Філософські передумови біології збереження живої природи

Необхідність збереження біологічного різноманіття була усвідомлена вже десятиліття, навіть століття тому, в Північній Америці, Європі та деяких інших регіонах світу. Повсюдно в багатьох культурах виявляються релігійні та філософські погляди, що підкреслюють важливість збереження видів і куточків дикої природи. Багато релігій пропонують людині жити в гармонії з природою і захищати живий світ, оскільки це творіння Боже.

Слід згадати гіпотезу Геї (космологічне божество, яке уособлює Землю), сформульовану англійським вченим Джеймсом Лавлоком у 1979 році. Основним положенням гіпотези є твердження, що Земля як планета в цілому, її біосфера є певною мірою живим «суперорганізмом», біологічні, фізичні та хімічні компоненти якого, взаємодіючи між собою, визначають параметри атмосфери і клімату.

Видатний лісівник Гіффорд Пінчот (1865-1946) розвинув ідею, що всі природні об'єкти та явища, включаючи деревину, корми, чисту воду, живу природу, різноманітність видів і навіть красиві ландшафти можна розглядати як природні ресурси і що мета управління природою полягає в найбільш довготривалому використанні цих природних ресурсів на благо найбільшого числа людей.

Ці ідеї були об'єднані і розвинуті в концепції управління екосистемами, згідно якої найвищим пріоритетом управління є збереження здоров'я екосистем і дикої природи в цілому.

Існуюча парадигма сталого розвитку також захищає підхід, суть якого полягає в тому, що використання природних ресурсів для задоволення потреб людини повинно здійснюватися таким чином, щоб не завдавати шкоди біологічним угрупованням, і з урахуванням потреб майбутніх поколінь.

Біологія збереження живої природи спирається на кілька основних етичних норм.

1. Різноманітність видів і біологічних угруповань має бути збережене. Взагалі, людям подобається біологічне різноманіття. У зоопарки, національні парки, ботанічні сади і акваріуми щороку приходять сотні мільйонів відвідувачів, і це свідчення інтересу широкої публіки до спостереження за різноманітністю видів і біологічних угруповань. Популярність собачих і котячих шоу, сільськогосподарських і квіткових виставок доводять, що і внутрішньовидова генетична різноманітність теж приваблива для публіки. Ці факти навіть призвели до думки про те, що люди мають генетичну схильність до любові до біологічного розмаїття, названу «Біофілія».

2. Передчасне вимирання популяцій і видів повинно бути попереджено. Вимирання видів і популяцій в результаті природних процесів є нормальним явищем. Протягом тисячоліть геологічного часу, вимирання одних видів було, як правило, збалансоване появою нових. Аналогічно, локальна втрата популяції, зазвичай в результаті розселення, компенсується утворенням іншої популяції. Однак діяльність людини тисячократно збільшила темпи вимирання. У XX столітті фактично всі вимирання сотень відомих видів хребетних так само, як і передбачуваних тисяч видів безхребетних, було викликано людиною.

3. Багатство екологічних зв'язків має бути збережено.

Багато з найцікавіших властивостей біологічного різноманіття виявляються тільки в природних середовищах. Наприклад, між тропічними квітами, колібрі і кліщами, що живуть в квітках існує комплекс коеволюційних та екологічних зв'язків. Кліщі, щоб переміщатися від квітки до квітки, як "засіб пересування" використовують дзьоби колібрі. Такі зв'язки ніколи не утворилися б, якби тварини та рослини жили ізольовано в зоопарках і ботанічних садах. Навіть якщо зберегти в зоопарках і садах значну частину різноманітності квіткових рослин і хребетних тварин, все одно було б втрачено різноманіття екологічних зв'язків, характерних для природних угруповань. Це головний аргумент, що змушує зберігати всі варіанти біологічних угруповань.

4. Еволюція повинна продовжуватися. Еволюційна адаптація це процес, який в кінцевому рахунку веде до виникнення нових видів і збільшення біологічного різноманіття. Отже, треба надавати популяціям можливість розвиватися в природних умовах. Дії людини, які обмежують еволюцію популяцій, наприклад, через сильне скорочення чисельності конкретного виду або знищення унікальних популяцій, є деструктивними.

5. Біологічне різноманіття має самостійну цінність. Види і біологічні угруповань, в яких вони живуть, мають самостійну цінність, незалежно від їхньої цінності для людського суспільства. Ця цінність обумовлена їх еволюційної історією та унікальною екологічної роллю, а також самим фактом їхнього існування. Тому всі види повинні бути збережені.

Поиск по сайту: