Зміст досудового слідства

Кримінальне переслідування (обвинувачення) на досудових стадіях провадження у кримінальних справах у повному об'ємі здійснюють органи досудового слідства, вичерпний перелік яких наведений у ст.102 КПК України.

Діючий кримінально-процесуальний закон передбачає чотири види органів досудового слідства:

1) слідчі прокуратури;

2) слідчі органів внутрішніх справ;

3) слідчі податкової міліції;

4) слідчі органів безпеки.

Органи досудового слідства вирізняються між собою компетенцією щодо провадження у тих чи інших кримінальних справах, іншими словами, вони вирізняються своєю підслідністю.

У теорії кримінального процесу правила підслідності розглядаються як одна із загальних умов провадження досудового слідства.

Підслідність - це передбачені законом притаманні кримінальній справі ознаки, критерії, які визначають її приналежність до здійснення провадження відповідним органом досудового слідства.

Аналіз ст. 112 КПК, яка є базовою статтею, присвяченою правилам підслідності кримінальних справ із різною та рівнозначною юридичною силою ознак, критеріїв, а також положень деяких інших правових актів дозволяє розподіляти ці справи між різнойменними органами досудового слідства.

Своєю чергою підслідність різнойменних органів досудового слідства також може бути типізована. Наприклад, підслідність слідчих прокуратури поділяється на:

1) виключну (виняткову) підслідність - справи про злочини, передбачені ч. 1 ст.112 КПК;

2) факультативну підслідність - щодо інших злочинів за дорученням, згідно постанови Генерального прокурора України, його заступника, прокурора області та прирівняних до них прокурорів;

3) спеціальну підслідність слідчих військових та інших спеціалізованих прокуратур - у справах про військові та деякі загально-кримінальні злочини, віднесені законом до їх компетенції або передані їм прокурором; а також у справах про злочини, розслідування яких у компетенції слідчих природоохоронних та інших спеціалізованих прокуратур.

Розслідування злочинів здійснюється слідчим одноособове. Якщо кримінальну справу порушено безпосередньо слідчим і прийнято до свого провадження, тоді складається єдина постанова про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження.

Коли ж слідчий одержує кримінальну справу вже порушену іншим процесуальним органом,, він складає окрему постанову про прийняття цієї справи до свого провадження, про що повідомляє прокурора, надсилаючи йому протягом доби копію цієї постанови (ст.113КПК).

У разі складності кримінальної справи або великого її обсягу досудове слідство може здійснюватись групою (декількома) слідчими.

Рішення про це має право прийняти прокурор або начальник слідчого підрозділу. Про це, зазначається в постанові про порушення кримінальної справи або виноситься окрема постанова.

Один із слідчих групи, призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо.керує1 діями інших слідчих.

Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому (ст. 119 КПК).

Під час провадження досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення (ч.1 ст.114 КПК).

У разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи до суду або про закриття справи слідчий, не виконуючи цих вказівок, має право подати справу вищестоячому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень.

У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому (ч.2 ст.114 КПК).

У цьому полягає суть процесуальної незалежності слідчого, котру не варто ототожнювати із процесуальною самостійністю.

Здійснюючи досудове слідство (кримінальне переслідування), слідчі прокуратури виконують слідчі дії.

Вичерпний перелік слідчих дій встановлено кримінально-процесуальним законом, це зокрема, такі:

1) слідчий огляд (місця події, трупа, ексгумація трупа, освідування, кореспонденції та інформації, знятої з каналів зв'язку та ін.);

2) затримання підозрюваного;

3) допит (очна ставка);

4) обшук;

5) виїмка (в тому числі кореспонденції та інформації, знятої з каналів зв'язку);

6) пред'явлення для впізнання;

7) відтворення обстановки і обставин події;

8) призначення і проведення судової експертизи (одержання зразків для експертного дослідження);

9) накладення арешту на майно, на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку.

Примусова властивість цих слідчих дій полягає в обмеженні прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб (права на особисту недоторканність, недоторканність житла тощо).

Ця властивість також обумовлює, вимагає (з метою зміцнення гарантій законності й обґрунтованості щодо застосовуваних виконанням слідчих дій обмежень) попереднього отримання дозволу суду (судді), санкції прокурора або ж наступного й негайного здійснення ними перевірки виконання слідчими таких заходів.

Кожна слідча дія передбачає наявність мети, підстав, умов і процесуального порядку її проведення.

Під час проведення різних слідчих дій слідчий має право використовувати машинопис, звукозапис, стенографування та кінозйомку і відеозапис.

Постанови слідчого, винесені в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, службовими особами і громадянами.

Слідчий у розслідуваних ним справах має право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від цих органів допомоги у провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.

Слідчий має право провадити слідчі дії в інших слідчих районах та вправі доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в десятиденний строк.

У межах міста чи району, хоч і поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто провадити всі слідчі дії.

Після збору достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий прокуратури притягує її як обвинуваченого, тобто вчиняє процесуальну дію (але не слідчу, на що інколи помилково вказують деякі автори).

Ця дія полягає у винесенні відповідної мотивованої постанови про притягнення як обвинуваченого, з метою визначення правового статусу особи, щодо котрої провадиться розслідування.

Щодо цієї дії - акту притягнення особи як обвинуваченого діють такі, законодавче закріплені, положення:

1. Особи, які вчинили злочини, повинні в обов'язковому порядку притягуватись як обвинувачені. Слідчий зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів до їх встановлення й викриття. Це досягається шляхом активного й енергійного розслідування у справі, збиранням доказів, які викривають винуватця вчиненого злочину.

2. Притягнення як обвинуваченого можливе лише за наявності доказів, достатніх для висунення обвинувачення. Такими достатніми доказами будуть зібрані на досудовому слідстві вагомі й перевірені та оцінені докази, що викривають певну особу у вчиненні конкретного злочину. Притягнення особи як обвинуваченого - дуже серйозний і відповідальний акт. Цим актом особа набуває статусу обвинуваченого у справі, а це породжує для неї певні наслідки - щодо неї можуть бути застосовані заходи процесуального примусу, обмежується її свобода, потерпає громадянська репутація. Тому притягнення як обвинуваченого допустиме тільки тоді, коли у слідчого є серйозні обвинувальні докази, котрі вказують на цю особу, як на таку, що вчинила злочин. Безпідставне, упереджене притягнення як обвинуваченого на підставі неперевірених або неналежне чи недостатньо перевірених даних - серйозне порушення законності.

3. Притягнення особи як обвинуваченого, хоча і повинно ґрунтуватись на вагомих і перевірених доказах, ще не означає, що вже все у доказуванні вини цієї особи встановлено, існують усі підстави для скерування справи до суду. Після пред'явлення особі обвинувачення, досудове слідство продовжується, у ході нього повинні з'ясовуватись й досліджуватись усі обставини, як ті, що обтяжують покарання обвинуваченого, так і ті, що пом'якшують; для обвинуваченого зберігається можливість на виправдання, оспорювання обвинувачення не тільки перед майбутнім судом, а й під час досудового слідства. Тому не виключено, що після притягнення особи як обвинуваченого, у ході подальшого слідства будуть встановлені обставини, котрі видозмінять обвинувачення або ж навіть спростують його й призведуть до закриття справи (це положення випливає із презумпції невинуватості особи, згідно котрої, кожен обвинувачений вважається невинуватим, поки його вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Завершальним етапом досудового слідства є складення наступних процесуальних документів: 1) обвинувального висновку (ст. ст. 212,223 -225 КПК); постанови про закриття справи (ст. ст. 6, 212, 213-216 КПК); постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ст. ст. 212, 416-418 КПК).

У разі одержання достатніх доказів, що підтверджують наявність фактичних обставин, які породжують можливість застосування щодо обвинуваченого заходів кримінального покарання, а також відсутність обставин, котрі обумовлюють потребу закриття або зупинення провадженням кримінальної справи, слідчий прокуратури завершує досудове слідство шляхом складення обвинувального висновку.

Обвинувальний висновок - це процесуальний документ, в якому підводять підсумок досудового слідства, викладаються встановлені у справі фактичні та юридичні підстави кримінальної відповідальності й покарання обвинуваченого, формулюється обвинувачення і обгрунтовується потреба щодо скерування справи на розгляд до суду.

Після складення й підписання обвинувального висновку, слідчий направляє справу прокуророві (ст. 225 КПК).

На прокурора, який одержав від слідчого справу з обвинувальним висновком, покладено обов'язок вирішити наступні питання:

1) чи мала місце подія злочину;

2) чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину;

3) чи були додержанні під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги закону про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист;

4) чи не має в справі обставин, які тягнуть за собою її закриття;

5) чи пред'явлено обвинувачення за всіма встановленими злочинними діями обвинуваченого;

6) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину;

7) чи правильно кваліфіковані дії обвинуваченого за статтями кримінального закону;

8) чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку;

9) чи правильно обрано запобіжний захід;

10) чи вжито заходів для забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна;

11) чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, чи вжито заходів для їх усунення;

12) чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог КПК (ст. 228 КПК).

Закон зобов'язує прокурора чи його заступника у строк не більше п'яти днів розглянути справу і дати їй належне спрямування, тобто прийняти одне з таких рішень:

1) за наявності підстав для скерування справи в суд, затвердити своєю резолюцією обвинувальний висновок;

2) повернути справу слідчому (органові дізнання) із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування;

3) закрити справу, склавши про це постанову, з додержанням вимог ст. 214 КПК;

4) скласти новий обвинувальний висновок, а раніше складений - із справи вилучається (ст. ст. 229, 230 КПК);

5) якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за собою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не пов'язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами справи - скласти постанову, в якій зазначити зміни, що вносяться до обвинувального висновку (ч.2 ст.231 КПК).

Після затвердження обвинувального висновку, складеного слідчим, або складання нового обвинувального висновку прокурор або його заступник направляє справу до суду, якому вона підсудна, і повідомляє про це обвинуваченого.

Після направлення справи в суд будь-які клопотання й скарги щодо кримінальної справи скеровуються безпосередньо до суду, оскільки з цього моменту бере початок стадія попереднього розгляду справи суддею.

Однак функція обвинувачення не завершується, оскільки її продовжує виконувати прокурор у формі підтримання державного обвинувачення.

Поиск по сайту: