Джерела римського права

Поняття та види джерел права. В юридичній літературі багатьох країн світу з римського права, що накопичувалася більш ніж дві з половиною тисячі років з моменту заснування римської держави даються різноманітні визначення терміну "джерело права". Це поняття має далеко не однозначний зміст. В одному розумінні це джерело змісту правових норм, в другому – це спосіб, форма утворення норм права, і в третьому – джерело пізнання права, як явища.

Зміст правових норм залежить від суспільно-економічного ладу, що панує в певній країні. Як відомо, Стародавній Рим був рабовласницькою державою. З огляду на це, в правових нормах тих часів чітко прослідковується тенденція щодо захисту інтересів пануючого класу і пригноблення рабів. Рабовласницький спосіб виробництва засобами права закріплював за рабовласником знаряддя праці та результати праці. Раб, як безпосередній виробник, не мав жодних прав на вироблену ним продукцію. Звичайно, незадоволення рабів постійно зростало і тому, своє панування рабовласники забезпечували за допомогою правових норм, які позбавляли рабів всіх прав і, навпаки, захищали різними засобами права панівного класу. Отже, змістом правових норм того часу було прагнення рабовласників зберегти свій стан, забезпечити подальше панування та виробити ефективні механізми пригнічення рабів, а джерелом змісту права був суспільно-економічний лад Стародавнього Риму.

Друге значення терміну "джерело права" дає зрозуміти яким шляхом певне правило поведінки стає правовою нормою. Такі джерела називаються джерелами правоутворення. Протягом існування Римської держави джерелами правоутворення були: а) звичаї (в архаїчний період); б) закон (в республіканський період – постанови народних зборів; в період принципату – постанови сенату, що виражали волю принцепсів; в епоху абсолютної монархії імператорські конституції). На початку розвитку римського суспільства основним джерелом права визнавалися закони XII таблиць. Так стародавній римський історик Тіт Лівій називав закони XII таблиць "fons omnis publici privatique iuris" джерелом всього публічного та приватного права; в) едикти магістратів; г) діяльність юристів (юриспруденція).

Третім значенням поняття "джерела права" є джерела пізнання стародавнього римського права. Тобто, ті джерела, звідки романістика (наука про Стародавній Рим) черпає інформацію про наявність певних правових норм. До джерел пізнання можна віднести юридичні пам’ятки, наприклад, кодифікація імператора Юстиніана; твори римських юристів; твори римських істориків, римських ораторів, письменників, сатириків, філософів тощо. Важливим джерелом пізнання є написи на бронзі, камені, дереві, стінах будинків тощо (наприклад, Гераклейська таблиця – бронзова таблиця, яка містила закон про муніципальний устрій). В другій половині XIX ст. ці написи почали публікувати в спеціальному виданні Corpus inscriptionum latinarum (Звід латинських написів). Вивченням написів займається наука епіграфіка. Цінним джерелом пізнання є папіруси. З папірусів можна зрозуміти дію норм праві на практиці, оскільки папіруси досить часто містять договори, що складалися між окремими особами та прослідити місцеві особливості права в окремих провінціях Риму.

Звичаєве право та закон. В Інституціях Юстиніана наводиться різниця між правом писаним (ius scriptum) та неписаним (ius non scriptum). Писане право – це закон та інші норми, що видані державою та зафіксовані у відповідних офіційних джерелах. Неписане право – це норми, що складаються на практиці в процесі життя людей та функціонування суспільства. Якщо останні не визнаються державою та не захищаються нею, вони залишаються звичаями.

Звичаєве право являє собою найстарішу форму утворення римського права. Воно налічує досить велику кількість таких норм. Серед них розрізняються наступні: mores maiorum (звичаї предків) – звичаї, що зберігалися і охоронялися понтифіками, usus (звичаєва практика), commentarii magistratuum (звичаї, що склалися в практиці магістратів). Звичаєве право існувало в Стародавньому Римі досить довго, але поступово нові соціально-економічні відносини вимагали державного закріплення правових норм. Таким закріпленням стало видання законів.

Закони XII таблиць - це найдавніший пам'ятник римського цивільного права.
Створивши реальний захист проти свавілля патриціанських суддів, вони з'явилисяуособленням важливого етапу в боротьбі між патриціями і плебеями в Древньому
Римі. На жаль, оригінал їх не зберігся, і матеріалом дляреконструкції цього найдавнішого кодексу, розпочатої в XIX столітті, сталифрагменти, наведені у творах стародавніх римських і грецьких авторівбуквально або в переказі.

Закони XII таблиць були вироблені комісією 12 (децемвіров) у середині
V століття до н. е.. (451 - 450 рр..). Свою назву вони отримали від того, щобули написані на 12 дерев'яних дошках-таблицях, виставлених для загальногоогляду на головній площі Риму, його політичному центрі - Форумі.

Відмінною рисою названих законів був строгий формалізм: найменшийупущення у формі судоговорінні тягло за собою програш справи. Недогляд цеприймалося за «перст Божий».

Закони таблиць регулювали сферу сімейних та спадкових відносин,містили норми, що відносяться до займовим операціях, до кримінальнихзлочинів, але зовсім не стосувалися державного права. Починаючи з
IV-III ст. до н. е.. закони Таблиць стали коригуватися новим джереломправа - преторського едикту, що відбивали нові економічні відносини,породжені переходом від стародавніх архаїчних форм купівлі-продажу, позикипозики до більш складних правовідносин, викликаним зростанням товарноговиробництва, товарообміну, банківських операцій і пр.

Поиск по сайту: