Практика - основа, ціль і кінцевий результат пізнання

Практика – це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ. Людина як суспільна, матеріальна істота, що наділена свідомістю, змінює дійсний світ у трьох вимірах: матеріально; на певному конкретно-історичному етапі розвитку суспільства та за допомогою і в межах відповідних суспільних відносин; свідомо. Під практикою, перш за все, розуміється сукупна діяльність людства, весь його досвід у процесі історичного розвитку. Практика – це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини, яка включає в себе освоєння та перетворення природних та соціальних об'єктів і становить загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання; це чуттєво-предметна форма життєдіяльності суспільне розвинутої людини з освоєння природної і соціальної дійсності, а також специфічний спосіб відношення людини до світу та її буття в цьому світі. Практика є людською чуттєвою діяльністю, предметною діяльністю, основною ознакою котрої виступає безпосередня чуттєва зміна предмета під час взаємодії людини і предмета природи. Вона є глибинною основою багатозначних форм життєдіяльності людини. Основою практики є праця, матеріальне виробництво, в процесі якого людина змінює себе, а також у відповідності зі своїми цілями та інтересами природну та соціальну реальність. Важливе значення має організаційна й управлінська діяльність, у науковому пізнанні – науковий експеримент. У понятті "форма практики" втілюється міра освоєння предмета. Особливість практики полягає в тому, що вона є процесом постійного заперечення природного і соціального даного. Оскільки практика в суттєвому, глибинному розумінні є не тільки просте повторення і навіть не відтворення того, що було і є, вона виступає як момент акумуляції, включення того, що буде, майбутнього. Але зазначимо, що окрім дій, які є творчо-креативними за своїм характером, змінюють, перетворюють навколишній світ і створюють основний, визначальний рівень власне практики, вона включає в себе ще один, хоч і підлеглий, рівень діянь. Якщо перший рівень можна назвати перетворюючим, то другий рівень – використовуючим. Використовуючий рівень практики включає в себе певну сукупність звичок і дій-операцій, які здійснюються за відповідними правилами (нормами, рецептами, інструкціями), що сприяють безперервному відтворенню досягнутого людством рівня контролю над навколишнім світом. Це дії з використання засобів виробництва, транспорту, побутових приладів, виконання правил технології виробництва – тобто ті дії, що раніше відбувалися. Для реалізації діяльності на використовуючому рівні немає потреби мати знання, що розкривають безпосередньо саме діяння, його сутність, – для цього досить мати рецепт. "формулу", власне алгоритм досягнення потрібного результату. Наприклад, для того, щоб користуватись електричним освітленням, зовсім не обов'язково мати навіть елементарні знання з теорії електрики, для цього досить уміння користуватись вимикачем.

34. 2 Основні функції практики.

Практика — це свідома матеріальна, чуттєво-предметна діяльність людини, спрямована на освоєння і перетворення природних та соціальних ю'єктів. Практика, або перетворення предметного світу відпо­відно до потреб людини — це основа суспільного жит­тя. Саме завдяки практичній діяльності людина ство­рює все необхідне для задоволення її найважливіших потреб: у їжі, одязі, житлі тощо. Крім того, можна ви­ділити такі функції практики: практика є основою пі­знання; джерелом і рушійною силою процесу пізнання; кінцевою метою пізнання; критерієм істини.Практика є основою пізнання тому, що пізнання формується на грунті предметно-практичної діяльності суспільства з перетворення природи і спочатку висту­пає одним із моментів цієї діяльності. Пізнавальне став­лення суб'єкта і об'єкта зароджується в межах практи­ки, успішний розвиток якої неможливий без освоєння об'єктивних закономірностей дійсності.

Роль практики як основи пізнання полягає також» тому, що завдяки предметно-матеріальній діяльної} людина ніби "втручається" в об'єктивний природний лроцес і, змінюючи навколишній світ, відкриває нові про­цеси і явища, які здатні ставати об'єктами подальшого пізнання. Власне предметно-практична діяльність ви­ступає "первісною базою" пізнання, а логіка мислення є своєрідною трансформацією відповідних трудових опе­рацій. Мислення настільки логічне, наскільки буде ло­гічним, несуперечливим та послідовним сам процес ді­яльності.

Функція практики як основи пізнання означає, що всі сторони, форми і моменти пізнання обумовлені розвитком практики. З розвитком практичної діяль­ності розвивається і сама людина, її чуттєве сприйняття, розширюється сфера відтворених властивостей за ра­хунок відображення соціальних функцій предметів.

Практика є одночасно і кінцевою метою пізнання, оскільки мета пізнання, зрештою, обумовлюється прак­тичними потребами суспільства. Пізнання відбуваєть­ся не заради самого пізнання, воно виконує роль необ­хідної умови революційно-практичної зміни суспільства. Особливо це характерно для розвитку нашої країни на сучасному етапі, коли Україна досягла державної неза­лежності, прагне побудувати правову державу, і, грунту­ючись на глибоких знаннях об'єктивних природних і соціальних законів, подолати економічну кризу та до­сягти певного прориву у справі реалізації економічних реформ. Практика виконує також функцію критерію істин­ності наших знань. Практика виводить людину за межі суб'єктивності, бо є об'єктивним яви­щем, яке функціонує у відповідності з об'єктивними за­конами матеріального світу.

Поиск по сайту: