Головні характеристики системи освіти за типами суспільств

Трудовий потенціал національної економіки України

Розвиток науки в новій соціально-економічній ситуації, пов'язаній з необхідністю переходу економіки на переважно інтенсивний шлях розвит­ку, привів до зміни поглядів на місце людини в суспільному виробництві та виникнення у 80-х роках поняття «трудовий потенціал» як інтегральної динамічної системи, яка включає демографічну, економічну і соціальну підсистеми, об'єднані спільністю трудової діяльності. Впровадження в на­уковий обіг поняття «трудовий потенціал» означало перегляд оцінки ролі особистості у виробничому процесі, визнання значення накопиченого в су­спільстві інтелектуального та освітнього потенціалу.

За кількістю населення Україна посідає друге місце в Європі. Близько половини населення нашої країни є економічно активним (табл. 3.7).

Таблиця 3.7 Економічна активність населення за статтю та віковими групами у 2006 р.

В умовах активного розвитку «економіки знань» зростає роль освіти в поліпшенні якості трудового потенціалу суспільства (див. табл. 3.8). Рівень розвитку інтелектуальної компоненти країни значною мірою зумовлює його спроможність формувати інтелектуальну еліту як найактивніше «ядро» суспільства, що є головним носієм та генератором знань, передового науково-технічного, суспільного, політичного та іншого досвіду. Формування інтелектуальної еліти у всіх сферах діяльності сприяє підвищенню рівня освіченості, інтелектуалізації всього суспільства, а отже, його здатності до сприйняття інновацій.

Таблиця 3.8

Головні характеристики системи освіти за типами суспільств

Як видно з таблиці, різниця в характеристиках індустріального та постіндустріального суспільств дуже значна. В сучасних умовах, коли більшість розвинених країн знаходиться на шляху від індустріального до постіндустріального (та навіть інформаційного, «нового») суспільства, відбувається переорієнтація економічних видатків держави на ринках праці, збільшення частки фінансування освіти та підвищення кваліфікації кадрів, подовження термінів навчання студентів, розширення спектра спеціальностей та дисциплін ВНЗ, а також професійних навчальних закладів.

З метою відображення зростаючого значення кваліфікованої праці та інтелектуальної діяльності для відтворення суспільного життя останнім часом в економічній думці активно використовуються поняття «людський капітал» як сукупність знань, здібностей і кваліфікації, здатність кваліфікованої робочої сили створювати прибуток, та «інтелектуальний капітал» для характеристики інтелектуального потенціалу (див. рис. 3.3), застосованого в економіці.

Рис. 3.3. Форми інтелектуального потенціалу суспільства

Застосування таких понять є визнанням того, що активізація творчого потенціалу людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання, найважливішим ресурсом як окремої корпорації, так і суспільства у цілому. На думку одного із фундаторів теорії людського капіталу П. Друкера, «найбільш цінним капіталом компанії XX століття було її виробниче обладнання, а в XXI столітті найбільш цінним капіталом компанії, як комерційної, так і некомерційної, стануть її працівники, які займаються інтелектуальною працею».

1. Економічна демократія як механізм розвитку національної економіки та її модель в Україні

Демократія (грец. demos — народ і kratos - влада) - система відносин у країні щодо формування влади і уряду з обраних народом представників [3, с.254].

Економічна демократія, являючись по своїй первинній суті окремим економічним елементом національної економіки, сполучає собою дві визначальні сфери суспільного життя — економіку і політику, слугуючи своєрідним «каналом», «провідником» їх впливу одна на одну.

З точки зору ролі, яку відіграє економічна демократія як елемент національного господарства, цілком можна стверджувати, що вона є окремим внутрішнім джерелом розвитку сучасних суспільно-економічних систем. Вагоме значення явищу, співвідносному з нашим розумінням економічної демократії, надають і зарубіжні вчені. Слід сказати, що зміст економічної демократії в економічній літературі ще не набув остаточного визначення і визнання. Дане поняття відносять і до мікроекономічних категорій, ототожнюючи його із самоуправлінням приватних підприємств за принципом "одна людина — один голос", і до макроекономічних категорій, визначаючи її сутність через сукупність відносин з приводу реалізації прав і свобод робітників (народу) у сфері суспільного виробництва. З іншого боку, зміст взаємовідносин позначають за допомогою кількох інших, відмінних за назвою термінів: "трипартизм" "соціальне партнерство", "міжсекторна співпраця" [12,c.79].

Враховуючи всі точки зору на досліджуване суспільно-економічне явище, конкретизоване визначення сутності економічної демократії може мати наступний вигляд: "один з основних інститутів сучасної ринкової економіки з приводу реалізації економічних прав і свобод господарюючими суб'єктами різних рівнів шляхом співпраці та колективних дій". Все багатоманіття суспільно-економічних відносин в межах даного інституту має у вигляді реалізації: економічних прав та свобод; економічних інтересів; колективних дій і співпраці; економічної влади; контролю над політичною владою, які по мірі свого розвитку логічно витікають одне з одного [10].

В Україні найбільш дієвим напрямом розподілу повноважень, обов’язків і сфер відповідальності рівнів державної влади вважають розвиток місцевого самоврядування, в якому найбільш яскраво виражається ідея наближення влади до народу (економічна демократія). Економічна демократія – це система суспільних відносин, яка ґрунтується на безпосередній участі більшості громадян у процесі прийняття та реалізації рішень у галузі економіки, забезпеченні їхніх економічних інтересів. Економічна демократія передбачає розширення економічних повноважень органів представницької влади, зміцнення об’єднань підприємців, підвищення ролі профспілок тощо [9, с.19].

Формування в Україні економічної демократії як невід’ємної складової громадянського суспільства європейського зразку вимагає як низки заходів державної влади, спрямованих на зміцнення правової та економічної основи місцевого самоврядування, так і суттєвої активізації діяльності самих територіальних громад у пошуку інноваційних організаційних форм та методів роботи, адекватних як наявним ресурсним та політико-правовим обмеженням, так і викликам часу [7].

Поиск по сайту: