересів, культ геніїв-бунтівників, заперечення раціоналізму в мистецтві, ствердження сили й багатогранності людських почуттів. Й.Г. Герде обґрунтував естетичну та етичну програму цього руху (історизм мислення, самобутність кожного народу, народність мистецтва, увага до фольклору) «Штюрмерські» мотиви звучать у творчості Ф. Мюллера, Г.А. Бюргера, молодого Й.В. Гете, Ф. Шиллера та ін.

Буфонада (італ. buffonata – блазенство) – комедійна манера гри актора, в якій використовуються засоби надмірного комізму, окарикатурення персонажів, ситуацій; вистава, побудована в такий манері виконання.

Контраст (фр. contraste – протилежність) – різко окреслена протилежність у чомусь: рисах характеру, властивостях предметів чи явищ. Має в основі антитетичний принцип світосприйняття.

Символ (грецьк. symbolon – умовний знак, натяк) – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища. Символ має філософську смислову наповненість, тому не тотожній знаку, Символ тісно пов’язаний з наукою, міфом, вірою, поезією, але тяжіє до певного узагальнення, на відміну від алегорії, що проявляється в конкретному образі. Символ постає засобом активного перетворення внутрішнього на зовнішнє і, навпаки, відмінністю внутрішнього та зовнішнього. Тому за своїм значенням символ не збігається із жодним тропом.

Метафора (грецьк metaphora – перенесення) – один з основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ і предметів через інші за їхньою схожістю чи контрастністю.

Перифраз, перифраза (грецьк. periphrasis – описовий вираз) – мовний зворот, який вживається замість звичайної назви певного об’єкта і полягає в різних формах опису його істотних і характерних ознак. Перифразами можуть бути як довільні, так і фразеологічні сполучення слів. Перифрази часто використовують, аби уникнути повторень і водночас висловити авторське ставлення до об’єкта розповіді. У художній літературі перифраз має своїм завданням зробити текст виразнішим, дієвішим та цілеспрямованішим і за своїм характером наближається до метафори або метонімії, виражаючи семантику слова чи словосполучення за принципом подібності й суміжності.

Гіпербола (грецьк. hiperbole – перебільшення) – різновид тропа, який полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища, або дії задля особливого увиразнення художнього зображення чи виявлення емоційно-естетичного ставлення до нього.

Гумор (лат. humor – волога, рідина) – різновид комічного, відображення смішного у життєвих явищах і людських характерах. Гумор не заперечує об’єкта висміювання і цим відрізняється від сатири, для якої характерне цілковите заперечення й різке осміяння зображуваного. Добродушний гумор піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини.

Іронія (грецьк. eironeia – лукавство, глузування, удавання) – художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою.

Класицизм (лат. сlassicus – зразковий) художній напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше з’явився в італійській культурі XVI ст. і розвивався у XVII – XVIII ст. у Франції, Росії та інших країнах. Зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст. Для класицизму характерні орієнтація на античну літературу, культ розуму, нормативність мистецтва, ієрархія жанрів, гармонійність форм тощо.

Комедія (грецьк. komodia, від komos – весела процесія і ode – пісня) – драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи в людині.

Комедія масок, або комедія дель арте (італ. commedia dell’ arte – професійна комедія) – різновид італійського імпровізованого народного театру доби Відродження, що успадкував традиції римської доби. Персонажі комедії були втіленням комічного гротеску, буфонади, яскравого видовища карнавального типу. Як театральний жанр вона вплинула на творчість Ж.Б. Мольєра, К.Гольдоні, К.Гоцці, М.Гоголя та ін.

Комедія ситуацій – жанровий різновид комедії, розбудований на несподіваному повороті сюжетної лінії, інтризі чи «непередбачуваному» збігові обставин. Комедія ситуацій, відома з античної доби, розвивалася в середньовічних фарсах, у комедії масок, в інтермедіях тощо. До цього жанру зверталися Т.де Моліна, В.Шекспір, Ж.Б. Мольєр, М. Гоголь, І.Котляревський та ін.

Комедія характерів – жанровий різновид комедії, побудований на показі рис характеру, що викликають сміх. Комізм тут не зовнішній (як у комедії ситуацій), а внутрішній, хоча внутрішнє нерідко виявляється через зовнішнє.

Культизм, або гонгоризм, протиставляв неприйнятної для нього реальності прекрасний і досконалий світ мистецтва, збагнення краси якого нібито доступно лише деяким «вибраним». Культисти створили «темний стиль», прибігаючи до штучно ускладненого синтаксису, використовуючи безліч неологізмів (головним чином латинського походження), перевантажуючи твори складними метафорами, міфологічними образами, перифразами, що затемнюють зміст.

Метафізика (грецьк. meta – після і фізика – те, що йде після фізики) – філософія буття, наука про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.

Раціоналізм (лат. rationalis – розумний) – учення в теорії пізнання, згідно з яким достовірні знання можуть бути здобуті лише з допомогою розуму людини від народження (теорія вроджених ідей).

Робінзонада – термін, який увійшов в літературу через роман Дефо «Життя і пригоди Робінзона Крузо». Цей термін означає літературні твори, в яких зображується життя, пригоди і виробництво відособлених особистостей поза суспільства.

Сарказм (грецьк sarkasmos – терзання, від sarkazo – рву м’ясо) –їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті і гнівного презирства. Сарказм не має подвійного, часто прихованого дна, як іронія, близько до якої він стоїть, виражається завжди прямо. Сарказму притаманне поєднання гніву, ненависті з гіркою посмішкою. Об’єктом сарказму виступають, як правило, речі небезпечні, різко негативні і аморальні.

Сатира (лат satira, від satura – суміш, усяка всячина) – особливий спосіб художньої відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного. У вузькому розумінні – твір викривального характеру. Сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства; на відміну від гумору, вона має гострий непримиренний характер. Часто об’єктом сатири є антиподи загальнолюдської моралі, пристосуванці, лицеміри, ренегати і зрадники, явища, які не відповідають естетичному ідеалу.

Фарс (франц. farce, від лат. farcio – начиняю) – вид народного театру та літератури західноєвропейських країн, передусім франції. Відзначався комічною, нерідко сатиричною спрямованістю, реалістичною конкретністю, вільнодумством. Герої фарсу – городяни. Образи-маски позбавлені індивідуального начала, вони були першою спробою створення соціальних типів.

Поиск по сайту: