АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Конфлікти і кризи суспільно-полутичному житті

Читайте также:
  1. Але спочатку фашистські, як, власне, й більшовицькі групи в Росії та націонал-соціалістичні – у Німеччині, були малочисельними й малопомітними в політичному житті.
  2. Влияние мирового экономического кризиса на мировую экономику
  3. Возникновение кризисов в организации
  4. Глобальні екологічні кризи – передумови та наслідки.
  5. Диагностика кризисной ситуации.
  6. ДУХОВНЫЙ КРИЗИС ЧЕЛОВЕКА КАК ПЕРВОПРИЧИНА ЭКОЛОГИЧЕСКОГО ВЫЗОВА
  7. Жестокость школы: «тихие» кризисы и искажение хода развития
  8. Значення звукової сторони мови в житті суспільства.
  9. Зростання ролі козацтва в житті України наприкінці XVI ст. Перші козацькі повстання
  10. Идентификация кризисного развития организации
  11. Информационный этап развития общества. Информационный кризис
  12. Использование средств маркетинга в антикризисном управлении

 

Історія суспільства є безперервним змаганням одних людей з іншими, одних груп з іншими за задоволення певних інтересів. Ще Т. Гоббс зауважував, що людина від природи є істотою егоїстичною, через що й задовольняє потреби у боротьбі із собі подібними, а людство приречене на війну всіх проти всіх.

 

Конфлікт як соціальне явище вперше був проаналізований в роботі шотланського економіста та філософа XVIII ст. А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народу". В основі конфлікту, вважав А. Сміт, лежить поділ суспільства на класи і економічні змагання, які розглядаються ним як дуже важлива рушійна сила суспільства.

 

 

Прихильники конфліктологічного підходу розглядають конфлікт як явище цілковито нормальне й неминуче у суспільстві, розділеному на класи, які мають неоднакові ресурси.. Конфлікт Л. Козер визначав як "боротьбу за цінності та обмежені ресурси, статус і владу, у якій завданням опонентів виступає нейтралізація, обмеження або знищення свого супротивника". Причини конфлікту, на його думку, полягають в існуючій у суспільстві системі розподілу, і чим більше незаможні групи суспільства сумніваються у законності існуючого розподілу, тим більша ймовірність їхнього бажання викликати конфлікт. Також виникненню конфліктів сприяє можливість у суспільстві вільно висловлювати незадоволення в межах існуючого суспільного ладу.

 

Одним із найрадикальніших представників сучасної конфліктології є німецький соціолог і політичний діяч Р. Дарендорф.

 

Він вважає, що конфлікти є всюдисущими, бо кожне суспільство спирається на примушення одних членів спільноти іншими.

 

Політичний конфлікт є одним із різновидів соціального конфлікту, специфіка якого зумовлюється особливостями розвитку політичної дійсності. В основі політичного конфлікту є змагання учасників політичного процесу за вплив у системі політичних відносин, за доступ до прийняття політичних рішень, розпоряд­ження ресурсами. Для виникнення політичного конфлікту необхідно, щоб дія конфліктуючих сторін була спрямована на досягнення несумісних чи взаємовиключних цілей. При політичному конфлікті завжди йдеться про досягнення, зміну, збереження суспільної могутності. Особливістю соціально-політичного конфлікту в умовах перехідного періоду є його вертикальний характер (боротьба за режим), у той час як в умовах стабільності він має переважно горизонтальний характер (боротьба в рамках режиму).

 

Причини виникнення політичних конфліктів можуть бути найрізноманітнішими - економічні, політичні ідеологічні, соціально-політичні, релігійні, етнічні та ін. У своєму розвитку політичні конфлікти проходять три основні стадії:

 

1) передконфліктна ситуація

2) конфлікт у неприхованому вигляді

3) послаблення й подальше подолання конфлікту;

 

У сучасній політичній літературі є кілька типологій політичних конфліктів. З точки зору масштабів і рівнів прояву політичних конфліктів розрізняють зовнішньополітичні (міждержавні) та внутрішньодержавні конфлікти.

 

 

Крайньою формою прояву конфлікту є кризи. До внутрішньополітичних криз відносяться урядова, парламентська, конституційна, загальнонаціональна кризи. Урядова криза виражається у втраті урядом авторитету. Коли рішення парламенту не співпадають з волею більшості громадян країни, наступає парламентська криза, котра призводить до розпуску парламенту й призначення виборів. Конституційна криза пов'язана із фактичним припиненням дії Основного закону держави, що викликає потребу перегляду і якісної зміни попередньої конституції; зволікання з вирішенням цієї проблеми може спричинити ріст негативних соціальних тенденцій. Загальнонаціональна криза є найнебезпечнішою і може включати у себе усі три попередні. Ця криза зачіпає основи суспільного устрою і призводить до зміни політичної влади, революцій, радикальних реформ.

 

У світовій політичній практиці є два основні шляхи розв'язання політичних конфліктів - мирний і воєнний.

 

Під час мирного врегулювання конфліктів використовуються переговори, суд та інші беззбройні способи.

 

Воєнний спосіб розв'язання конфлікту полягає у збройному зіткненні конфронтуючих учасників політичного процесу. Війна є крайньою формою прояву політичного конфлікту. Її початок свідчить, що конфліктуючі групи не бачать іншого способу усунення своїх непорозумінь, крім збройного насильства.

 

 

Оскільки у реальному політичному житті цілковите уникнення, усунення конфліктів є маловірогідним, то на перший план у конфліктології виходить вибір стилю поведінки у конфліктній ситуації. Дослідники виділяють морально-правовий (нормативний), силовий, реалістичний, ідеалістичний, інтегративний та ін. стилі поведінки у політичному конфлікті.

Список використаної літератури

1 Конституція України.-К,1996

2 Піча В.М., Хома Н.В. Політологія. Навчальний посібник. – К.: «Каравела»,2001

3 І.С. Дзюбко, К.М. Лемківський. Політологія. К.: «Вища школа»,2001

 


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)