Видавничі стандарти

Стандарт у перекладі з англійської означає норма, зразок. У широкому розумінні це поняття тлумачиться як еталон, який береться за вихідні дані для порівняння з ним інших подібних предметів, товарів чи витворів.

Важливість розробки кожною державою власних видавничих стандартів обумовлюється кількома чинниками. Передусім, за цим визначається рівень культури національного видання, професіоналізм тих, хто створює книгу, якість редакційно видавничого і книготорговельного процесу в цілому. Подруге, йдеться про повноту, зручність, точність і водночас лаконічність інформування потенційного читача кожного видання, а отже, і про успішне просування такого видання на ринку. Потретє, вміння й бажання дотримуватися вимог стандартів виводить кожного книговиробника на відповідний рівень співмірних характеристик його твору з міжнародними критеріями, залучення конкретної книжкової продукції до загальносвітової книжкової скарбниці й ідентифікації окремо взятої держави чи окремо взятого видавця в цьому книжковому морі. Іншими словами, ідеться про законне право держави посіети належне місце серед книговидавничих забутків інших країн світу, на рівноправних умовах брати участь у творенні загальноцивілізаційного книжкового фонду. Саме перелічені вище чинники й покликали до життя Міжнародну організацію із стандартизації (1946 р.), нормативні положення якої стали основою розробки відповідних документів окремих держав.

В Україні ж більшість видавців ігнорують стандарти. Частина видавництв, здебільшого державної форми власності, продовжує користуватися старою, радянською, системою видавничих стандартів. Інша, досить немала, група, в якій домінують приватні видавництва, взяла за основу розроблений нещодавно в Російській Федерації комплект нових видавничих стандартів. І третя група видавництв, також значна за кількістю, яка не сповідує в цій справі жодної системи й оформляє та видає книги так, як вважає за потрібне.

Глибину і серйозність такого безладдя й хаосу кожен фахівець може осягнути легко, коли поставить перед собою мету переглянути на бібліотечних чи книжкових полицях десятокдва новинок, випущених різними видавництвами, бодай на предмет оформлення обкладинки, титулу, звороту титулу чи реквізиту видання, не кажучи вже про внутрішню його структуру, якість редагування текстів.

Здавалося б, значення і конкретне місце розміщення ще одної святаясвятих у паспортних даних видання знак охорони авторського права має бути добре відомими навіть для початкуючих видавців. Але кричущих порушень тут більш ніж достатньо. Цей знак проставляється і на останній сторінці книги, і на третій, і навіть... на титулі, як це зробило видавництво з такою незвичною назвою, як "Любіть Україну", того ж, у перевиданні такої собі професійної книги для працівників цілої галузі "Посібник книговидавця".

З найголовнішим паспортним знаком, який ідентифікує видання і видавця на міжнародному рівні, ІSВN також маємо багато самодіяльності. Цілий ряд так званих видавців нової генерації, не оформивши юридичних відносин з Національним агентством ІSВN (бо для цього треба подати туди не лише свої статутні документи, які вказують на законність діяльності такого видавця, а й оплатити певну суму коштів), довільно "ліпить" свої номери. Нерідко кількість цифр у такому вигаданому номері є меншою десяти, а початковий блок, що ха. рактеризує країну видання, не відповідає наданому Україні числу 966.

(ІSВN – International Standart Book Number. Індекс міжнародної реєстрації. Міжнародний стандартний номер книги, універсальний цифровий шифр, що присвоюється кожному книжковому, журнальному та електронному виданню і служить засобом їх розпізнавання за країною та назвою видання. Містить 10 цифр, у яких 1й блок – ідентифікатор країни, 2й – видавництва, 3й – порядковий номер видання у вид-ві, 4й – контрольна цифра, число від 0 до 9 національного агенства, яке контролює книговидавничу систему)

Не буде перебільшенням ствердити: такий, справді ненормальний, стан справ склався тому, що практично вже більше десяти років українське книговидання розвивається без власних видавничих стандартів. Прикро констатувати, але держава від початку 90х років, практично відмовившись від старого, багато в чому виправданого і потрібного, контролю в цій важливій ділянці інформаційного простору, досі не спромоглася через свій галузевий орган Держкомінформ України — запровадити взамін чогось дієвого нового.

Цілком закономірним було створення при Державному комітеті зі стандартизації, метрології та сертифікації України Технічного комітету "Технологія поліграфії". Перед цим підрозділом постало завдання здійснювати організацію й підготовку до затвердження державних стандартів України в галузі видавничої діяльності, формних і друкарських процесів високого, офсетного, спеціальних видів друку та брошурувальнопалітурних процесів книжкового і газетного виробництв. Базою для розгортання діяльності ТК101 та його складових став Український науководослідний інститут поліграфічної промисловості імені Тараса Шевченка у Львові.

Таким чином, розробкою видавничих стандартів покликаний займатися окремий підкомітет, створений на базі Національного наукововиробничого об'єднання "Книжкова палата України". 1995 року побачило світ перше офіційне видання першого українського видавничого стандарту ДСТУ 301795 "Видання. Основні види: терміни та визначення" (введено в дію наказом Держстандарту України №58 від 23 лютого 1995 року. Авторами цього документа стали І» Лупандін, Т. Пучкова та Г. Пліса. На стадії апробації тепер перебуває другий стандарт "Вхідні і вихідні відомості". На жаль, це й є поки що весь набуток підкомітету.

Потрібен новий стандарт, який би чітко регламентував, наприклад, оформлення титула (н-д, граничну кількість авторів книги, які зазначаються на титулі, а відповідно й обкладинці; на обкладинках і титулах нерідко зазначають чотирип'ять, а то й цілий авторський колектив, чого треба уникати), розміщення інформації про перекладача, упорядника, автора передмови й приміток (на титулі, звороті титулу чи у реквізитах), зворот титулу. Нестандартизоване розміщення ББК, УДК (універсальний децимальний класифікатор), випускні дані тощо.

Дійсні ДСТ – див. табл.

Поиск по сайту: