Творення і правопис відносних та присвійних прикметників

І. Присвійні прикметники

Присвійні прикметники означають належність предмета особі. Вони утворюються від назв осіб за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн): батьків, сестрин, Коваленків, Сергіїв, Софіїн.

В українській мові належність особі може позначатися не тільки присвійними прикметниками, а й іменниками у родовому відмінку, наприклад: братова квартира – квартира брата, Іванів "Москвич" – "Москвич" Івана, Марусина донька – донька Марусі. Наведені словосполучення кваліфікуються як синтаксичні синоніми, але стилістично вони не рівноцінні. У науковому, офіційно-діловому, публіцистичному стилях можливі лише конструкції з родовим належності. Присвійні прикметники побутують переважно у фольклорі, розмовному та художньому мовленні, як-от: Текла річечка через батьків двір. Через батьків двір та й па поговір (нар. пісня); Сотників кінь летів у напрямі Батурина (Б. Лепкий); В кухні дружина коопера-торова кінчала останні господарські справи перед тим, як іти на посаду (В. Підмогильний).

Просторічне забарвлення мають сполучення двох присвійних прикметників, а також поєднання присвійного прикметника і родового належності: Бачу, тут лежить бабин Марусин одяг і твій лежить (Є. Гуцало); І він вийняв з книги портрет Тарасів Шевченків та й його почепив, поруч з Оуеном, у рямцях за склом (Б. Грінченко); тітки Ольжина скриня, у дядька Михайловій майстерні і под.

II. Присвійно-відносні прикметники

До цього розряду належать прикметники, утворювані від назв осіб за допомогою суфіксів -ськ-, -ач, -ий, а також від назв тварин, птахів за допомогою суфіксів -ин (-їн), -ов (-ев), -ач та нульового (з безпосереднім приєднанням прикметникових закінчень до твірної основи). Присвійно-відносні прикметники означають групову належність і властивість предмета за зв’язком з особою або твариною, а отже, поєднують у семантиці посесивну і відносну ознаку, наприклад: студентський гуртожиток (гуртожиток для студентів), студентський фестиваль (фестиваль студентів), студентський загін (загін, який складається зі студентів); бджолина сім’я (сім’я бджіл), бджолиний мед (мед, зібраний бджолами); кроляча клітка (клітка для кролів), кроляча шапка (шапка з кролячого хутра); норковий розплідник (розплідник для вирощення норки), норковий комір (комір із норкового хутра).

Прикметники із суфіксами -яч та нульовим можуть означати належність одній тварині (при поєднанні з назвою частини тіла): вовчий хвіст, заяча лапа, коняча голова. Індивідуальну належність виражають у деяких випадках і прикметники із суфіксом -ськ-: Мотря впивалася запахом квіток серед зими і п’яніла від гетьманських слів (Б. Лепкий); Поштар сватачів до тебе хоче прислати та прийшов дізнатися, що ти на се скажеш. Ми вже дали свою згоду – будь і ти розумна, ґаздинею поштарською станеш! (О. Маркуш).

Присвійно-відносні прикметники можуть метафоризуватися, набуваючи якісного значення, порівняйте: ведмежий барліг, вовчий капкан, черепашачий панцир, курячі сліди, піратський корабель (присвійно-відносне значення) і ведмежа хода, вовчий апетит, черепашача швидкість, курячий мозок, піратська поведінка (якісне значення). Значення переносно вжитих присвійно-відносних прикметників передається за допомогою порівняльних зворотів: дитяча наївність – наївність як у дитини, собачий нюх – нюх як у собаки, мишачий колір – колір як у миші.

III. Відносні прикметники

Відносні прикметники відтворюють ознаку за відношенням предмета до іншого предмета, дії, обставини. Словосполучення з відносними прикметниками мають, як правило, паралельні синтаксичні конструкції з іменником у непрямому відмінку. Синонімізуються з прийменниково-відмінковою формою, наприклад, такі прикметники, що означають:

а) ознаку предмета щодо матеріалу: дерев’яна ложка – ложка з дерева, кришталевий келих – келих з кришталю, солом’яний капелюх – капелюх із соломи;

б) ознаку предмета щодо місця і простору: центральні вулиці – вулиці у центрі, київські парки – парки у Києві, присадибна ділянка – ділянка біля садиби, степова криниця – криниця у степу,

в) ознаку предмета щодо часу і тривалості у часі: травневі дощі – дощі у травні, тижневе відрядження – відрядження на тиждень, річний план – план на рік, недільні розваги – розваги у неділю;

г) ознаку предмета за призначенням: журнальний столик – столик для журналів, ялинкові прикраси – прикраси для ялинки, картинна рама – рама для картини;

ґ) ознаку предмета за належністю іншому предметові: університетський клуб – клуб університету, інститутський стадіон – стадіон інституту, заводська їдальня – їдальня заводу.

Прикметники у переносному значенні не мають паралельних іменниково-відмінкових форм, наприклад, такі: сердечні (стосунки), бархатний (голос), золоте (серце), медові (слова), кам’яне (обличчя), свинцеве (небо) і под.

IV. Вибір синтаксичного варіанта

У конкретних умовах мовлення перевага віддається одній з паралельних конструкцій залежно від її семантичних, синтаксичних, стилістичних особливостей. Враховується, наприклад, те, що сполучення з прикметником мають загальніше значення, ніж сполучення з іменником у ролі неузгодженого означення: материнські почуття – це почуття матері і почуття, пройняті любов’ю і турботою; журнальна стаття – це і конкретна стаття в журналі, і вид статті; заводські робітники – це робітники конкретного заводу і робітники усіх заводів.

Семантико-синтаксичною особливістю словосполучення із двох іменників є те, що іменник у непрямому відмінку (на відміну від прикметника) може мати при собі пояснювальні слова, які допомагають точніше, конкретніше висловити думку, пор.: взуттєвий магазин – магазин жіночого взуття, студентський відпочинок – відпочинок студентів Харківського університету, вуличні ліхтарі – ліхтарі на львівських вулицях.

Сполучення іменника з іменником належать до стилістично нейтральних конструкцій, сполучення з прикметником-означенням можуть мати стилістичні обмеження. Наприклад, конструкції з присвійними прикметниками використовуються лише в розмовному і художньому мовленні.

Подвоєння приголосних при збігу однакових приголосних на межі префікса й кореня, кінця першої й початку другої частини складноскорочених слів, кореня або основи і суфікса, основи і постфікса. Історичне (традиційне) подовження приголосних.

Подвоєння приголосних в українській мові відбувається на межі морфем, тому є процесом морфонологічним. Подовжуються приголосні після голосного перед я, ю, є та і, що обумовлено фонетичними особливостями мови. Необхідно розрізняти подовження і подвоєння приголосних в українських та іншомовних словах: подвоєння – процес морфонологічний, а подовження – фонетичний.

Поиск по сайту: