Лексикологія

Л ексикологія від грецьк. – словесний, словниковий і - вчення.

Предметом вивчення лексикології сучасної української літературної мови є обсяг і характер словника, що властивий українській мові в її літературному вияві на сучасному етапі існування й розвитку.

Структура словникового складу розглядається у двох аспектах:

- системні відношення між лексичними одиницями;

- стратифікація словникового складу мови.

Лексикологія не ізольована лінгвістична наука, вона пов’язана з багатьма іншими розділами мовознавства, що вивчають слово в тому чи іншому аспекті, і насамперед з семасіологією, наукою, що вивчає значення, внутрішній зміст мовних одиниць. Семасіологія в тій частині, що вивчає значення лексичних елементів мови – морфем і слів, тобто лексична семасіологія, становить власне частину загальної лексикології.

Безпосередній зв’язок існує й між лексикологією та етимологією, наукою, що вивчає походження слів. Етимологія найближче стосується, звичайно, історичної лексикології, її можна навіть розглядати як складову частину останньої.

Слово - основна одиниця лексики й центральна структурно-семантична одиниця мови в цілому.

Основні ознаки слова:

• фонетична оформленість та наявність одного основного наголосу (деякі можуть і не мати наголосу);

• лексико-семантична значимість слова та його здатність виражати поняття в повнозначних слів (пор. зі службовими);

• його окремість та непроникність (але: ніхто - ні з ким);

• ідіоматичність (тобто немотивованість називання);

• цільнооформленість;

• відтворюваність: слова не конструюються щоразу, а відтворюються в тому вигляді, у якому вони відомі всім носіям мови;

• віднесеність до тих чи інших частин мови.

Лексичне значення слова

Лексичне значення слова - це його реальний зміст. Воно є індивідуальним для кожного слова. ЛЗ вказує на зв’язок слова з фактом реальної дійсності і виражається всією формою слова.

ЛЗ слова, їх типи, розвиток і зміни вивчає лексична семантика (семасіологія).

Омоніми (від гр. – однаковий і -ім’я) – це слова, що мають однаковий звуковий склад, але відмінні, цілком самостійні за своїм значенням.

Критерії розмежування омонімів і багатозначних слів:

1) підстановка синонімів. До різних значень багатозначного слова можна дібрати той самий синонім (теплий – приємна розмова, повітря, але вибиратися /вилазити, видряпуватися/ і вибиратися /залишати квартиру/ - спільних синонімів не мають).

2) виявлення вивідних і споріднених слів. Омоніми, як правило, мають різні вивідні й споріднені слова. Наприклад: термін – терміновий, терміновість і термін – термінологічний, термінологія; але гриф / птах/ і гриф /печатка/ - грифовий.

3) особливості морфологічних ознак і синтаксичних зв’язків. Так, бракувати /невистачати/ - має лише форму третьої особи (бракує), а бракувати /визнавати непридатним/ - змінюється за всіма особами одн. і мн. (бракую, бракуєш і т. д.). Але й різні значення багатозначних слів не завжди збігаються за своїми морфологічними ознаками (пор.: р.в. алмазу – мінерал і алмаза – інструмент з нього).

Синоніми в українській мові

Синоніми – це слова, що означають назву того самого поняття, спільні за своїм основним значенням, але відрізняються своїми значеннєвими відтінками або емоційно-експресивним забарвленням (або тим і іншим одночасно), напр.: горизонт – обрій – небозвід – небосхил – крайнеба – круговид – крагозір; виразний – чіткий – розбірливий; пильнувати – доглядати – глядіти.

Ампліфікація – це фігура мови, що полягає в нагромадженні синонімів і взагалі слів з близьким значенням, одготипних висловів і синтаксичних конструкцій, однорідних членів речення і т.п. або в наростаючому повторенні слова, вислову, конструкції для підсилення експресивності вислову, напр.: „Слава не вмре, не поляже...” (фольклор); вони говорили й балакали; докучить і обридне; не посмирили її ані робота, ані труди (Марко Вовчок);

4) функція заступлення, заміни з метою уникнення повторень в одгому контексті тих самих одиниць: „він нікого не зачіпав, і його ніхто не займав” (Марко Вовчок).

За різними принципами класифікації синоніми поділяються на кілька різновидів:

а) абсолютні, або повні, - неповні (останніх у мові переважна більшість);

б) семантичні – стилістичні – семантико-стилістичні;

в) різнокореневі – однокореневі;

г) загальномовні - контекстуальні.

Поиск по сайту: