Шляхи вирішення екологічної проблеми. Поняття ноосфери

Альтернатива навряд чи здатна кого б то не було задовольнити, хоча екологічна проблема подана в ній у формі гранично гострою. Чи є реальні шляхи вирішення екологічної проблеми, чи є варіанти, відмінні від запропонованих вище? Такі варіанти є і до того ж їх кілька. Один з таких варіантів зводиться до того, що уникнути екологічної катастрофи людство може лише за умови істотного скорочення своєї чисельності, згортання матеріальних продуктивних сил і відмови від сучасних знарядь праці і технологій. Така позиція активно відстоювалася в 6о-7О рр.. в документах і публікаціях Римського клубу, члени якого в ім'я глобального природного рівноваги запропонували концепцію "нульового зростання" економіки. Цю точку зору обгрунтував у своїй книзі "Межі зростання" один з членів клубу Д. Медоуз. Мова, таким чином, по суті справи йде про відмову від найважливіших завоювань цивілізації і навіть про її прямий деградації. У своїх крайніх варіантах ця концепція набуває відверто ретроградний характер і містить заклики руссоістского толку про повернення до ремесла і мало не до сохи. Ці проекти утопічними, хоча заклики їхніх авторів до ощадливої експлуатації природних ресурсів, протест проти бездумного, марнотратного ставлення до багатств природи заслуговують на всіляку підтримку. Разом з тим окреслені вище погляди певною мірою являють собою реакцію на протилежну позицію, позицію прихильників дешевого технократичного оптимізму, що виявляють зверхнє нехтування можливими наслідками руйнівної природостворюючої активності суспільства. Суть цієї концепції у відверте ігнорування кризових явищ у сфері екології, більше того, в готовності авторів її крайніх варіантів піти на повну заміну природного середовища проживання людини середовищем існування штучною. Ця позиція у кінцевому рахунку так само далека від реалізму, як і перша, але вона набагато небезпечніше, оскільки її прихильники закривають очі на ті небезпеки, які таїть у собі для людства подальше посилення тиску техносфери на природу в цілому, особливо на таку її тендітну частину, як біосфера, не кажучи вже про людину. Які ж реальні шляхи подолання екологічної кризи, вирішення екологічної проблеми? Перш за все необхідний корінний поворот у відношенні суспільства до природи. Головне тут - формування технологічного способу екологізованих виробництва, при якому діяльність людини з перетворення природних речовин і енергії відбувається під його контролем і управлінням з допомогою природних же процесів і механізмів, як це має місце при використанні біотехнології та генної інженерії в сільському господарстві. Новий технологічний спосіб виробництва передбачає глибокі зміни в технічній політиці, у вимогах до НТП. Перше з цих вимог полягає в екологізації всіх основних груп техніки і технології, пов'язаних з витягом з природного середовища речовин, енергії, з їх первинної та подальшою переробкою. Мова йде про те, щоб оцінка техніки і технології здійснювалася з використанням не тільки техніко-технологічних, економічних, соціальних, але й екологічних критеріїв. Необхідно, крім того, формування на новій наукової та інженерно-конструкторської основі середовищоохоронне і ресурсозберігаючої техніки і технології, а також засобів і способів облагороджування і збагачення природи, розширеного відтворення її багатств і властивостей. Нарешті, одне із завдань полягає у створенні та освоєнні принципово нових технологій, які дозволяють в процесі виробництва широко використовувати природні процеси, копіювати або імітувати їх, домагаючись гармонізації суспільної та природного кругообігу речовини та енергії, їх оптимальної змички. Більше того, для повної екологізації всіх секторів економіки в рамках екологізованих способу виробництва його найважливішим елементом має стати особливу ланку, відповідальне за забезпечення оптимальних зв'язків суспільства і природи, за надання можливої замкнутості обігу речовин і енергії між природою та суспільством, за відтворення навколишнього природного середовища з найкращими якісними характеристиками. Поряд з формуванням нового технологічного способу виробництва необхідно рішення ще двох ємних завдань: по-перше, підвищення рівня регулювання та управління у сфері відносини природи і суспільства і, по-друге, підвищення рівня екологічної культури, екологічної свідомості та поведінки мас. Це означає, що екологічна освіта і виховання повинні зайняти почесне місце в підготовці кожного до життя і праці. Два останніх моменту досить тісно змикаються один з одним. Дійсно, нове ставлення до природи припускає управління процесами в системі суспільство-природа, засноване на комплексному, строго науковому і планетарному підході, на всебічній оцінці впливу на природу людських проектів у сьогоденні та майбутньому. Але для цього необхідна ефективно діюча система екологічної освіти та виховання. Завдання полягає в підготовці до вирішення управлінських завдань, у формуванні екологічного мислення, здатного до адекватно-справжньому відображенню глибоких зв'язків у системі людина-природа, до проникнення в закономірності розвитку цієї системи, до виявлення умов та шляхів її гармонійного розвитку та функціонування. Екологічна проблема - це одна з глобальних проблем сучасності. Вона не має кордонів, як не знають їх забруднення атмосфери і Світового океану і інші наслідки екологічної кризи. Сліди ДДТ свого часу знаходили в Антарктиді у тамтешніх аборигенів пінгвінів, викиди підприємств Шотландії і Рура випадали кислотними дощами в Норвегії і Швеції, а луна Чорнобиля відгукнулося не тільки на Україні, в Білорусії і ряді областей РРФСР, але і в Польщі, Угорщини, Чехословаччини.Але звідси випливає, що екологізація не лише виробництва, а й інших сфер життя суспільства, подолання дессонанса і досягнення гармонії у відносинах суспільства і природи вимагає об'єднання зусиль усіх країн і народів. На цій ділянці особливо важливо подолання будь-яких форм державного, національного, класового і всякого іншого егоїзму задля реалізації загальнолюдських цінностей, в ім'я здоров'я нашого спільного дому - планети Земля, в ім'я виживання головного жителя цього будинку - людини і разом з ним і всього живого. Усвідомлення цього простого факту вже дає про себе знати в діяльності різних міжнародних організацій, у численних міжнародних угодах з проблем екології, у все більш широкому поширенні руху зелених, в тому, нарешті, що 1993 буде відзначений спеціальною сесією ООН, присвяченої проблемам екології. Екологічна проблема за своїм змістом та утримання багатовимірна, але найважливішим, якщо не головним, виміром в ній є екологічне забезпечення життя людства та збереження біосфери. Вище вже йшла мова про те, як потрясіння, позначаються на місці існування все більшого числа видів тварин і рослин, приводять до таких змін ключових для їх життя параметрів цього середовища, які виходять за допустимі межі, і ці види виявляються назавжди викресленими з книги життя. І навряд чи допустимо легковажне ставлення до того, що факти такого роду стають все більш частими. Справа не тільки в тому, що ми теж належимо до царства живого, і, якщо будемо лише бездумно фіксувати загибель все нових видів тварин і рослин, черга може дійти і до нас. Потрібно бачити, крім цього, що ставлення суспільства і природи має не тільки чисто утилітарну, але й моральну і естетичну боку. Збереження миру живого, тих, кого С. Єсенін дуже точно позначив як наших менших братів, - це сьогодні моральний борг людства, винного в руйнівних наслідки свого впливу на природне середовище. Іншими словами, дбати слід не про збереження "середовища проживання "для благополуччя людини, тобто заради чисто егоїстичної мети, якої в принципі можна і поступитися заради інших егоїстичних же цілей (що найчастіше і робиться), а про виконання головного призначення людини - про збереження життя на Землі як унікальної колиски живого в нашій частини Всесвіту. Усвідомлення цієї місії дозволило б не тільки затвердити екофільну стратегію економічних і соціальних перетворень, але і зробило б людське існування більше осмисленим. Задача полягає в тому, щоб реалізувати глибоку екологію, тобто відновити колишню єднання людини з його біотичних оточенням, а екологічне благополуччя в тому чи іншому регіоні вимірювати не тільки тим, наскільки природні параметри сприятливі для людини, але і тим, наскільки вони хороші і для біоценозів цього регіону. Людство не зможе вижити інакше, як здійснюючи постійну діяльність по збереженню різноманітності живого, реалізуючи на практиці те, що великий гуманіст Альберт Швайцер образно назвав "благоговінням перед життям". У цьому власне і полягає сенс перетворення біосфери в ноосферу, у сферу розуму. Сам термін ноосфера, тобто сфера розуму (від давньореч. НПУ. - Розум), був введений в обіг в 2о-х роках французьким ученим Леруа, а поглибили сенс цього поняття Тейяр де Шарден і В. Вернадський. Відзначаючи, що в світі почала діяти космічна і геологічна сила, В. І. Вернадський підкреслював, що ця сила є розум людини, його організуюча воля як істоти суспільної. Ця сила і покликана забезпечити еволюцію біосфери в ноосферу. Суть думки В. І. Вернадського зводиться до того, що необхідний діалог розуму і природи, що тільки розумне розвиток суспільства, що забезпечує не тільки збереження, але і цілеспрямоване розвиток біосфери, здатне тим самим забезпечити і його власне гармонійний розвиток. Сьогодні абсолютно зрозуміло, що майбутнє як людства, так і живої природи мислимо лише у формі ноосфери, і залежить воно від того, наскільки успішно реалізується в доступній для огляду перспективі перехід біосфери в ноосферу.

Поиск по сайту: