Філософські системи Й. Фіхте і Ф. Шеллінга

Й. Фіхте (1762-1814) продовжує і розвиває ідеалізм Канта з позиції послідовного суб'єктивного ідеалізму.

У центрі його філософії - поняття «Я» як абстракції людини, моделі «людини як такої». Якщо Кант акцентував увагу на активності людини як суб'єкта пізнання, то для Фіхте людина є суб'єктом всієї соціальної дійсності, творцем самої себе і людської історії.

Основними проблемами Філософії Фіхте стають проблеми сус­пільного життя, історії, свободи та призначення людини.

«Науковчення» - головний філософський твір Фіхте.

Уся система «Науковчення» ґрунтується у Фіхте на трьох основополо­женнях, трьох основних твердженнях, що виводяться з єдиного принципу і взаємопов'язані діалектичною схемою: теза - антитеза - синтез.

Формулює свої основоположення Фіхте таким чином: «Я обумовлює самого себе»; «Я обумовлює не-Я»; «Я обумовлює самого себе і не-Я».

Перше основоположення розкриває діяльну сутність людини.

Вона полягає в тому, що людина здатна повністю визначати своє буття власною волею, здатна бути вільною, суверенною істотою.

Людина виступає суб'єктом власного життя та історії, тобто сама створює себе, свою особисту та історичну долю.

«Діяти! Діяти! Ось для чого ми існуємо», - так визначає Фіхте своє філософ­ське кредо.

Друге основоположення філософії Фіхте підкреслює, що весь на­вколишній світ, природа повинні розумітися як продукт людської діяльності.

Природа розглядається ним як сфера реалі­зації людської творчості, як матеріал для людини, який вона перетворює.

Через освоєння навколишнього світу людина розкриває свої власні можли­вості, реалізує себе.

Трете основоположення - Діяльний суб'єкт (Я) перетворює предметний світ (не-Я), освоює його.

Внаслідок власної творчої діяльності, за логікою Фіхте, суб'єкт повинен «повернутися до себе», тобто вдосконалити і розвити влас­ну родову, суспільну сутність.

Цей процес не може бути остаточно заверше­ним.

Вся історія людства - нескінченний процес наближення до ідеалу лю­дини.

Лю­дина як соціальна істота може розвивати себе тільки в суспільстві.

Але для того людська спільнота повинна бути спільнотою вільних і незалежних осо­бистостей.

Суспільство, вважає Фіхте, повинно бути побудованим не на примусі, а на принципі рівності.

Ф. Шеллінг (1775-1854) піддав критиці Фіхте за те, що в його філо­софії не залишилося місця для природи, вона втратила самостійну цінність і перетворилася на матеріал і продукт людської діяльності.

Філософія Шеллінга зазнала значного впливу німецьких романти­ків (Лессінга, Гете, Шіллера, Гердера та ін.).

В основі Філософської системи раннього Шеллінга - по­няття Абсолюту, духовного унівєрсуму як єдності природи і духу.

Філософська позиція Шеллінга суттєво змінювалася протягом його жит­тя.

Тим не менше у нього зберігається єдина «романтична» тенденція розглядати природу як підсвідомий процес одухотворення, творчого саморозвитку духу, що лежить в основі світового унівєрсуму.

Проблема співвідношення свідомого і несвідомого завжди була в центрі уваги філософії Шеллінга.

Протягом усієї творчості Шеллінг особливу увагу приділяв худож­ньому освоєнню дійсності, мистецтву, а також міфології як вічній ос­нові мистецтва.

Поиск по сайту: