ДЕРЖАВНІ ТА ПОЛІТИЧНІ ДІЯЧІ ПЕРІОДУ

Андрієвський Опанас Михайлович (1878-1955) - український державний і політичний діяч, мировий суддя, адвокат. З грудня 1917 року - член Української партії соціалістів-самостійників. 14 листопада 1918 року разом з В. Винниченком, Ф. Швецем, С. Петлюрою, А. Макаренком увійшов до складу Директорії Української Народної Республіки. Відстоював ідею безкомпромісної боротьби проти більшовиків і укладення союзу з Антантою. Згодом вийшов зі складу Директорії, а після поразки української національно-визвольної революції емігрував до Чехословаччини. Був професором Українського вільного університету в Празі. Помер і похований в Австрії.

Антонов - Овсієнко Володимир Олександрович (І883-1938) - радянський військовий діяч, дипломат.З 1903 року член РСДРП. З листопада 1917 року член комітету у військовим і морських справах Раднаркому. Брав участь у розробці плану воєнних дій проти Української Народної Республіки. Навесні 19І8 року був членом Народного Секретаріату та верховним головнокомандуючим військами Радянської України. У січні-червні 1919 року командувач Українським фронтом. У 1922-1924роки начальник політуправління Реввійськради. Розстріляний НКВС СРСР.

Винниченко Володимир Кирилович (І880-1951) - відомий український громадсько-політичний діяч, визначний письменник. Ще зі студентських років брав участь в українському національному русі. Член київської Громади. Один із засновників Революційної партії. Брав участь у створенні Української соціал - демократичної робітничої партії, редагував її друкований орган газету „ Боротьба." Як один з лідерів УСРДП у 1917 -1919 роки відігравав помітну роль в українському національно-визвольному русі. З березня 1917 року заступник голови Української Центральної Ради, згодом - заступник голови Малої Ради. З череня 1917 року голова першого українського уряду - Генерального Секретаріату УЦР з одночасним виконанням обов'язків генерального секретаря внутрішніх справ. У січні 1918 року очолив Раду Народних Міністрів УНР і міністерство внутрішніх справ. Очолював Український національний союз і був одним і організаторів і керівників повстання проти гетьмана П.Скоропадського. 14 грудня 1918 року був обраний головою Директорії, але в лютому 1919 р вийшов з її складу. Емігрував. Після перемоги більшовиків вів з ними переговори про повернення в Україну і брав участь у роботі більшовицького уряду. Живучи у Відні, гостро критикував національну політику більшовицького уряду. Автор численних оповідань, новел, романів, кіносценаріїв, спогадів.

Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934) - визначний український історик, археолог, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, організатор української науки, видатний громадсько-політичний і державний діяч. Активну науково-організаційну діяльність розпочав у Науковому товаристві ім. Шевченка, з 1897 по 1913 рік був його головою, створив Львівську наукову школу істориків України. Після революції 1905- 1907 років переїхав до Києва, де продовжив наукову діяльність. Суспільно-політичну і громадську діяльність розпочав у Галичині. Один з засновників Української національно-демократичної партії (1899).В Петербурзі в 1906 році став одним із засновників часопису „ Український вісник"- орган української думської громади. Один із засновників українського позапартійного об 'єднання - Товариство українських поступовців. Відстоював принципи конституційного парламентаризму і автономії України.

З березня 1917 до кінця квітня 1917 року - голова і незмінний лідер Української Центральної Ради. На останньому засіданні ЦР був обраний Президентом УНР. Після державного перевороту II. Скоропадського перейшов на нелегальне становище і відійшов від активної політичної діяльності. Займався науковою діяльністю. Після повернення (1924) до УСРР працював академіком ВУАН, з 1929 року академіком АН СРСР. Автор понад 1800 наукових праць, серед яких,,(Очерк истории украинского народа" (1904), „ Ілюстрована історія України" (1911), „ Украииский народ в его прошлом и настоящем" (1914), „ Історія України -Руси ", „ Історія української літератури".

Макаренко Андрій Гаврилович (1886-1963) - український політичний діяч. У 1917 році один із організаторів діяльності українських залізниць, голова Спілки залізничників.У період Гетьманату директор департаменту міністерства - залізниць. З 14 листопада 1918 року - член Директорії УНР. Після поразки української революції емігрував. Жив у Німеччині, США.

Махно Нестор Іванович (1888-1934) - український повстанський отаман, один із лідерів анархістського руху в Україні у 1917-1921 роках. З 1906 року член анархістської організації "Спілка бідних хліборобів", що виникла і діяла на Катеринославщині. Помер в еміграції.

Петлюра Симон Васильович (1879-1926) - відомий український громадсько-політичний і державний діяч. Походив з родин козаків та священників. За революційні переконання був виключений ї Полтавської духовної семінарії, і 1900 року - член Революційної української партії. Після розпаду РУП у 1905 році став членом Української соціал - демократичної робітничої партії (УСДРП).У роки Першої світової війни працював у союзі земств і міст, обіймав посаду голови Українського військового комітету Західного фронту. Один з провідних діячів Української національно - демократичної революції 1917-1920 років, член Української Центральної Ради (голова Українського військового генерального комітету, Генеральний секретар військових справ). За часів П. Скоропадського очолював Київське губернське земство і Всеукраїнський союз земств. 14 листопада 1918 року обраний до складу Директорії. З лютого 1919 р очолив Директорію. У квітні 1920 року підписав у Варшаві антибільшовицький договір з польським урядом Ю. Пілсудського. Після поразки української революції емігрував до Франції, де організував видання українського тижневика "Тризуб". Був убитий Більшовицьким агентом.

Пілсудський Юзеф (1867-1935) - польський політичний, військовий та державний діяч, маршал. Член польської соціалістичної партії. Навчався на медичному факультеті Харківського університету (за участь у студентських політичних виступах був виключений), потім - у Віденському університеті. У листопаді 1918 року обійняв посаду тимчасового керівника Польської Держави. Проводив агресивну політику щодо ЗУНР. У 1920 році підтримав С. Петлюру в його боротьбі проти більшовиків, уклавши з ним Варшавський договір. У квітні 1920 року став маршалом Польщі. Вів польсько-радянську війну в 1920 році. Підписав Ризький мирний договір 1921 року. У 1930 році був ініціатором жорстоких агресивних акцій проти українського населення, спрямованих на придушення українського національно - визвольного руху.

Скоропадський Павло Петрович (1873-1945) - український державний і політичний діяч, воєначальник, гетьман України (1918). Нащадок старовинного козацького роду. Професійний військовий, генерал царської армії, учасник російсько-японської та Першої світової війни, командував корпусом. Улітку 1917 року став на чолі І Українського корпусу. 29 квітня при підтримці німецької армії здійснив державний переворот. Протягом 7,5 місяця очолював Українську державу. Усунений від влади в результаті повстання, очолюваного Директорією. В еміграції жив у Німеччині. Загинув у кінці квітня 1945 року під час бомбардувального нальоту союзної авіації.

Поиск по сайту: