Значення звукової сторони мови в житті суспільства

Про українську мову кажуть, що вона евфонічна, тобто милозвучна, приємна на слух. Але милозвучність нашої мови формується під впливом багатьох компонентів, вона потребує належної фонетичної організації. Милозвучність вимагає свідомого уникнення незграбності в поєднанні звуків, послідовного й неухильного дотримання норм правильної вимови.

Фонетика (від грецького phoneticos)– розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.

Фонетика – розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови.

У природі існує безліч звуків різноманітного походження. До мовних звуків належать ті, які утворюються органами мовлення людини і використовуються нею у процесі спілкування для матеріальної репрезентації свої думок. Кожен зміст як ідеальна сутність нашого мислення може бути зрозумілий тільки завдяки формі (мовній матерії), яка передає цей зміст. Звукова мовна форма вираження складається з ряду членороздільних звуків, пов’язаних між собою за чітко визначеною послідовністю і об’єднаних словесним наголосом.

Людське мовлення – це лінійний звуковий потік, у якому кожен мовець виокремлює лінійні фонетичні одиниці (сегментні): фонетичну фразу, фонетичне слово, склад і звук.

Фонетична фраза та фонетичне слово належать до складних лінійних фонетичних одиниць, оскільки вони організовані в цілісну одиницю з нижчих за ієрархією фонетичних сегментів за допомогою нелінійних фонетичних одиниць (над сегментних, суперсегментних) – наголосу та інтонації.

Завдяки тому, що між звучанням і значенням існує постійний зв'язок, носії мови завжди розпізнають мовні одиниці (морфеми, слова, речення) саме як такі, а не інші. Мовні одиниці знаходять своє матеріальне вираження через звукові одиниці.

Розрізняють лінійні і нелінійні звукові одиниці.

Лінійні, або сегментні, звукові одиниці – це звуки й склади. Лінійними вони звуться тому, що ідуть один за одним, сегмент за сегментом, у мовному потоці. Так, звукова форма кожного слова становить один звук або послідовність кількох звуків чи складів.

До нелінійних (суперсегментних, надсегментних) звукових одиниць належать наголос та інтонація. Нелінійні звукові одиниці характеризуються тим, що їх не можна вимовити ізольовано, як звуки або склади, вони ніби нашаровуються на звукові послідовності.

Звукові одиниці виконують у мові певні функції: твірну (конститутивну) та ідентифікаційну (розпізнавальну), які одночасно виявляються в процесі комунікації. Коли мовець перетворює (кодує) предмет своєї думки в звукові послідовності, організовані певним чином, то цим самим створюється звукова форма слів і речень, тобто звукові одиниці виконують твірну (конститутивну) функцію. Коли слухач, сприйнявши звуковий сигнал, співвідносить його з певним значенням, то в цьому процесі за звуковими одиницями ідентифікуються (розпізнаються) лінгвістичні одиниці, тобто звукові одиниці виконують ідентифікаційну (розпізнавальну) функцію. Крім того, звукові одиниці виконують ще й розрізнювальну (диференційну) функцію, тобто вони служать не тільки для ідентифікації, а й для розрізнення лінгвістичних одиниць. Проте розрізнювальна (або диференційна) функція є похідною від ідентифікаційної (розпізнавальної).

Поиск по сайту: