До минулого століття в структурі переважало вугілля – тепер нафта

Питання №1

До продуктивних сил відносять:

1. Засоби виробництва

2. Робоча сила

3. Природні ресурси

4. Капітал

Розміщення продуктивних сил(РПС) – галузь економічної науки, що вивчає просторові специфічні аспекти вияву економічних законів.

Термін «РПС» - може вживатись у декількох значеннях:

1. Як конкретний(фіксований) стан поділу на території народногосподарських об’єктів

2. Як форма організації продуктивних сил

3. Як процес зсувів у розміщенні продуктивних сил на певній території

4. Як напрям економічної політики уряду

Питання №2

Об’єкт вивчення науки «РПС» - продуктивні сили. Процес розміщення продуктивних сил обумовлений територіальним поділом праці. Відтак наука «РПС» вивчає три великі блоки:

1. Розміщення населення і трудових ресурсів

2. Розміщення природних ресурсів

3. Розміщення виробництва і невиробничої сфери

Предмет вивчення «РПС» - це територіальний стан і розвиток продуктивних сил.

Мета «РПС» - досконале вивчення продуктивних сил, їх використання, визначення стану і розвитку народного господарства, обґрунтування їх перспективного розміщення.

Питання №3

Методологія і основні питання науки:

1. Картографічний – передбачає використання карт, картосхем, картодіаграм, які містять інформацію про наявність природних ресурсів, розташування населених пунктів, тощо.

2. Балансовий – співвідношення галузевих та регіональних балансів дає змогу визначити оптимальне співвідношення між галузями ринкової спеціалізації та тими, що обслуговують регіон

3. Системний аналіз – використовується при комплексному вивченні проблеми з урахуванням всіх взаємозв’язків

4. Математичне моделювання – при використанні методу багатофакторного аналізу можна проаналізувати декілька десятків(сотень) факторів, а за допомогою математичного моделювання їх оцінити і спрогнозувати на перспективу

5. Статистичні методи – за їх допомогою досліджується обсяг структура і динаміка явищ, виявляється взаємозалежність економічних процесів з врахуванням природних умов

6. SWОT аналіз – оцінка сильних і слабких сторін регіону

7. Аналітичний метод – застосовується для оцінки ефективності інвестиційних та інноваційних проектів – визначається період окупності, норма прибутку, рівень рентабельності та розмір прибутку

8. Метод експортних оцінок(метод Дельфи) – на основі думок експертів можна побудувати модель народногосподарських об’єктів

9. Нормативний метод – нормативи відображають загальні вимоги до витрат та результатів виробництва (норма витрат робочого часу, питної води і т.д.). За допомогою нормативів здійснюється планування розвитку виробництва в регіоні, а також робляться запаси

Головне завдання «РПС» - обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Оптимальне розміщення продуктивних сил передбачає отримання оптимального ефекту від правильно розташованого підприємства, або найкращої територіальної організації регіону чи країни.

Тема №2 Теорії і концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки

1. Розвиток науки

2. Основні теорії

Питання №1

Географічний детермінізм – напрям науки «РПС» - розглядає географічний фактор, як вирішальний чинник соціального, політичного та економічного розвитку народів. Основоположний Гіппократ. Шарль Монтеск’є приєднався до цієї теорії.

Модуль №1 Предмет,метод і завдання науки. Теорії і концепції розміщення. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил

Модуль №2 Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил України. Наукові методи економічного обґрунтування розміщення виробництва.

Модуль №3 Природно-ресурсний потенціал України. Населення та трудові ресурси. Виробничий та науково-технічний потенціал. Основні засади розвитку народногосподарського комплексу. Міжгалузеві комплекси та їх роль у розвитку економіки України

Модуль №4 Регіональна економіка та її територіальні особливості. Економіка регіонів України та особливості регіонального розвитку. Участь держави в управлінні регіонами. Зовнішньоекономічні зв’язки та їх роль у розвитку продуктивних сил України

Лекція 2

Енвайроменталізм – заснований на припущенні, що міжнародний поділ праці обумовлений саме по розходженню навколишнього середовища країн.

Теорія кліматичних оптимумів – найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають держави розташовані у середній смузі.

На початку 19ст. з’явилась теорія розміщення продуктивних сил, які ґрунтувалися на припущенні, що основну роль в умовах ринкового господарства відіграє прибуток. Тюнен і Вебер.

Паралельно з теорією розміщення формувалась Марксистська теорія продуктивних сил, яка передбачає,що кожному соціальному ладу притаманні власні економічні закони і саме він визначає розміщення продуктивних сил на певній території

Сучасні школи дотримуються позиції, що економічні закони мають загальний характер, але виявляються не однаково в країнах з різним суспільно-політичним ладом.

Синтетичний науковий напрям регіональної науки – сформувався у другій половині 20 ст. Його автор – В. Іза. Саме цей автор вперше використав термін «регіональна економіка» як наукова категорія. Передбачає синтез багатьох показників.

Українські вчені: Долішній, Тимчук, Дорогунцев та інші.

Вчені при вивченні і дослідженні регіону запропонували 3 напрямки розвитку:

1. Локальний – має на меті визначення раціонального місця розміщення підприємства

2. Регіональний – охоплює дослідженням оптимальної структури і розмірів виробництва в окремому регіоні

3. Комплексний – розробку загальної теорії вирішення регіональних та локальних проблем господарського комплексу

На початку 21 ст. наукові розробки з питань регіональної проблематики містять наукові дослідження щодо:

· З’ясування ймовірностей збіганням економічних, соціальних і політичних складових при відокремленні міжнародних регіонів

· Визначення головної мотивації регіонального поділу

· Розробок рекомендацій відносно розвитку регіональної інтеграції

Основні теорії:

Теорія спеціалізації регіонів у територіальному поділу праці

Теорія абсолютних переваг – А. Сміт (основоположник) В.Петті, Дж. Уолтер. Сутність – регіон повинен експортувати товари, які виробляє з найменшими витратами, а імпортувати ті, що виробляються іншими регіонами із абсолютно нижчими витратами. Кожна країна володіє особливими умовами та ресурсами, які дозволяють їй мати перевагу у виробництві певних товарів з меншими витратами, або виробляти за одиницю часу іншу кількість продукції

Теорія порівняльних переваг – Д. Рікардо (засновник). Регіони повинні виробляти і вивозити товари, які обходяться їм з мінімальними витратами порівняно з іншими регіонами, а ввозити ті товари, які виробляються іншими регіонами відносно дешевше.

Кожен регіон повинен спеціалізуватись на виробництві тих товарів,у яких його витрати відносно нижче(хоча абсолютні витрати можуть бути вищими) ніж в інших регіонах.

Теорія Хекшера-Колліна (Самуельсена) - сутність полягає в тому, що зовнішня торгівля повинна спеціалізуватись на товарах при виробництві яких найбільші витрати припадають на ресурси, якими найкраще забезпечений регіон. Приклад: регіонам з надлишком робочої сили вигідно виробляти та експортувати трудомісткі товари, з надлишком капіталу – капіталомісткі товари, тобто у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори.

Парадокс Леонтьєва – стаття в якій зазначалося, що у 1947 році США, яка вважалась країною з надлишком капіталу експортували трудомістку продукцію, що не відповідало теорії Хекшера-Колліна.

Теорії розміщення виробництва:

1. Теорія розміщення сільськогосподарського виробництва(теорія сільськогосподарського штандорта Тюнера) Методом зіставлення продукції на перевезення від місця виробництва до ринку визначав зони найсприятливіші для розміщення в їх межах певних видів С/Г виробництва.Система концентричних кіл поясів різного діаметра навколо центрального міста, що поділяється на зони різних видів с/г діяльності. Чим вища урожайність, тим ближче до міста повинно розташовуватись виробництво, чим дорожчий продукт на одиницю ваги, тим далі від міста доцільно його розміщувати

6 поясів розміщення с/г виробництва довкола міста:

· Овочеві культури і молочне тваринництво

· Лісництво

· Зернові культури

· Кормові культури

· Трипільна сівозміна

· Екстенсивне тваринництво

2. Теорії розміщення промисловості – Лаумхардт - метод визначення пункту оптимального розміщення промислового підприємства джерел відносно сировини та ринків збуту продукції. Для розв’язання завдання автор розробив метод вагового трикутника – має геометричний та алгебраїчний розв’язок

3. Теорія промислового штандорта Вебера - 1909 рік. Промисловість розміщується за принципом найменших витрат і визначається 3ма факторами: транспортними витратами, наявністю робочої сили і агломерацією

Самостійно – теорія центральних місць(теорія розміщення системи населених пунктів) Кріс Таллер; просторова теорія ціни і сучасна концепція енерговиробничих циклів

Лекція №4

Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил України.

1. Сутність, види, критерії та принципи економічного районування

2. Проблеми економічного районування

3. Форми розміщення продуктивних сил

4. Територіальна організація продуктивних сил в Україні

Економічне районування – це науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично, або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці

Економічний район – територіально-цілісна частина господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішньо економічні зв’язки і нерозривно пов’язана з іншими частинами суспільним та територіальним поділом праці.

Економічному району окрім спеціалізації властиві ще своєрідне економіко-географічне становище, особливі природні економічні та історичні умови. Територіальною основою виокремлення економічних районі в Україні визнано адміністративну область, при тому що область входить тільки до певного економічного району.

Область – основна територіально-адміністративна одиниця, сукупність взаємопов’язаних, самоврядних і економічно самостійних міст і районів, що концентруються, як правило, довкола найбільшого міста(обласного центру).

Виділяють два основних види районування:

1. Загальне(інтегральне; таксономія) – передбачає виділення районів на основі ознак, що всебічно характеризують певну територіальну частину народного господарства, тобто охоплює господарство певної місцевості, як єдине ціле(поліський економічний район, подільський)

2. Галузеве (спеціальне) районування – виокремлення економічних районів на основі деяких економічних ознак, властивих певній галузі або сфері діяльності

Основними критеріями економічного районування є:

· Економічний район повинний бути великою економічно цілісною територією із значними природними ресурсами, необхідними для визначення його господарської спеціалізації

· Розміри територій великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах регіону

· Економічний район повинен являти територіальну єдність

· На території району повинен бути сформований потужний народногосподарський комплекс

· До складу великих економічних районів повинні повністю включатись території адміністративних областей, районів без порушення їх цілісності

При виділенні економічних районів враховують такі принципи:

1. Економічний – економічний район є спеціалізованою територіальною частиною господарства країни з відповідним комплексом допоміжних та обслуговуючих виробництв

2. Національний – відповідність районів національним утворенням в межах держави

3. Адміністративний – відповідність і єдність економічного районування та територіального політично-адміністративного поділу країни

Питання № 2 Проблеми економічного районування

Проблемний регіон – це територія, яка самостійно не може вирішити свої соціально-економічні проблеми, або реалізувати свій високий потенціал і тому вимагає підтримки держави

Основними якісними ознаками проблемних регіонів є:

1. Особлива кризовість прояву тієї чи іншої проблеми, що створює загрозу у соціально-економічному становищі у країні, політичній стабільності та екологічній рівновазі

2. Наявність природно-ресурсного потенціалу, використання якого особливе для національної економіки

3. Особливе значення геополітичного та геоекономічного положення для стратегічних інтересів країн

4. Нестача в регіоні власних фінансових ресурсів для розв’язання проблем загально національного та світового значення

Території проблемних регіонів можуть не збігатися з адміністративно територіальними одиницями. Розрізняють два підходи до проблемного районування:

1. Оцінка регіонів за ступенем гостроти найважливіших проблем на основі індикаторів

2. Кризовість регіонів діагностується за такими параметрами:

a. Виробничий потенціал

b. Зайнятість населення

c. Рівень життя населення

d. Рівень порядку

e. Екологія

f. Демографічна ситуація

g. Бюджет і фінанси

h. Енергозабезпечення

i. Виробниче забезпечення

3. Політика цілеспрямованого оздоровлення регіонів – ґрунтується на їх типологізації за основними проблемами. Існують два типи:

a. Відсталі(слаборозвинуті) – для відсталих регіонів характерні традиційно низький рівень життя, низька інтенсивність господарської діяльності, слабкий науково-технічний потенціал – дуже часто ситуація тут обтяжується кримінальними, етнічними, політичними проблемами

b. Депресивні регіони – при більш низьких ніж середні по країні соціальних показниках були в минулому високо розвинутими, а за деякими виробництвами займали провідні місця в країні

Згідно закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» депресивними визнаються – регіони, у яких протягом останніх 5ти років найнижчі показники валової доданої вартості на одну особу

4. Промислові райони, у яких протягом останніх 3х років найвищі показники рівня безробіття і найнижчий обсяг промислового виробництва на одну особу

5. Сільські райони, у яких протягом останніх 3х років найнижча щільність населення та природний його приріст

6. Міста обласного значення, у яких протягом останніх 3х років найвищі показники рівня безробіття і найнижчий рівень середньої заробітної плати

З метою стимулювання депресивних територій у їх межах можуть здійснюватись такі заходи:

1. Цільове направлення державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури

2. Надання державної підтримки малим підприємствам

3. Сприяння зайнятості населення цільового фінансування програм перекваліфікації і професійного розвитку трудових ресурсів, удосконалення соціальної сфери, тощо.

Лекція №5

Тема 2 Районування

Етапи поділу і аналізу території.

1. Аналіз ефективності розміщення виробництва - продовження

Довкола центрів тяжіння формуються 3 концентричні пояси:

· Безпосереднього тяжіння – приміська зона у межах 1,5-2 годинної доступності до центру міста. Тут розміщенні філії промислових підприємств, складські приміщення. Промисловість переміщується з центру до периферія.

· Зона формуючого впливу – радіус доступності 2-3 години - розташовуються підприємства, що виробляють мало транспортабельну продукцію(молокозаводи, м’ясокомбінати, птахофабрики) і рекреаційні заходи

· Зона економічного впливу – радіус доступності 3-4 години і більше - переважають ділові поїздки і вантажопотоки виробничого призначення

2. Аналіз природно-ресурсного потенціалу території – включає вивчення геологічної будови і природних копалин, гідрологічних кліматичних умов, ґрунтового покриву, рослинного світу, тощо.

3. Аналіз демографічного потенціалу – полягає у вивченні сучасної чисельності населення і трудових ресурсів, та прогнозу їх на перспективи. Також аналізується статевовікова структура населення, освітня і культурна структура, традиції, ціннісні орієнтації, тощо.

4. Економічний аналіз територій – передбачає визначення спеціалізації регіонів, доцільності спорудження тих, чи інших об’єктів. Враховує варіанти комбінування, кооперування та концентрації виробництва, тощо.

Науково-дослідні установи та спеціальні урядові органи складають схему розміщення продуктивних сил. В Україні це робить рада з вивчення продуктивних сил (РВПС). Схеми поділяються на такі групи:

1. Загальні – відбивають стратегічні напрями у розміщенні продуктивних сил в країні, сполучають разом інтереси розвитку галузей та регіонів

2. Галузеві – спираються на аналіз ефективності розміщення окремих галузей народного господарства

3. Регіональні схеми – охоплюють території великих економічних районів, промислових і с/г зон, територіально-виробничих комплексів(ТВК), адміністративних районів, міських поселень.

Питання№2 Характеристика показників, що узагальнюють розвиток виробництва. Інтегральна оцінка розвитку регіону.

Рівень розвитку регіонів характеризують такі показники:

1) Валовий внутрішній продукт регіону – ВВП – сукупна вартість товарів і послуг вироблених в межах регіону за певний проміжок часу

a. ВВП дорівнює сумі доданих вартостей + річна амортизація

2) Чистий внутрішній продукт(валовий регіональний продукт) = ВВП – амортизація

3) Валова додана вартість у регіоні – різниця між валовим випуском і проміжним споживанням у регіоні

4) Валовий випуск регіону – сумарний обсяг товарів і послуг вироблений в регіоні одиницями резидентами регіону.

5) Валовий прибуток регіону – характеризує перевищення доходів над витратами, які підприємства регіону мають в результаті виробництва

6) Валовий національний продукт – відрізняється від ВВП тим, що характеризує результати виробництва підприємств, які розміщенні на території країни

7) Виробництво чистого внутрішнього продукту на душу населення

8) Продуктивність суспільної праці – відношення вартості чистого внутрішнього продукту до чисельності працюючих

9) Рівень чистого прибутку на одну гривню поточних витрат – відношення чистого прибутку до суми матеріальних витрат, суми амортизаційних нарахувань та заробітної плати

Інтегральна оцінка розвитку регіону – включає оцінку економіки, фінансів, соціального розвитку, екології – економічний розвиток регіону здійснюється з використанням 6 груп показників:

1. Виробничо-економічні

a. Місце регіону за обсягами виробництва валової доданої вартості серед інших регіонів

b. Виробництво валової доданої вартості (ВДВ) на душу населення

c. Індекс виробництва ВДВ

d. Індекс виробництва промислової продукції, а також с/г продукції

2. Структурні

a. частка регіону у загальнодержавному виробництві ВДВ

b. Частка проміжного споживання при випуску

c. Частка с/г у загальних обсягах виробництва ВДВ регіону

d. Частка промисловості у загальному виробництві ВДВ регіону

3. Інвестиційні

a. Індекс інвестицій в основний капітал

b. Індекс іноземних інвестицій

c. Частка сукупних інвестицій у ВДВ

4. Показники інституціональних перетворень

a. Частка продукції підприємств державної форми власності у загальних обсягах виробництва продукції регіону

b. Частка продукції малих підприємств

c. Кількість малих підприємств на 10000 населення

5. Зовнішньоекономічні

a. Частка експорту у ВДВ

b. Індекс експорту

c. Частка імпорту у ВДВ

d. Індекс імпорту

e. Імпорт та експорт на душу населення

6. Науково-інноваційний

a. Індекс впровадження нових прогресивних технологічних процесів

b. Частка зайнятих у науці

Соціальні групи розвитку регіону:

1. Група показників життєвого рівня населення(зарплата, пенсії, грошові доходи)

2. Показники соціальної забезпеченості (житло, лікарні, і т.д.)

3. Стан трудових ресурсів (рівень зайнятості, рівень офіційного безробіття)

Фінансові показники:

Після проведення інтегральної оцінки розвитку регіонів здійснюється їх розподіл за рівнем розвитку з метою розробки подальшої стратегії і тактики подальшого регіонального розвитку.

Виділяють 4 типи регіонів:

1. Лідери – достатньо розвинуте матеріальне виробництво і сфера послуг, темпи зростання економічних показників вище середньо державних.

2. Високо розвинуті – індустріальні регіони з розвинутим індустріальним виробництвом. В них створюється значна частка ВВП. Мають високий людський та фінансовий потенціал

3. Розвинуті – тут розвинуте промислове і с/г виробництво, соціально-економічні показники = або коливаються в межах 10% від загальнодержавного рівня

4. Проблемні – сукупність показників нижче середньо державного рівня на 10% і більше. У них дотаційна структура бюджету. Деякі соціальні показники мають загрозливе значення з точки зору безпеки держави

Питання №3 Територіальні баланси

Баланси – це система взаємопов’язаних показників, які характеризують наявність і використання матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів.

Основними видами балансів є:

1. Матеріально-територіальні баланси – «самостійно»

2. Вартісні баланси ввезення та вивезення продукції матеріального виробництва

3. Баланси природних ресурсів

a. Водний

b. Земельний

c. І т.д.

4. Баланси виробничих потужностей

5. Міжгалузеві баланси – схема балансу – самостійно

Тема: Природно-ресурсний потенціал України та його оцінка

1. Поняття природно-ресурсного потенціалу, його структура та оцінка

2. Характеристика природних ресурсів України

3. Охорона природних ресурсів (самостійна)

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) – це сукупність усіх природних запасів та умов, що є і можуть бути задіяні для досягнення певної мети.

До ПРП відносяться ресурси:

1. Мінеральні ресурси(корисні копалини та мінеральна будівельна сировина)

2. Земельні ресурси

3. Водні ресурси – води суходолу та води світового океану. До вод суходолу належить – річки, озера, ставки, водосховища, льодовики, підземні води(ґрунтові і артезіанські)

4. Біологічний (рослинний і тваринний світ)

5. Рекреаційні – природно кліматичні та бальнеологічні

6. Кліматичні – сонячна енергія, енергія вітру, внутрішнє тепло землі

Структура ПРП України частка мінеральних ресурсів становить 28,3%, земельних 44,4%, водних 13,1%; рекреаційних 9,5%; лісових 4,2% і фауністичні 0,5%

За ознакою вичерпності природні ресурси поділяються на невичерпні(сонячна енергія, енергія води,вітру і т.д.) та вичерпні,які поділяються на 2 групи:

· Вичерпні відновлюванні – ґрунтовий покрив, лісові насадження, лікувальні грязі, фауністичні ресурси

· Вичерпні не відновлюванні – всі види мінеральних ресурсів

Використання в економічній діяльності природних ресурсів вимагає їх оцінки, існують 3 види оцінки:

1. Інженерно технологічний – передбачає виявлення ступеня придатності ресурсів до певного виду людської діяльності з врахуванням сучасної, або перспективної технології їх використання

2. Економічний – передбачає виявлення ступеня ефективного використання природних ресурсів. Підходи:

a. Метод оцінки приросту новоствореної вартості завдяки залученню компонентів природних ресурсів у господарський обіг

b. Метод оцінки витрат на відтворення природних ресурсів

c. Метод оцінки ресурсів через диференціальну ренту

3. Екологоекономічний – передбачає використання еколого-економічних методів, визначення екологічно визначених обмежень розміщення і розвитку продуктивних сил за науково обґрунтованими критеріями використання ресурсів

Мінеральні ресурси – це сукупність запасів корисних копалин з певними хімічними властивостями, які використовуються людиною у господарській діяльності різних галузей народного господарства. Поділяються на групи:

1. Рудні – руди чорних металів, кольорових металів, рідкісних, благородних

2. Нерудні – калійна сіль, кам’яна сіль, бурштин

3. Паливні – вугілля, нафта, природний газ, торф, горючі сланці

В Україні виявлено близько 20 тис. родовищ та понад 200 видів корисних копалин. Україна має 5% світового запасу мінеральних ресурсів.

Рудні корисні копалини складаються з залізних та марганцевих руд(в Україні), залізні руди – запас 26,3 млрд. т. основне родовище – криворізький басейн(за запасами належить до найбільших у світі)

Марганцеві руди – запас 2,3 млрд. т. Основне родовище – нікопольське 1,6 млрд. т.

Нерудні корисні копалини – кухонна сіль – запас понад 23 млрд. т. Основне родовище – Артемівське. Самородна сірка – 665 млн. т. Україна посідає одне з перших місць у світі і перша серед країн СНД за її запасами. Львівська, Дніпропетровська, Тернопільська.

Самоцвіти – на Житомирщині є родовища топазу, аквамарину, опалу. На ПБК є розсипи агату, сердоліку.

Паливні ресурси – основний вид паливних ресурсів – кам’яне вугілля – 43,2 млрд. т. Основні родовища – у донецькому(98%) та львівсько-волинському басейні – 2%. Буре вугілля – 3 млрд. т. Житомирська і Черкаська.

Нафта – розвідано 278 родовищ, з них експлуатуються 178. Обсяги промислових запасів 240 млн. т. Прикарпаття,Придніпров’я та Причорномор’я.

Природний газ – 1148, 2 млрд. м3 Прикарпаття, Дніпровсько-Донецький регіон і Причорномор’я.

Газ метан – запас 1,2 трлн. М3 донецький вугільний басейн = найкрупнішим газовим родовищам в світі.

Торф – 2,5 тис. родовищ запас 2,2 млрд. т. Основні запаси – львівська, івано-франківська та інші області.

Горючі сланці – 3,7 млрд. т. Найбільше родовище у Карпатах.

Земельні ресурси – 60,4 млн. га. 41,8 млн га – с/г угіддя рілля 32,5 млн.га. Під забудовами 3,8 % території України, під водою – 4%, під болотом – 1,5 %. Під іншими землями – 2,1%

В структурі ґрунтового покриву орних земель переважає чорнозем – 65%. Найвищою є родючість ґрунтів в степу та лісостепу. Найнижчою у поліській зоні.

Водні, фауністичні, рекреаційні – самостійно!

Лісові ресурси – 10,8 млн. га. Рівень лісистості 15,6%. Оптимальний рівень складає 21-22%.

51% лісів віднесено до водоохоронних, захисних та інших цінних в економічному відношенні лісів. Решта 49 – експлуатаційні. Щодо структури лісового покриву: 35% сосна, дуби 26%, ялина 10%. Молоді лісі 45,4%. Середньовікові 37,7%

Міжгалузеві комплекси та їх роль в розвитку галузей України

1. Поняття та види міжгалузевих комплексів

2. Роль та склад паливно-енергетичного комплексу в народному господарстві України

3. Гірничо-металургійний комплекс

4. Машинобудівний комплекс

5. Комплекс галузей хімічної промисловості

6. Будівельний комплекс

7. Лісопромисловий комплекс

8. Комплекс галузей легкої промисловості

9. Агропромисловий комплекс

10. Транспортний комплекс

11. Соціальний комплекс

Міжгалузевий комплекс – це поєднання економічно взаємопов’язаних галузей на основі міжвідомчих зв’язків, у яких підприємства різних відомств мають певну самостійність.

За видами МК поділяють на:

1. Родові міжгалузеві комплекси – виділяються на основі попарного поєднання великих сфер господарської діяльності (науково-виробничі об’єднання в межах регіону або держави)

2. Видові галузеві комплекси – формуються із підприємств однієї сфери господарства але різних його секторів (АПК)

3. Підвидові галузеві комплекси – це виробничі об’єднання представленні кількома галузями певного сектора економіки

В залежності від просторових масштабів міжгалузеві комплекси поділяються на такі види:

1. Народногосподарські міжгалузеві комплекси – формуються як міжгалузеві утворення в структурі всього господарства

2. Територіальні міжгалузеві комплекси – підсистеми народногосподарських комплексів, які функціонують на певній території. Бувають:

a. Регіональні МК

b. Локальні МК діють у межах адміністративних регіонів

Питання 2.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива виробництво електроенергії їх транспортування та використання. До складу ПЕК входять галузі паливної промисловості: вугільна,нафтова, газова, торф’яна, сланцева. Електроенергетика: теплові, гідро та атомні електростанції.

Паливно-енергетичний баланс – це баланс виробництва, переробки і використання всіх видів енергії (мінеральної, сонячної,вітрової).

До минулого століття в структурі переважало вугілля – тепер нафта

Щорічний видобуток вугілля в Україні – становить близько 80 млн. тонн. Нафта – 3,5-4 млн. тонн. Газу – 20 млрд. м3. Торфу 0,6 млн. тонн.

Нафтова промисловість України складається з нафтовидобувної та нафтопереробної промисловості. Річна потреба нафтопродуктів – 40 млн. тонн, видобуваємо 4 млн. тонн. Основний видобуток нафти припадає на східний нафтогазоносний регіон(80%). Основні нафтопереробні заводи: Дрогобицький, Львівський, Лисичанський

Східний, західний і південний - рівень

Запаси торфу – 2,2 млрд. тонн. 2500 боліт

Галузь електроенергетики – представлена 3ма видами генеруючи потужностей: теплові, гідроелектростанції.

АС – 43,6 % ГЕС та ГАЕС – 9,9 %

Розміщення у Запорізькій, Київській, Миколаївській, Рівненській. Основні ГЕС на дніпрі.

Гірничо-металургійний комплекс представлено.

Металургія: частка в експорті становить понад 40%. Чорна металургія представлена добуванням і переробкою залізно-марганцевої руди, феросплавів та вогнетривких глин.

Металургія зосереджена у Донецькій, Дніпропетровські, Луганській та Запорізькій областях. В Україні 195 підприємств чорної металургії. Кольорова – на основі обробки сировинних ресурсів: алюміній, магній і т.д. В розміщенні підприємств кольорової металургії виділяються 2 основні райони – Донецький та Придніпровський.

Галузі машинобудування поділяються на такі групи:

1. Важке машинобудування – металургійного, шахтного та енергетичного устаткування

2. Транспортне

3. с/г машинобудування

Хімічний комплекс – використовує в значних обсягах як сировину так і промислові відходи чорної металургії, нафтопереробної тощо.

Виробництво мінеральних добрив – щороку 2,5 млн. тонн азотних добрив.

Фосфорні – Сума, Вінниця, Одеса, Маріуполь.

Калійні добрива, виробництво сірчаної кислоти – біля виробництва фосфатів: Суми,Вінниця, Одеса, Горлівка.

Сода – в Донбасі та Криму.

Синтетичні смоли і пластмаси виготовляють в районах зосередження покладів первинної сировини(вугілля).

Фармацевтична промисловість -

Регіональна економіка, як наука – основою якого

Об’єктами регіональної економіки виступають регіони різного маштабу: область,район, провінція і т.д.

Предмет дослідження – соціально-економічний розвиток регіонів, котрий відбивається в низці соціально-економічних показників.

У світовій практиці розрізняють такі типи регіонів:

1. Депресивний

2. Стагнаційний

3. Піонерні(нового освоєння)

4. Мікро регіони (первині економічні регіони,їх ознаки втрачаються при дробленні)

5. Первинного порядку – утворюють схеми регіонального макроподілу держави

6. Програмні – на них розповсюджуються цільові програми розвитку

7. Проектні – реалізація великих

8. Проблемні характеризуються низькими темпами розвитку

9. З умовлені територій тих адміністративних одиниць, які входять до його складу

Регіон таких меж може і не мати.

Фундаментальні праці з теорії конкуренції належать американському журналісту М.Портер.

Портер стверджує, що переваги конкретної фірми в регіоні полягає у 4х властивостях: детермінанта,що формують середовища, в якому конкурують місцеві фірми.

1 детермінантою є – факторні умови – це ті конкретні фактори властиві регіону, які необхідні для успішної конкуренції в даній галузі(природні умови, наявність кваліфікованих кадрів)

2 детермінанта – умови попиту –

3 детермінанта - споріднені галузі – це такі, де у фірм є загальні види діяльності не пов’язані з безпосереднім виробництвом(канали збуту, розвиток технологій)

підтримуючі галузі – це галузі, які постачають сировину, напівфабрикати та комплектуючи для виробництва даної галузі.

4 детермінанта – стратегія фірм,їх структура та конкуренція

1. Світові - політичні катаклізми, зміна попиту на світовому ринку, прориви технологій і т.д.

2. Дії органів управління регіону – в т.ч. антимонопольна політика і т.д.

Можна виділити 4 стадії конкурентоспроможності регіональної економіки, що відповідають основним рушійним силам, або стимулам, які визначають її розвиток в окремі періоди часу – це стадії факторів виробництва, нововведень і багатства. На перших трьох стадіях відбувається зростання конкурентоспроможності економіки

Участь держави в управлінні регіонами:

1. Сутність та складові державної регіональної політики

2. Основні види регіональної економічної політики

3. Принципи та механізм реалізації регіональної економічної політики

Питання №1

Державна регіональна політика – це система цілей і завдань органів державної влади з управління економічним, політичним і соціальним розвитком регіонів країни, а також механізм їх реалізації.

Цілі регіональної політики – це створення єдиного економічного простору, забезпечення єдиних мінімальних соціальних стандартів і рівного соціального захисту, гарантування соціальних прав громадян, незалежно від економічних можливостей регіону. Вирівнювання умов соціально-економічного розвитку регіону. Запобігання забрудненню навколишнього середовища, а також ліквідація наслідків його забруднення. Максимальне використання природно кліматичних особливостей регіону. Встановлення і забезпечення гарантій місцевого самоврядування.

Основні види державної регіональної політики:

1. Економічна політика – формується з урахуванням економічного стану країни та її регіонів, має на меті раціональне використання різноманітності економічних можливостей регіонів, об’єктивних переваг територіального поділу праці, тощо.

2. Соціальна політика – має на меті підвищення добробуту і забезпечення потреб життєдіяльності всього населення. Надмірні регіональні контрасти в соціальних умовах – загроза існуванню демократичної держави. Регіональна соціальна політика – покликана послабити внутрішню соціальну напругу, берегти цілісність і єдність країни.

3. Науково-технічна політика – визначається відношенням держави до науково-технічних проблем. Регіональні науково-технічні програми розробляються за тими пріоритетними напрямками, які мають основне значення для розвитку відповідного регіону, вони можуть мати самостійне значення або бути складовою державної програми.

4. Екологічна політика – направлена на створення безпечних умов життя людини і відновлення навколишнього середовища. Має на меті:

a. Гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів, захисту населення і навколишнього середовища.

b. Ліквідація наслідків катастрофи.

c. поліпшення екологічного стану басейну Дніпра і якості питної води.

d. Стабілізація і поліпшення екологічного стану в містах та промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону.

e. Попередження забруднення Чорного і Азовського морів і поліпшення їх економічного стану

f. Екологізація технологій у промисловості, будівництві, енергетиці, сільському господарстві і на транспорті

g. Демографічна політика – враховує особливості дії всіх факторів в окремих регіонах, а також специфіку демографічної ситуації в кожному регіоні і конкретизує напрямки її реалізації. Формування демографічної політики повинно враховувати довгострокові і короткострокові цілі. Короткострокові цілі досягають шляхом підготовки законодавчих і нормативних актів,що стосується підвищенням прав і підвищення пільг різних видів населення. Довгострокові цілі розробляються щодо проблем, які вимагають тривалого часу на їх вирішення – формування статевовікової структури населення, створення додаткових робочих місць, підвищення безпеки праці.

h. Національна політика – спрямована на забезпечення конституційних, громадських, політичних, екологічних і соціальних прав і свобод незалежно від статі, раси, національності, віросповідання, майнового і посадового положення, належності до громадських об’єднань

i. Гуманітарна – основним завданням має духовний розвиток суспільства, його моральний стан і фізичне здоров’я

· Макроекономічна політика – застосовується для економічного регулювання розвитку окремих регіонів.

· Цінова політика – відповідає за ціноутворення на регіональному рівні, забезпечує регулювання цін природних монополій через створення інтервенційних фондів.

· Бюджетна політика – полягає в особливості формування доходів і видатків регіональних бюджетів: внутрішня та зовнішня

· Грошово-кредитна політика – формує регіональний рівень ставок за кредитами та депозитами, підтримує місцеві програми кредитування

· Інноваційна – впроваджується через розробку регіональних програм розвитку, державне та регіональне фінансування науки

· Інституціональна – особливості приватизації, зміни форм власності, розвитку малого та середнього бізнесу, тощо.

· Зовнішньоекономічна політика – передбачає формування регіональних тарифів та митних зборів, організацію євро регіонів, тощо.

· Промисловий – включає підтримку вітчизняного товаровиробника на регіональному ринку.

Принципи реалізації національної економічної політики:

1. Забезпечення єдності завдань

2. Дотримання вимого економічної безпеки при реформуванні господарських комплексів і розміщення нових підприємств

3. Досягнення економічного і соціального ефекту за рахунок раціонального використання ресурсів

Механізм реалізації державної регіональної економічної політики – це система конкретних економічних важелів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на організацію суспільства, забезпечується соціально-економічний розвиток та вдосконалюється структура господарського комплексу регіону.

Основними складовими цього комплексу виступають:

1. Відповідна законодавча нормативна база

2. Бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку

3. Прогнозування і програмування

4. Розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил

Зовнішньоекономічні зв’язки, та їх роль у розвитку продуктивних сил

План:

1. Характеристика основних форм зовнішньоекономічної діяльності

2. Економічна інтеграція та економічні союзи

3. Сучасний стан зовнішньоекономічних зв’язків України

Питання 1

До основних форм зовнішньоекономічної діяльності належать:

· Торгівля

· Кредитування

· Інвестування

· Науково-технічна співпраця

· Створення спільних підприємств

· Культурна співпраця

· Туризм

· Тощо

Міжнародна торгівля:

33,7 % в експорті товарів припадає на не дорогоцінні метали та вироби з них. 13% на мінеральні продукти.

В структурі імпорту найбільша частка припадає на мінеральні продукти (34,8%), механічне обладнання 13,5%, хімічна промисловість 10,7%.

Кредитування та інвестування:

Інвестори – США, Японія та Зх. Європа.

Загальний обсяг прямих інвестицій в Україну – на 1-ше січня 2011 року становив 44,7 млрд. доларів США, що становить 976 $ з розрахунку на одну особу. Лідерами в прямих інвестиціях є Кіпр- 9914,6 млн. США(22%); Німеччина – 7076,9 (16%); Нідерланди – 4707,8 (11%).

Структура іноземних інвестицій в Україну за видами економічної діяльності:

1. С/Г – 1,9%

2. Промисловість – 31,4%

3. Металургійне виробництво 13,3%

4. Фінансова діяльність – 33,7%

Загальний обсяг прямих інвестицій з України у 2010 році становив 6871,1 млн. доларів США.

1. Кіпр – 92%

2. Росія – 3%

3. Латвія – 1,3%

За видами економічної діяльності:

Інвестиції з України 85,9% на операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємствам.

Науково-технічна співпраця може набувати наступних форм:

· Експорт продукції, що репрезентує досягнення НТП

· Кооперація країни при створенні нової техніки і технології з подальшим її впровадженням та використанням

· Модернізація об’єктів за участю закордонних об’єктів

· Науково-технічна співпраця та підвищення кваліфікації

Економічна інтеграція – це економічний процес розвитку глибоких стійких взаємозв’язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів в межах держави.

На сьогодні у світі функціонують такі економічні союзи та спілки:

1. Регіональні економічні союзи ЄС, СНД, Бенілюкс

2. Загальносвітові об’єднання – конференція ООН з торгівлі і розвитку, МАР.

3. Світові фінансові об’єднання – міжнародний валютний фонд, ЄБРР, МБРР.

4. Світові товарно-виробничі союзи – організація країн експортерів нафти (ОПЕК), МСЕЗ

5. Спеціальні об’єднання – міжнародне агентство по атомній енергії (МАГАТЕ), Рада Європи, Міжнародна Торгова Палата (МТП)

Основними експортними товарами України – залізна та марганцева руди, прокат чорних металів, чавун, кам’яне вугілля, кальцинована сода, азотні добрива, тепловози, екскаватори, літаки, цукор, олія, м’ясо, зброя.

Імпорт – Нафта, газ, руди кольорових металів, деревина, бавовна, одяг, взуття, калійні добрива, засоби обчислювальної техніки, папір.

Найбільш позитивне сальдо на чорну металургію.

Поиск по сайту: