Методологія науки

Наукова й технічна творчість починається з розуміння недостатності деякої «частки» (елемента, сторони, сфери). Розсуд недостатності - от початок творчості. Якщо ви визначили, що потрібно змінювати, що важливо удосконалювати, перетворювати, ви вирішили половину справи.

Проблема - це, по-перше, розсуд недостатності знань і розкриття, по-друге, шляхи перебування можливого рішення.

Власне, обґрунтування наукової і технічної творчості виступає як основна причина створення, еволюції, зміни технічних об'єктів, процесів, явищ.

Через обґрунтування суб'єктивна сторона (суб'єктивні вимоги і су­б'єктивні ресурси) спирається на об'єктивну.

У цьому плані можна сформулювати основи, які відбивають той або інший переважно орієнтований підхід діючої особи до розв'язуваних питань.

1. Наочно-діюче мислення є безпосередньою формою зв'язку з дій­сністю на основі практики.

Практика - основа наукової і технічної діяльності, що визначає її з погляду конкретності дій, їх безпосереднього зв'язку з творчими задачами.

Практичні (емпіричні) основи наукової і технічної діяльності виявляються у формі досвіду роботи, трудових навичок, уміння, виробничих (технологічних) традицій.

2. Понятійно-логічний тип мислення найтісніше пов'язаний з форму­ванням наукових основ наукової і технічної діяльності.

Не можна недооцінювати все зростаючу евристичну роль наукових обгрунтувань у науковій і технічній діяльності, що відображають сутність процесів, які відбуваються в світі.

3. Чуттєво-образний тип мислення пов'язано з образними основами діяльності. Особливу роль при цьому відіграють уява, фантазія. Чуттєво-образне мислення пов'язане з таким психічним відображенням дійсності, яке дає не байдужу копію об'єктивного світу (що властиво більш науково­му підходу), а цілісний образ проблемної ситуації, що включає відношення до неї людини.

Методологія науки - це система методологічних і методичних принци­пів і прийомів, операцій і форм побудови наукових знань.

Філософський рівень знань методології функціонує як загальна система принципів діалектики. У кожній галузі науки є, крім загальних, ще і свої специфічні теоретичні вихідні положення, що складають її теоретичний фундамент.

Відносини між об'єктивним і суб'єктивним (як сукупність основ) висту­пають у формі методу діяльності.

Метод - це сукупність прийомів чи операцій практичного або тео­ретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретної задачі. Він виступає як характеристика прийомів, використовуваних для досягнення певної мети. У такому ракурсі розгляду метод може розцінюватися як своєрідна форма засобу діяльності, але засобу особливої властивості: «методичний» засіб, засіб-основа, засіб-принцип, прийом, правило, спосіб, підхід, система положень, категорій, законів і т. д.

Метод також визначають як с посіб досягнення будь якої поставленої мети, теоретичного або практичного розв’язання тієї або іншої задачі.

Фактично різниця між методом та теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень.

Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.

Питання «методологія» досить складне, оскільки саме це поняття тлу­мачиться по-різному. Багато закордонних наукових шкіл не розділяють методологію й методи досліджень. У вітчизняній науковій традиції мето­дологія розглядається як навчання про методи пізнання або систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних способів, методів, прийомів, що використовуються в будь-якій науці. Методику розуміють як сукупність прийомів, що включають техніку та різні операції з фактичним матеріалом. Методологія виконує такі функції:

- визначає способи одержання наукових знань, що відображають ди­наміку процесів і явищ;

- передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнуто науково-дослідну мету;

- забезпечує всебічне одержання інформації, що стосується процесу або явища, які вивчаються;

- допомагає введенню нової інформації;

- забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять;

- створює систему наукової інформації, що базується на об'єктивних явищах і логічно-аналітичному інструменті наукового пізнання.

Ці ознаки поняття «методологія», що визначають її функції в науці, дають можливість зробити такий висновок: методологія - це концептуальний виклад мети, змісту методів дослідження, що забезпечують одержання максимально об'єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси і явища.

Розрізняють три види методології.

Філософську, абофундаментальну - систему діалектичних методів, що є найбільш загальними і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючи і через загальнонаукову, і через часткову методологію.

Загальнонаукову, котра використовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделювання і т. п. Сучасні дослідники в наукових розробках віддають перевагу системно-діяльному підходу, тобто дослідженню комплексної взаємодії істотних компонентів: потреба —> суб'єкт —> об'єкт —> процеси —> умови -> результат. Це забезпечує цілісність, комплексність, структурність, взаємозв'язок з зовнішнім середовищем, цілеспрямованість і самоорганізацію дослідження, створює умови комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності.

Частково-наукову - сукупність специфічних методів кожної конк­ретної науки, що є базою для розв'язання дослідницької проблеми.

Філософська, або фундаментальна, методологія є вищим рівнем мето­дології науки, що визначає загальну стратегію принципів пізнання особли­востей явищ, процесів, сфер діяльності. Філософська методологія виконує дві функції. По-перше, вона виявляє сутність наукової діяльності та її взаємозв'язку з іншими сферами діяльності, тобто розглядає науку щодо практики, суспільства, культури людини. По-друге, методологія вирішує задачу вдосконалення, оптимізації наукової діяльності, спирається на розроб­лені нею світоглядні й загально-методологічні орієнтири й постулати.

Усі досягнення минулого було вироблено у вигляді діалектичного ме­тоду пізнання реальної дійсності, в основу якого було покладено зв'язок теорії й практики, принципи пізнавальності реального світу, взаємодії зовнішнього й внутрішнього, об'єктивного й суб'єктивного і т. п. Проблеми наукового пізнання стали предметом постійного протистояння різних наукових поглядів на світ, сутність науки й знання через антиномію в гносеології - антиномію раціоналізму-емпіризму.

Виходячи з того, що кожне наукове дослідження може відбуватися на двох рівнях - емпіричному, коли здійснюється процес нагромадження фактів, і теоретичному, на якому здійснюється узагальнення знань - відповідно до цих рівнів загальні методи пізнання умовно поділяють на три групи:

- емпіричного дослідження: спостереження, порівняння, вимір, екс­перимент;

- теоретичного дослідження: ідеалізація, формалізація, аксіоматичний метод, логічні й історичні методи, гіпотези й допущення, системний підхід;

- використовувані на емпіричному й теоретичному рівнях: абстрагу­вання, аналіз і синтез, індукція й дедукція, моделювання.

Контрольні питання й завдання

Що ви вкладаєте в поняття «методологія досліджень»?

Які вам відомі види методології?

Дайте визначення поняттям «знання» і «наукове пізнання».

У чому полягає процес наукового пізнання?

Які структурні елементи наукового пізнання?

Дайте визначення поняттям «абсолютні» і «апріорні» знання.

Дайте визначення поняттю «раціональне пізнання».

Назвіть типи мислення, використовувані в технічній творчості.

Охарактеризуйте наочно-діючий тип мислення пізнання об'єк­тивних обставин.

Охарактеризуйте поняттєво-логічний тип мислення в обґрунту­ванні діяльності.

Дайте визначення поняттю «методологія науки».

Що собою являє фундаментальна методологія?

Які загальні методи пізнання використовуються в наукових до­слідженнях?

Поиск по сайту: