Кубинська криза й проект ARPA

Як це не дивно, але Інтернет, одне із самих грандіозних винаходів нашого сторіччя, зобов'язаний своїй появі "холодній війні" (побічно звичайно).

В історії розвитку високих технологій 60-і роки займають особливе місце. Початок десятиліття був ознаменований розміщенням радянських ядерних ракет на Кубі. "Холодна" війна досягла критичного рівня, і небезпека ядерного конфлікту стала реальністю.

На тлі кубинської ракетної кризи й початку бойових дій у В'єтнамі, поширення локальних конфліктів на Близькому Сході й в інших регіонах третього світу можливі сценарії подальшого розвитку політичних і військових подій стали предметом широкомасштабних наукових розвідок у стратегічних лабораторіях обох наддержав - США й СРСР. В оборонні дослідницькі програми вкладалися значні фінансові кошти. Обидві наддержави розуміли, що пріоритет у науці й техніці визначить переможця в майбутній глобальній війні. Технологічна модернізація у військовій сфері здійснювалася, як було прийнято виражатися на партійних з'їздах, "випереджальними" темпами, при цьому найбільш швидко й продуктивно "розкручувалися" комп'ютерні й телекомунікаційні технології.

На початку 60-х Міністерство оборони США поставило перед собою завдання - розробити надійну комп'ютерну мережу, що повинна була служити стратегічним інтересам США. В основу концепції надійної мережі була покладена ідея децентралізації. У розподіленій децентралізованій системі відмова в роботі окремої ділянки мережі не приводила до повної втрати працездатності мережі.

Ідея полягала в тому, щоб створити мережу, де не було б головного комп'ютера, (який міг би бути знищений у випадку ядерної війни), а передача даних велася б дрібними порціями (пакетами), які могли б іти по обхідних каналах зв'язку у випадку, якщо одна із ділянок мережі вибувала з ладу.

У 1961 році декілька незалежних дослідницьких груп почали дослідження у комутації пакетів. Ґрунтуючись на результатах досліджень у галузі комутації пакетів, в агенції перспективних досліджень Міністерства оборони США DARPA, були розроблені і оприлюднені у 1967 році архітектурні рішення для глобальної мережі, названої ARPANet.

У 1968 році компанія BBN Planet (у той час вона ще називалася по-іншому) інтенсивно займалася розробками пристрою, здатного переадресовувати дані в ARPANet (сьогодні ми називаємо його маршрутизатором). До кінця 1969 року пристрій пройшов перші тести в університеті Каліфорнії в Лос-Анджелесі (UCLA) і Стенфордi.

В 1961 – 1967 роках розробкою концепції пакетної комутації.займалися також англійські вчені з Національної фізичної лабораторії (NPL), а також корпорація RAND. Виявилося, що роботи велися паралельно при повній відсутності інформації про діяльність колег.

Американці організували відкритий конкурс на розробку одного із ключових компонентів - комутатора пакетів, що одержав назву інтерфейсний процесор повідомлень. У вересні 1969 року, компанія BBN, що виграла конкурс, уже встановила в Каліфорнійському університеті перший інтерфейсний процесор повідомлень і підключила до нього перший комп'ютер.

До кінця 1969 року чотири комп'ютери були об'єднані в первісну конфігурацію ARPANET. Зійшов перший паросток Інтернет. Слід зазначити, що вже на цій ранній стадії велися дослідження як по мережній інфраструктурі, так і по мережних додатках. Дана традиція не порушено й у наші дні. На початку ARPAnet складалася всього з 4-х комп'ютерів.

Протягом декількох подальших років урядові агенції, університети і приватні компанії продовжували працювати над розвитком Інтернет винаходили нові протоколи і архітектуру мережі. Перше представлення широкій публіці Інтернет і електронної пошти відбулося в 1972 році на комп’ютерній конференції по Інтернет.

ARPANet швидко розширюється за рахунок підключення нових комп'ютерних центрів воєнного відомства. Паралельно створювались інші мережі як у США так і в інших країнах. Другою за впливовістю слід назвати мережу NSFnet, яка обєднала кілька великих комп’ютерних центрів Національного наукового фонду США. Обмін інформацією між мережами як національних масштабів так і локальних ускладнювався тим, що правила передачі даних (спеціальна назва - протоколи передачі даних) були несумісні у різних систем. В результаті розробок в цьому напрямку в 1973 – 1974 рр. з'явились ефективні протоколи TCP/IP, які діють і сьогодні. Принцип дії цих протоколів такий. Цілісний масив даних розщеплюється передавачем на невеликі порції даних -пакети, пакети нумеруються, до кожного з них "приклеюється " адреса отримувача, а далі пакети мандрують по мережі самостійно можливо навіть різними шляхами. На комп'ютері отримувача з окремих пакетів знову збирається цілісний масив даних. Якщо з якимось пакетом сталися проблеми, він не дійшов, або дійшов викривлений, по команді з комп'ютера отримувача він автоматично передається повторно.

На базі цих протоколів окремі мережі почали швидко розростатися і об'єднуватися. В 1973 році вже 60 дослідницьких центрів могли вільно обмінюватися інформацією. Остаточно проблему стандартизації правил передачі даних було вирішено в 1983 році. Міністерство оборони США прийняло рішення перевести всі вузли мережі ARPANet під управління протоколів TCP/IP. Це стало поштовхом до того що в 1986 році дві великі мережі ARPANet і NSFnet об'єдналися. Об'єднана мережа складалася на той час з 13 потужних вузлів, розташованих в різних частинах США. Вузли з'єднувались високошвидкісними каналами зв'язку. Це був хребет мережі (backbone). До вузлів цього хребта були підключені сотні локальних мереж і центрів у Сполучених Штатах, а також національні мережі інших країн.

ARPAnet була розсекречена в 1972 року, коли її представили на Міжнародній комп'ютерній конференції зв'язку. Уже тоді мережа містила e-mail (електронну пошту), що, властиво, і стала першим досягненням, доступним широкій публіці. Університети й інші навчальні заклади виявили велику цікавість до цієї мережі. Треба сказати, що революція на ринку комп'ютерів уже йшла повним ходом: вони проникли в університети, офіси, школи, будинки, і об'єднувалися в локальні мережі. Швидко вдосконалювалися пристрої, що дозволяли з'єднувати комп'ютери через телефонні лінії. В 80-х роках військові й цивільні мережі поступово почали об'єднуватися.

До середини 1970-х років комп'ютерні мережі почали рости, як гриби після дощу - скрізь, де для цієї мети вдавалося знайти фінансування. Вільне поширення компанією AT&T операційної системи UNIX породило мережу USENET, засновану на вбудованому у UNIX комунікаційному ротоколі UUCP.

В 1981 році Айре Фачс (Ira Fuchs) і Грейдон Фрімен (Greydon Freeman) придумали BITNET - мережа, що зв'язала академічні мэйнфреймы сервісами поштового розсилання.

Комерціалізація сприяла підвищеній увазі до процесу стандартизації.

Поступово комп'ютерна мережа охопила всі університети США, до неї підключилися приватні інформаційні і поштові системи, різні освітні, гуманітарні і комерційні служби.

Як тільки проблема протоколів була вирішена, розробники зайнялися створенням програмного забезпечення для реалізації всіляких функцій Інтернет. У середині і кінці 70-х з’явилися програми для віддаленого доступу до комп’ютерів і файлів (Telnet), передачі файлів по мережі (FTP) і для електронної пошти. У 1979 році як наслідок Unix-буму виникла система новин UseNet. І нарешті, на початку 90-х років відбулося народження найпопулярнішої сьогодні послуги інтернет -- World Wide Web.

У 1990 році уряд США офіційно розформував ARPANet, передавши контроль за хребтом Інтернет Національній академії наук (National Science Foundation, NSF). У свою чергу, в 1995 році NSF поступилася управлінням Інтернет консорціуму з найбільших комерційних мережевих компаній.

Поиск по сайту: