Охрещення киян і новгородців

Повернувшись з Корсуня, Володимир став запроваджувати християнство по всій країні. Відразу ж були знищені ідоли, язичеські капища і требища у Києві: перші були скинуті, другі — спалені. Статую Перуна, прив'язавши до хвоста коня, тягли з пагорба, де він стояв, "крутим Боричевим узвозом до річки Почайни" і далі до Дніпра, а потім кинули у воду. Наруга над головним божеством старого пантеону мала означати тріумф християнства над застарілим язичеством. "Вчора ще був шанований людьми,— додає літописець,— а сьогодні зганьблений!"

Позаду цієї незвичайної процесії з плачем йшли люди, всі ті, пояснює літописець, "хто не був ще хрещений". Невдовзі після цього прибули грецькі священики й охрестили киян, за одними даними — у Дніпрі, за другими — у Почайні, притоці Дніпра. Охрещували киян великими групами. Люди, за велінням князя, входили у воду, хто по груди, а хто й по шию, тримаючи на руках дітей. Грецькі священики на березі читали молитви. Ритуал був, отже, якомога спрощений. Після охрещення Володимир звелів на місці, звідки скинуто Перуна, збудувати церкву на честь святого Василія, свого патрона — Володимира при охрещені назвали Василієм.

Народні маси не співчували християнству і неприхильно ставилися до розправи недавнього язичника Володимира з ідолами. Тому напередодні охрещення киян князь звелів оголосити: "Якщо не прийде хто завтра на річку — хай то багатий, чи бідний, чи нужденний, чи раб,— буде мені ворогом". Цією погрозою князь хотів, очевидно, запобігти небезпечному для влади виступу язичників. Літописець, церковник і ідеолог панівного класу, щоб ослабити враження від явного насильства з боку князівської влади, заявляє, що кияни з радістю сходилися до місця охрещення. Але тут же додає, що вони говорили між собою: "Якби не було це добрим, то не прийняли б того князі та бояри". Немає сумніву, що князь вжив відповідних запобіжних заходів.

Припущення, що кияни добровільно хрестилися, відкидає і митрополит Іларіон, порівняно близький до подій сучасник Ярослава Мудрого, сина Володимира Святославича. Іларіон, відомий давньоруський діяч і письменник, писав: "Були й такі, що хрестилися не з любові до християнства, а через страх перед тим, хто звелів це робити". Такі, поза сумнівом, становили переважну більшість.

Охрестивши киян, Володимир почав запроваджувати нову віру по всій Київській Русі. За його велінням, говорить літописець, "і в інших містах почали ставити церкви і приводити людей на хрещення — з усіх містечок і сіл".

Треба сказати, що в інших містах Київської Русі запровадження християнства часто зустрічало рішучий опір. Так було, наприклад, у Новгороді. Сюди, оповідає Іоакимівський літопис, Володимир послав військо на чолі з Добринею та тисяцьким Путятою. Воно вирушило з Києва на Ростов, а звідти, поповнивши дружину полком ростовців, пішло на Новгород. З ним був і Іоаким Корсунянин, посланий у Новгород єпископом. Звістка про це стривожила новгородців. Було скликане віче, на якому вирішено не впускати до міста Добриню і не дати знищити ідолів. Новгородці озброїлися, поставили дві каменеметальні машини на березі Волхова і зруйнували міст. На чолі повсталих новгородців стояли жрець Богоміл, який, за словами Іоакима Корсунянияа, "сладкоречия ради наречен Соловей", і тисяцький Угоняй. Вони закликали народ твердо триматися старої віри: "Краще нам померти, ніж віддати наших богів на наругу".

Добриня спробував було умовити повсталих припинити опір. Однак ті відхиляли пропозиції скласти зброю. Тільки після того, як дружинники Добрині підпалили місто і новгородці кинулися гасити пожежу, опір було подолано. Представники міської верхівки прийшли до Добрині й здали місто. Переможці звеліли дерев'яних ідолів спалити, а кам'яних скинути у річку. Тих, каже літописець, хто не йшов добровільно, дружина вела силою. У пам'яті народній ця подія закріпилася у відомому вислові: "Путята хрестив мечем, а Добриня — вогнем". [1]

Повість минулих літ. Хрещення Русі

У рік 6495[987] скликав Володимир бояр своїх і старців городських і сказав їм: "Осе приходили до мене болгари, кажучи: "Прийми закон наш". Потім же прийшли німці, і тієї хвалили закон свій. Після сих приходили жиди. А після сих приходили й греки, гудячи всі закони, а свій хвалячи, і багато говорили вони, розказуючи од початку світу. Мудро ж говорять вони, розказують, що й другий світ [має] бути, і то, померши, встане знову, і не померти йому вовіки. Якщо ж хто в інший світ перейде, то на тім світі [йому] в огні горіти. Так що ви врадите? Що відповісте?"

І сказали бояри і старці: "Ти знаєш, княже, що своє ніхто не хулить, а хвалить. Якщо хочеш ти розізнати гаразд, то маєш у себе мужів. Пославши [їх], розізнай у кожного про їхню службу, і як [хто] служить богові".

І була до вподоби річ [ця] князеві і всім людям. Вибрали вони мужів добрих і тямущих, числом десять, і сказали їм: "Ідіте спершу в Болгари, розізнайте про віру їхню і службу".

Вони, отож, пішли, і, прийшовши, бачили бридкі діла їх і поклоніння в мечеті, і вернулися в землю свою. І сказав їм Володимир: "Ідіте ще в Німці і роздивіться також, а звідти ідіте в Греки".

Вони ж прийшли в Німці, і, роздивившись церкву і службу їхню, прийшли до Цесареграда, і прибули до цесаря [Василія].

Цесар же спитав [їх], задля чого вони прийшли, і вони розповіли йому все, що було. Це почувши, цесар і рад був, і честь велику склав їм у той день. А на другий день послав він [вість] до патріарха [Миколая], кажучи так: "Прийшли руси іспитувати віру нашу. Тож приготуй церкву і клір і сам облачись у святительські ризи. Хай бачать вони славу бога нашого". І, це почувши, патріарх повелів скликати клір увесь, і за звичаєм вчинив празникову службу, і кадила вони запалили, і співи, [й] хори влаштували.

І пішов з ними й цесар у церкву [святої Софії], і поставили їх на почесному місці, показуючи красу церковну, і співи, і службу архієрейську, і дияконів, що стояли попереду, [і] розказуючи їм про службу богові своєму. Вони ж, у зачудуванні бувши і здивувавшись, похвалили службу їхню. І, прикликавши їх, цесарі Василій і Костянтин сказали їм: "Ідіте в землю вашу". І відпустив їх [Василій] з дарами великими і з честю.

Вони ж прийшли в землю свою, і зізвав князь бояр своїх і старців, [і] мовив Володимир: "Осе прийшли послані нами мужі. Так послухаймо од них, що було". І сказав він їм: "Розкажіть перед дружиною".

Вони тоді розказали: "Ходили ми спершу в Болгари і дивилися, як вони поклоняються в храмі, тобто в мечеті, стоячи без пояса. Отож, поклонившись, сяде [кожен] і глядить сюди й туди, як навіжений, і нема радості в них, але печаль і сморід великий, і недобрий є закон їхній. І прийшли ми в Німці, і бачили, як вони службу правили, а краси ж не побачили ніякої. І прийшли ми тоді в Греки. І повели нас [туди], де ото вони служать богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої,— не вміємо ми й сказати [про се]. Тільки те ми відаємо, що напевне бог [їхній] перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти. Так і ми не будемо тут [поганами] жити".

Бояри ж, відповідавши, сказали: "Якби лихий був закон грецький, то не прийняла б хрещення баба твоя Ольга, що була мудрішою за всіх людей". А Володимир, відповідавши, мовив: "То де ми хрещення приймемо?" І вони сказали: "Де тобі вгодно".

У рік 6496 [988], пішов Володимир з військом на Корсунь, город грецький. Та заперлися корсуняни в городі, і став Володимир з одного боку города в гавані, на віддалі одного польоту стріли од города, і боролися кріпко городяни з ними. Володимир обложив город, і знемагали люди в городі. І сказав Володимир городянам:

"Якщо ви не здастеся, - буду стояти хоч три роки".

Володимир тим часом спорядив воїв своїх і повелів насип сипати до городської стіни. І коли ці насипали, корсуняни, підкопавши стіну городську, викрадали сипану землю і носили до себе в город, висипаючи [її] посеред города. Вої тоді досипали більше, а Володимир стояв.

І от [один] муж, на ім'я Анастас, корсунянин, стрілив, написавши на стрілі: "За тобою, зі сходу, є колодязі, з яких іде вода по трубі. Перекопавши [їх], ви переймете воду". Володимир же, це по чувши [і] глянувши на небо, сказав: "Якщо збудеться се — охрещусь". І тут одразу звелів він перекопати труби, і перейняли вони воду, і люди знемагали від спраги і здалися.

І ввійшов Володимир у город, і дружина його. І послав Володимир [послів] до цесаря Василія і Костянтина, говорячи так:

"Осе город ваш славний я взяв. Та чую ось я, що сестру ви маєте, дівчину. Тож якщо її не оддасте за мене, то вчиню вашому городу [те], що й сьому вчинив".

І, це почувши, опечалились цесарі, [і] послали [йому] вість, так говорячи: "Не належить християнам заміж виходити за поган і оддавати за них. Якщо ж ти охрестишся, то візьмеш її, і дістанеш царство небесне, і з нами єдиновірцем будеш. Якщо ж сього не вчиниш — не зможемо ми віддати сестри своєї за тебе".

І, це почувши, Володимир мовив посланим цесарями: "Скажіте обом цесарям так: "Я охрещусь, тому що раніше від сих днів іспитавя закон ваш, і він мені єсть до вподоби, і віра ваша, і служба. Бо мені розповіли послані нами мужі".

І, це почувши, обидва цесарі і раді були, і вмолили сестру свою, на ймення Анну, і послали до Володимира [послів], говорячи:

"Охрестись, тоді пошлемо сестру свою до тебе". І сказав Володимир:

"Нехай, прийшовши [із] сестрою вашою, охрестять мене".

І послухали [його] цесарі, і послали сестру свою, і деяких сановників, і пресвітерів. Вона ж не хотіла йти [в Русь], як у погани, і сказала їм: "Лучче б мені тут умерти". І сказали їй брати: "Коли наверне як-небудь бог Руську землю в покаяння, ти й Грецьку землю ізбавиш од лютої раті. Ти ж бачиш, скільки зла наробили руси грекам? Нині ж, якщо ти не підеш, те саме вони творитимуть нам". І ледве удвох присилували вони її, і вона, сівши в корабель [і] з плачем поцілувавши родичів своїх, рушила через море.

Коли прибула вона до Корсуня, то вийшли корсуняни з поклоном, і ввели її в город, і посадили її в палаті.

Охрестився ж він у церкві святої Софії. І єсть церква та в городі Корсуні, стоїть вона на [високому] місці посеред города, де ото чинять торг корсуняни; палата Володимирова стоїть окрай церкви і до сьогодні, а цесарицина палата — за олтарем...

Володимир же, взявши цесарицю [Анну], і Анастаса, і попів корсунських, мощі святого Климента і Фіва, ученика його, узяв також начиння церковне [й] ікони на благословення собі. Поставив він теж церкву святого Іоанна Предтечі в Корсуні на горі, що її насипали [корсуняни] посеред города, крадучи насип, і та ж церква стоїть і до сьогодні. Узяли ж вони, ідучи [в Русь], двох мідяних ідолів і чотирьох коней мідяних, які й нині стоять за святою Богородицею [Десятинною?]; про них, не знаючи, думають, що вони мармурові є. Корсунь же він оддав грекам як віно за цесарицю, а сам вернувся до Києва.

І коли [Володимир] прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями. І це [діяли йому] не яко древу, що відчуває, а на знеславлення біса. Коли спокушав він сим образом людей — хай од-плату прийме від людей! "Великти єси, господи, дивні діла твої!" Учора шанований людьми, а сьогодні знеславлений!

І коли ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони були хрещення. І, приволікши його, вкинули його в Дніпро. І приставив Володимир [до нього людей], сказавши: "Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки пороги пройде. Тоді облиште його". І вони вчинили звелене. Коли пустили [його] і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь.

Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: "Якщо не з'явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб,— то мені той противником буде". І, це почувши, люди з радістю йшли, радуючись, і говорили: "Якби се не добре було, князь і бояри сього б не прийняли". А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли — ті до шиї, а другі — до грудей. Діти ж [не відходили] од берега, а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили [у воді], а попи, стоячи, молитви творили.

І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається, а диявол тужив, говорячи: "Горе мені, бо проганяють мене звідси! Тут бо думав я житво мати, бо тут немає вчення апостольського, не знають [тут люди] бога. І радів я з служіння їх, тому що служили вони мені. І ось побіждає мене невіглас оцей, а не апостол і мученик, і вже не буду я царствувати у землях сих".

Люди ж, охрестившись, ішли кожен у доми свої. А Володимир, рад бувши, що пізнав він бога сам і люди його, і глянувши на небо, сказав: "Боже великий, що сотворив небо і землю! Поглянь на новії люди свої! Дай же їм, господи, узнати тебе, істинного бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. [А] мені поможи, господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на тебе і на твою силу, одолів я підступи його".

І, це сказавши, повелів він робити церкви і ставити [їх] на місцях, де ото стояли кумири. І поставив він церкву святого Василія [Великого] на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і попів [настановляти], і людей на хрещення приводити по всіх городах і селах...[4, 5]

Поиск по сайту: