Б) заснований на цьому вченні метод пізнання

Тема 6. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ (XVIII - перша пол. XIX ст.)

Особливості та значення німецької класичної філософії. Теоретична розробка діалектики.

Філософське вчення І. Канта.

Філософські системи Й. Фіхте і Ф. Шеллінга.

Філософія Абсолютної ідеї Г. Гегеля.

Антропологічний матеріалізм Л. Фоєрбаха.

1. Особливості та значення німецької класичної філософії. Тео­ретична розробка діалектики.

Основними представ ­ никами німецької Філософії цього періоду стали

- І. Кант, И. Фіхте, Ф.

- Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фоєрбах,

- К. Маркс і Ф. Енгельс -творці вчення, яке стало завершенням німецької класики.

Німецька філософія кінця XVIII - сер. XIX ст. продовжила традиції ра­ціоналізму та просвітницької ідеології.

Визначальними ідеями тут зали­шилися уявлення про розумність людського існування, ідея історичного прогресу, віра у всемогутність науки тощо.

У центрі всіх вчень німецької класичної філософії - принцип актив­ності суб'єкта.

З аналізу об'єкта пізнання філософія переключається на дослідження суб'єкта.

Потрібно зазначити, що європейська культура і наука засновані на суб'єкт-об'єктній світоглядній моделі, тобто на протиставленні, на опозиції природи (об'єкта) і людини (суб'єкта).

Вже у філо­софській концепції Канта людина є не тільки природною, але й надприрод­ною істотою.

Тим самим німецька класична філософія відроджує гуманіс­тичне ставлення до людини, привертає увагу до проблем її гідності та свободи, підносить етичні проблеми над вузькогносеологічною проблемати­кою.

Загальною рисою всіх вчень німецької класичної філософії є прагнен­ня перетворити Філософію на науку, створити єдину наукову філософію у вигляді цілісної системи.

Теоретична розробка діалектики стає одним із найважливіших до­сягнень німецької класичної філософії.

Діалектика виступає тут як вчення про розвиток і як універсальний філософський метод пізнання.

Всі представники німецької класики зробили свій внесок у теорію діалектики і в ство­рення системи філософських понять і категорій.

В античній філософії діалектика виступала в двох формах:

- вчення про становлення, про вічну мінливість, плинність світу явищ.

- діалектика як пев­ний метод пізнання.

В історії філософії поступово формується розуміння діа­лектики як:

а) вчення про розвиток (джерелом якого є єдність та взаємопе­ретворення протилежностей);

б) заснований на цьому вченні метод пізнання.

Особливість німецької класичної філософії полягає в тому, що в ній бу­дується загальна система діалектики, яка набуває своєї завершеної форми у філософії Гегеля.

Фіхте розуміє взаємодію протилежностей як необхідний момент, як закон людсько­го розуму і процесу пізнання.

Засновниками марксизму, К. Марксом і Ф. Енгельсом, була створена система матеріалістичної діалектики як вчення про всезагальні закони розвитку природи, суспільства і людського мислення.

Діалектика конкретизується в системі філософських категорій і зако­нів.

Категорії діалектики - гранично загальні, фундаментальні поняття, які відображають найсуттєвіші закономірні зв'язки і відносини реальної дійс­ності і пізнання.

Основними категоріями діалектики є одиничне і загальне, частина і ціле, форма і зміст, сутність і явище, причина і наслідок, можливість і дійс­ність, необхідне і випадкове.

Закони діалектики - це загальні форми суттєвих зв'язків у процесі розвитку.

Основні закони діалектики - це закон єдності і боротьби протилежностей, закон переходу кількісних змін у якісні і закон заперечення запе­речення.

Закон єдності і боротьби протилежностей виявляє причину та джерело розвитку. Джерелом розвитку є внутрішня суперечність предме­тів та явищ.

Суперечність є відношенням між діалектичними протилежностями.

Поиск по сайту: