Правила визначення

Ключові слова.

3.1. Дефініція.

3.2. Номінальне визначення.

3.3. Реальне визначення.

3.4. Поділ понять.

3.5. Класифікація.

3.6. Узагальнення поняття.

3.7. Обмеження поняття.

1. Вхідна інформація.

Приступаючи до вивчення теми № 3, слід повторити, в чому полягає особливість абстрактного мислення (тема №1), а також основні логічні прийоми формування понять (тема № 2).

Зміст теми.

2.1. Визначання понять. Правила визначення.

2.2. Поділ понять. Правила поділу.

2.3. Узагальнення і обмеження понять. Класифікація.

Визначання понять. Правила визначення.

Розумова діяльність будь-якої людини являє собою ніщо інше, як сукупність операцій з поняттями, здатність переосмислювати старі поняття і конструювати нові. Одна і та ж сама подія, яка описується у різних системах понять може мати зовсім різний смисл. Наприклад, промови захисника і обвинувача на суді.

Розкриваючи зміст поняття (пояснюючи сутність предмета, розповідаючи, чим цей об’єкт є), людина тим самим дає дефініцію (3.1.) цьому поняттю.

За допомогою дефініції ми в явній формі вказуємо на сутність предмету, тим самим виділяючи його із сукупності інших предметів.

У визначенні виділяють дві частини – поняття, яке визначається (definiendum – Dfd) і поняття, яке його визначає – власне, визначення (definienсе – Dfn).

Логіка розрізняє реальні та номінальні визначення. За допомогою номінальних визначень (3.2.) (від лат. numen – ім’я) до науки вводяться нові терміни замість складних описів предметів. Наприклад: “Флорою називають видовий склад рослин, які ростуть на певній території”.

Реальні визначення (3.3.), на противагу номінальним, значно частіше зустрічаються у повсякденному житті і трудовій діяльності – за допомогою них людина пояснює зміст звичайних понять.

Проте ми доволі часто зустрічаємося в житті з випадками, коли людина, наприклад, менеджер з продажу товарів, не в спромозі чітко визначити зміст поняття, дати йому зрозуміле визначення – це призводить принаймні до неточностей, непорозумінь, перепитувань, затримок часу, невірних дій. Саме тому логіка встановлює правила визначення. Розглянемо їх докладніше.

Правила визначення

1. Визначення повинне бути пропорційним. Іншими словами, об’єм поняття, яке визначається, повинен бути рівним об’єму поняття, яке є визначальним (Dfd º Dfn).

Це правило часто у повсякденному мовленні порушується трьома різними способами (похибками):

ü занадто широке визначення, коли Dfd менше за Dfn, тобто останнє є надто широким. Таким, наприклад, буде визначення “кінь є чотириногою в’ючною твариною” – таким чином до коня можна прирівняти вола, ламу, верблюда тощо;

ü занадто вузьке визначення, коли Dfn менше за Dfd. Наприклад “совість – це усвідомлення людиною відповідальності перед самим собою за свої вчинки і дії” (а перед суспільством?), “залікова книжка – це мій документ, у якому фіксуються загальні оцінки”, “юрист – це адвокат”.

2. Визначення не повинне містити кола. Коло виникає тоді, коли Dfn визначається саме через себе або коли в одному контексті Dfd визначається через Dfn, а Dfn через Dfd. Характерним прикладом логічного кола у визначенні є тавтологія. Наприклад, “Масло – це маслоподібна, масляниста речовина”, або “життя – це життя”, “халатність проявилася в тому, що Сидоренко халатно поставився до своїх обов’язків”, “фритюрниця призначена для того, щоб смажити у фритюрі”, “повний аншлаг”, “вільна вакансія” тощо. Такі фрази не несуть смислового навантаження і не є визначеннями.

3. Визначення повинне бути чітким та ясним. Тобто зміст і, ясна річ, об’єм понять повинні бути недвозначними. Бажаним є також відсутність у визначеннях метафор і образних порівнянь. Наприклад, визначеннями не будуть фрази “верблюд – корабель пустелі”, “запорожець – машина звір!”, “вовк – санітар лісу”, “філософія – мати наук”.

4. Визначення не повинне зводитися лише до заперечення. Скажімо, не можна назвати визначенням фрази на кшталт: “бідність – не порок”, або “робота – не вовк”, “голова – не будинок Рад” тощо.

5. Правило несуперечності: визначення не повинне бути суперечним.

Існують різні види визначень. Насамперед відзначимо явні та неявні визначення.

Явні визначення - це такі визначення, що мають форму еквівалентності (тотожності) дефінієндуму і дефінієнсу. Загальна схема визначень такого виду: “А є В”. До явних визначень належать визначення через рід і видові ознаки і генетичні визначення.

Визначення через рід і видові ознаки - це визначення найближчого роду видового поняття, а також знаходження деяких специфічних ознак, що належать тільки даному виду і які відсутні у інших видів, що входять до складу даного роду. Схема такого визначення: “А є В і С”, де А - поняття, шо визначають (дефінієндум); В - родове (по відношенню до А) поняття; С - поняття, що виражає специфічні видові ознаки, які притаманні лише виду А і які відсутні у інших видів роду В. Приклад визначення через рід і видові ознаки: “Матерія - філософська категорія, що позначає об'єктивну реальність, яка відображається нашими відчуттями, але існує незалежно від них (об'єктивно).”.

Визначення через рід і видові ознаки - це найбільш розповсюджений і простий спосіб визначення. Тому інколи говорять, що власне явними визначеннями є визначення через рід і видову ознаку. Однак, таке твердження не є правильним з огляду на існування ще одного виду явних визначень — генетичних.

Генетичне визначення вказує на те, яким чином предмет (чи клас предметів), що визначають, виникає, або як можна його створити. Загальна схема генетичного визначення не відрізняють від схеми родо-видової дефініції: “А є В і С”. Проте, якщо А - це поняття, що визначають (дефінієндум), В - родове (по відношенню до А) поняття, то С - спосіб створення (виникнення) предмета. Приклад генетичного визначення: “ Шар — геометричне тіло, яке утворюється шляхом обертанням півкола навколо його нерухомого діаметру”.

Неявні визначення - це визначення, що не мають форму (структуру) тотожності двох понять: дефінієндума і дефінієнса. У неявних визначеннях зміст деякого поняття виводять (встановлюють) із системи відношень цього поняття до інших понять в деякому контексті. Неявні визначення також називають прийомами, що замінюють визначення. Такими прийомами є опис, характеристика, порівняння, характеристика тощо. Будь-яке неяввне визначення можна перетворити на явне, якщо виділити в ньому дефінієндум і дефінієнс.

Опис полягає в перерахуванні низки ознак предмета з метою нестрогого виділення його з ряду схожих на нього предметів. Опис може включати як суттєві, так і несуттєві ознаки предмета (на відміну від власне визначень, коли фіксують лише суттєві ознаки), які є або можуть бути важливими з огляду на певні обставини. В результаті опису отримуємо якийсь чуттєвий, наочний образ предмета.

Характеристика - це прийом, шо полягає в переліченні деяких властивостей предмету, які є важливими важливими у певному відношенні. На відміну від опису характеристика має на увазі перш за все фіксацію якоїсь певної суттєвої ознаки, що притаманна деякому предмета, а не просту фіксацію зовнішнього вигляду предмету.

Порівняння - це прийом, що застосовують для образної характеристики предмета. Порівнюють однорідні предмети з метою встановлення їх подібності і відмінності.

До неявних визначень часто відносять остенсивне визначення - таке визначення, яке здійснюють за допомогою демонстрації предмета (безпосередньої вказівки на предмет), що позначають даним словом. Контекстом такого визначення виступає ситуація, в якій зустрічається деякий предмет.

Будь-яку дефініцію можна представити у вигляді логічного дерева. Для цього необхідно:

1. Порівняти річ, про яку слід дати визначення, з іншими речами подібного роду, зафіксувати безліч умов, які властиві саме цій речі.

2. Та умова, яку підпорядковує інші, є родовою, решта - видові.

3. Побудувати логічне дерево згідно з наступними правилами:

3.1. Кожна видова умова розбиває дане поняття на два класи, той, який виконав умову, і той, який виконав його доповнення.

3.2. Кожен новий крок на розбиття починається з класу, який виконав цю умову. Той клас, який виконав доповнення, далі в розбитті не бере участь.

3.3. Сума видових умов повинна бути достатня для розкриття змісту.

Необхідна умова - це умова, без виконання якої, річ не існує. Наприклад, “бути солодкою річчю” є необхідною умовою для того, щоб “бути шоколадною цукеркою”. Достатня умова - це умова, виконання якої гарантує існування речі. Наприклад, “бути шоколадною цукеркою” є достатньою умовою для того, щоб бути “солодкою річчю”.

Правила побудови логічного дерева використовуються і при поділу понять (3.4).

Поиск по сайту: