Модель комплексної інтегративної психотерапії

Психотерапія психосоматичного хворого – це взаємодія фахівця та клієнта з метою:

1. Нормалізації психічних, емоційно-афективних та вегетативних розладів невротичного регістру, а також порушення взаємин особистості (зміна установок, звичок, поглядів, світогляду. Позбавлення від патологічних залежностей);

2. Мобілізація ресурсів особистості та адаптаційних психологічних та фізичних властивостей дитини.

Психотерапія передбачає дотримання наступних принципів при складанні індивідуальної програми:

- Врахування вікових рівнів переважаючого нервово-психічного реагування.

- Обов‘язкове врахування всіх основних характеристик як особистості пацієнта так і клінічної картини психосоматичного розладу (клінічна форма, етап захворювання і провідний психосоматичний синдром, психопатологічна типологія афективного розладу (депресії), що лежить в його основі, супутня психопатологічна і соматоневрологічна симптоматика, характеристика внутрішньої картини хвороби).

- Врахування глибини і тривалості психосоматичних розладів.

- Зміна спрямованості психотерапії від нозоцентричної (орієнтування на хворобу) до антропо- (на людину) та соціоцентричну установки (на зв‘язок особистості з навколишнім середовищем).

- Підпорядкованість психотерапевтичного впливу особистому стилю фахівця + творча варіація методів з урахуванням ситуації.

Структура патогенного психосоматичного фенотипу дозволила визначити спрямованість психотерапевтичного впливу:

1. Системна сімейна психотерапія, спрямована на зміну характеру внутрішньо сімейних та дитячо-батьківських відносин.

Практично в усіх випадках індивідуальна психотерапія у дітей та підлітків повинна поєднуватися з сімейною психотерапією, яка спрямована на зміну сукупних і взаємозалежних взаємин, що складаються в сім‘ї і виявляють значущий зв‘язок з хворобою, лікуванням і соціальним відновленням хворого. Багато психологічних факторів, що викликають негативне емоційне реагування, формуються під впливом сімейного оточення, особливо в ранньому дитинстві, в молодшому дошкільному та молодшому шкільному віці. Тому проведення сімейної психотерапії при психосоматичних розладах є майже обов‘язковим.

Мета сімейної психотерапії – орієнтація батьків і прабатьків в питаннях виховання, що відіграють значну роль у формування завищеного рівня домагань і. як наслідок цього, у виникненні емоційних порушень, а також корекція виховних підходів з усуненням виниклих особистісних змін і профілактикою неадекватних афективних реактивних реакцій.

2. Психотерапія матері дитини, в якій пріоритетним напрямком є робота з материнською ідентичністю з цінністю і сенсом материнства.

3. Індивідуальна психотерапія. Принципом є ранній, з дитячого та раннього дитячого віку, початок психотерапії дитини, яка страждає ПСР.

Використання в програмі психокорекції дітей раннього віку прийомів тілесно-орієнтованої терапії та безпосередньо-емоційного контакту з дитиною із стимуляцією мовленнєвого розвитку та підвищення рівня усвідомленості.

Індивідуальна робота з дитиною за програмою. Що включає вплив на сенсорну, емоційну і когнітивну сфери розвитку з опорою на провідний вид діяльності та сформовані психічні функції з метою розвитку рефлексивних процесів.

4. Спрямованість психотерапії на розвиток мовленнєвої функції відповідно до віку дитини з метою підвищення ступеня усвідомленості та довільності уваги, управління поведінкою, формування адекватних допінг-стратегій.

5. Психокорекція порушеного соматогнозису, починаючи з дошкільного віку, шляхом поєднання методу інформування дитини про будову тіла людини і його функції та прийомів тілесно-орієнтованої терапії й психомоторної корекції на основі «принципу заміщую чого онтогенезу»

6. Індивідуально-розумова психотерапія (глибинно-психологічна чи конфлікт-концентрована) заснована на взаємодії лікаря та особистості хворого. Цей метод доцільно використовувати на етапі індивідуального психологічного консультування, при виявленні психосоматичних розладів, а також при амбулаторних прийомах.

Основні завдання:

- Глибоке вивчення особистості хворого

- Виявлення і вивчення етіопатогенетичним механізмів, що сприяють виникненню і збереженню хворобливого стану

- Досягнення усвідомлення хворим причинно-наслідкового зв‘язку між особливостями його системи взаємин із захворюванням

- Допомога у розумному вирішенні психотравмуючої ситуації

- Зміна взаємовідносин хворого з оточуючими, корекція неадекватних реакцій і форм поведінки.

7. Групова психотерапія за віковим принципом з опорою на провідний вид діяльності та закономірності розвитку психічних функцій і особистості дитини. Спрямованість психотерапії на відпрацювання навичок презентації себе в групі, спонтанності та відкритості у встановленні контактів, емпатію до іншого, вміння конструктивно відстоювати свої інтереси.

8. Поєднання групової тв. Індивідуальної психотерапії в програмі психокорекції дитини (підлітка, яка страждає на ПСР.

9. Одночасна паралельна робота з однією дитиною фахівців різного профілю: дитячого клінічного психолога, педіатра, логопеда, арт терапевта.

10. Організація роботи школи батьків з метою підвищення психологічної грамотності батьків і формування навичок побудови адекватних дитячо-батьківських відносин.

Основні напрямки психотерапії дітей та підлітків:

1. З використанням пізнавально-поведінкових механізмів психологічного захисту (раціональна, когнітивна, поведінкова, патогенетична терапія, психоаналіз, функціональне тренування).

2. З використанням психофізіологічного захисту зміненої свідомості (гіпноз, гіпокатарсис, навіювання, аутотренінг, медитація).

3. Емоційне стимулювання.

Сугестивна психотерапія у формі навіювання в гіпнотичному або активному стані, аутогіпноз спрямована на поліпшення настрою, ослаблення хворобливих відчуттів і переживанб, оптимізацію стану відпочинку та мобілізацію ресурсних сил організму.

Вельми ефективними методами, сугестивної психотерапії, дітей дошкільного віку та молодшого шкільного віку є: психічна саморегуляція з рекомендацією коротких і простих формул само оцінювання, які можна застосовувати з 5-річного віку і навіювання устами матері («материнський гіпноз»).

Раціональна психотерапія припускає логічний вплив на психіку хворого з метою змінити неправильні уявлення про прояви хвороби і ступінь її тяжкості, виробити краще розуміння власної життєвої ситуації й обрати більш ефективні способи реагування на них.

Нервово-м‘язова релаксація і аутотренінг спрямовані на релаксацію мускулатури. Нормалізацію діяльності вегетативної нервової системи, емоційну рівновагу.

Поведінкова (біхевіоральная) терапія модифікує усвідомлювані і неусвідомлювані не адаптивні форми поведінки заздалегідь складеною програмою за допомогою методів заохочення, покарання, примусу і натхнення.

Ігрова психотерапія включає невербальні ігри і заснована на вербальних контактах з «десенсибілізуючим» характером. Сприяє адаптації хворих до реальних умов життя через етапи гри в ситуаціях, які актуальні для них. До методів ігрової психотерапії може бути віднесена казкотерапія.

Казкотерапія – один з найменш травмонебезпечних і безболісних способів психотерапії. Можливо, тому що, за допомогою казок (або під їх впливом) сформувався життєвий сценарій і за допомогою казки ж можна спробувати з цього невдалого життєвого сценарію людину витягнути.

Арттерапія (терапія образотворчим мистецтвом) використовується як засіб спілкування, для отримання розслаблення, поліпшення самооцінки, подолання страхів і психотравмуючих ситуацій, покращення розуміння і від редагування проблем.

Імаго терапія (символ-драма) дозволяє дітям і підліткам в різних образах реалізувати свої змінені уявлення, що має як терапевтичне, так і діагностичне значення.

Методі групової терапії застосовуються для подолання соціальної ізоляції дітей або підлітків і допомагають їм відчути, що вони не самотні зі своїми проблемами. Групова психотерапія дає також можливість обговорювати стратегії подолання труднощів і порівнювати їх.

На всіх вікових етапах ефективно проведення музикотерапії, що спричиняє заспокійливий або активізуючий вплив на емоційний статус дитини, тобто безпосередній лікувальний вплив. Або виступає в якості допоміжного прийому, що супроводжує інші психотерапевтичні методи.

Психоаналіз використовується для розуміння та інтерпретації розладів в цілому та окремих їх проявів, виявлення пригнічених або витіснених комплексів, потягів, переживань.

Профілактика психосоматичних розладів у дітей та підлітків повинна проводитися з урахуванням всіх основних чинників патогенезу (психосоціальних, генетичних, церебрально-органічних) психогенної афективної патології.

Профілактика психосоматичних розладів у дітей та підлітків включає:

1. Достатнє спілкування дитини з матір‘ю (особливо на 1му році життя).

2. Грудне вигодовування до 1 року.

3. Корекцію психічного стану матері (тривожності, зниженого настрою).

4. Адекватне виховання дитини (з помірною дисципліною, достатнім емоційним контактом між дитиною і батьками, особливо матір‘ю, в обов‘язковим контактом з однолітками).

5. Корекцію соціально-обумовленого дизонтогенеза (частіше у вигляді акцентуйованих рис характеру) за допомогою психотерапевтичного впливу.

6. Корекцію біологічно (це ребро-органічно), обумовленого психічного дизонтогенеза.

Профілактика ПРС у дітей та підлітків на мікросоціальному рівні включає роботу психологів з професіоналами, які надають значущий вплив на психічний розвиток дитини: педагогами дошкільних освітніх установ, початкової школи та середньої ланки; педіатрами дитячих лікувальних закладів, лікарями загальної практики.

Основні напрями роботи з фахівцями: інформування про закономірності психосоматичного розвитку дитини, дозвіл особистісних проблем, профілактика і психотерапія синдрому емоційного вигорання і професійної деформації особистості.

Психопрофілактична робота з вагітними шляхом їх інформування, підвищення рівня усвідомленості у ставленні до вагітності, дитині. Підвищення цінності материнства в суспільстві і соціального статусу матері. Особливо важливою ланкою, на наш погляд, є робота психолога з формування цінності материнства і материнської ідентичності з дівчатками-підлітками.

Поиск по сайту: