Особливості сучасних економічних циклів.Антициклічна політика

Хоча економічні цикли – постійно повторюване явище, вони не мають такої регулярності і закономірності, як, наприклад, оберти Землі навколо сонця, або океанські припливи. Так, аналіз циклів, що відбувалися в США з 1824 по 1982 р., показує:

1) тривалість і структура циклів піддаються постійним змінам;

2) після другої світової війни зменшилася амплітуда коливань рівня ділової активності фази економічного спаду стали коротшими, в той час як фази підйому виробництва – триваліше.

Спостереження показують, що картина сучасного циклу певним чином модифікується. Проте ця модифікація не обмежується лише змінами тривалості спадів і підйомів. Змінилася сама конфігурація циклу, що суттєво відрізняє сучасний цикл від класичного, тобто від циклу вільної конкуренції.

Щоб визначити, як змінився економічний цикл, треба мати на увазі, що на сучасний цикл істотно впливає ряд факторів, серед яких особливу роль відіграють:

1. Під впливом НТП оновлення капіталу відбувається в усіх фазах циклу, включаючи фази спаду і дна. В результаті цього перевиробництво, як характерна риса кризи, змінюється перевиробництвом капіталу і неповним завантаженням виробництва. Це призводить до розмивання класичної, пофазної динаміки циклу і циклічного характеру відтворення в цілому.

2. Інтернаціоналізація економіки під впливом глобалізації зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.

3. Збільшення питомої ваги галузей, які виробляють товари народного споживання та послуги, зменшує амплітуду циклу, тому що на товари народного споживання попит більш стабільний, ніж на засоби виробництва.

4. Впровадження ресурсозберігаючих технологій зменшує залежність виробництва від основних видів ресурсів, палива, та погані наслідки підвищення цін на них.

5. Диверсифікація виробництва та збільшення асортименту продукції фірм зменшує залежність фірм від зміни попиту на певний вид товарів, бо вони можуть компенсувати це випуском інших видів продукції.

6. Державне втручання в економіку та її регулювання зменшує амплітуду коливань економічного циклу [25, с. 299].

Внаслідок дії цих факторів сучасні економічні цикли набувають якісно нових ознак:

· синхронізація циклічного руху в різних країнах, що обмежує
можливості пом’якшення кризових процесів за рахунок розширення
експорту;

· прискорення циклічних криз (вони стали виникати частіше) і
скороченні тривалості циклу;

· відносному зменшенні глибини криз;

· нестійкості (несталості) фаз пожвавлення і піднесення;

· у економічному циклі відсутня фаза депресії: за спадом ділової активності відразу йде піднесення. Хоча, якщо спад дуже глибокий і тривалий, рецесію часто називають депресією;

· на відміну від стихійного характеру перебігу криз у минулому, сучасні економічні кризи, механізм їх розгортання все більше піддаються регулюванню [25, с.302].

Також однією з найбільших змін є зменшення кількості фаз у сучасному циклі. Як ми пам’ятаємо, в класичному циклі більш-менш чітко виділяли наступні фази: спад, дно, пожвавлення, та пік. У сучасному циклі складно виділити всі чотири фази. Відбулося злиття фази спаду з фазою дна, а фази пожвавлення – з фазою піку (Рис. 3). Таким чином, сучасна економічна теорія визначає дві фази сучасного економічного циклу:

1) Рецесія – включає кризу та дно. Це фаза між найвищою та найнижчою точками циклу, якій властивий спад виробництва.

2) Піднесення – складається з пожвавлення та піку. Це фаза між найнижчою та найвищою точками циклу.

Дуже велике значення у модифікації сучасних циклів має державна антициклічна політика. Антициклічне регулювання економіки — свідомі й цілеспрямовані дії держави, а частково могутніх корпорацій і наднаціональних органів, на промисловий цикл з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і підвищення темпів

Вперше в історії розвитку капіталістичного способу виробництва антициклічна політика була застосована у США під час кризи 1929—1933 pp. (держава організувала і забезпечила широке проведення громадських робіт (будівництво доріг, мостів та ін.). За кошти державного бюджету держава закуповувала надлишки продукції, надавала допомогу розореним компаніям, здійснювала виплати безробітним тощо). Теоретично обґрунтував необхідність антикризового регулювання економіки Дж. Кейнс.

Державні антициклічні заходи істотно впливають на хід економічного циклу, змінюють характер економічної динаміки:

- глибину і частоту криз,

- тривалість фаз циклу,

- співвідношення між ними.

Усі заходи держави такого характеру пов’язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами. Найважливішими методами, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, виступають:

- кредитно-грошові (зміна відсоткової ставки, кількості грошей в обігу);

- бюджетно-податкові важелі (податки, видатки державного бюджету, субсидії).

Існує 2 типи антициклічної політики держави [9, с. 103]. Першим типом є так звана політика стримування. Її застосовують з метою ослаблення «перегріву» економіки у фазі підйому шляхом обмеження сукупного попиту за допомогою таких інструментів:

- подальшого подорожчання кредиту (збільшення відсоткової ставки);

- введення нових та збільшення вже діючих податків;

- скасування прискореної амортизації і податкових пільг на нові інвестиції;

- зменшення бюджетних видатків та державних інвестицій.

В умовах кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на стимулювання сукупного попиту. Такі дії держави отримали назву політика експансії. Стимулювання сукупного попиту відбувається шляхом:

- здешевлення кредиту,

- скорочення податків,

- прискорення амортизації,

- податкові знижки на нові інвестиції,

- збільшення державних інвестицій та бюджетних видатків.

Антициклічна політика спрямована на згладжування циклічних коливань в економіці. Антициклічні заходи у розвинених країнах світу перетворилися в один з найважливіших факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фаз пожвавлення й піднесення та скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва.

Проте, держава повинна дуже обережно застосовувати вищезазначені заходи щодо регулювання циклічності. За невдалого та некомпетентного регулювання ці заходи можуть ще більше посилити коливання, особливо кризу, або спричинити ситуацію, коли офіційно проголошені цілі державної політики не відповідатимуть фактичним результатам регулювання економіки (замість росту економіки - його падіння, замість повної зайнятості - масове безробіття, замість стабільності цін - хронічна інфляція і т.д.). Щоб не допустити цього, держава повинна прораховувати всі можливі наслідки своїх дій, вдосконалювати форми та методи антициклічної політики.

Поиск по сайту: