Епоха двірцевих переворотів

У січні 1725 р. Петро І помер, не залишивши законного наступника престолу. Це дало привід до серії державних переворотів. Взагалі другу чверть XVIII ст. нерідко називають епохою двірцевих переворотів і правління фаворитів.

Нововведення царя ще не встигли закоренитися. Це зумовило гостру боротьбу між новими дворянами, які здобували собі звання відданою службою цареві, та нащадками бояр, князів, які прагнули відновити колишній вплив і цим обмежити владу царя. Основними виконавцями переворотів стали частини дворянської гвардії (Семенівський і Преображенський полки). Всі ці перевороти не змінювали традиційного життя податного населення (селян, міщан та ін.), яке страждало від зростаючих податків та утисків.

Після смерті Петра І князь О. Меншиков та інші наближені до царя за підтримки гвардії посадили на трон дружину покійного імператора Катерину І (1725—1727 рр.). При якій сам Меншиков став фактичним правителем. Та боротьба за владу не припинялася. Для примирення різних дворянських угруповань було створено Верховну таємну раду, яка обмежувала владу імператриці. Поява цього органу руйнувала систему управління, створену Петром І, оскільки відбирала частину повноважень у сенату і віддавала їх “верховникам”. Катерина І майже всі справи передала Верховній таємній раді. За перші шість місяців 1726 р. вона жодного разу не відвідала її засідань — для цього в імператриці не знаходилося часу: щоденні бенкети під її орудою тривали до 5-ї години ранку, більшість запрошених “пригощалася” до такого стану, що не могла стояти на ногах.

Смерть Катерини І привела до нової фази боротьби. Родовите дворянство домагалося сходження на трон онука Петра І — Петра ІІ (1727—1730 рр.). Це відразу відбилося на долі О. Меншикова: його було заарештовано, позбавлено майна й вислано до Сибіру. Проте 15-річний цар захворів на віспу та помер. Верховна таємна рада після тривалих обговорень віддала трон племінниці Петра І — Анні Іванівні (1730—1740 рр.).

Анна була донькою Івана — брата Петра І. Ставши дружиною герцога курляндського, майже відразу овдовіла. Будучи нездатною до державницької діяльності, вона управління князівством передала дворянинові Е. Бірону. Її заповітною мрією було повернення до Росії, і доля несподівано подарувала їй таку можливість.

Діячі Верховної таємної ради, прагнучи обмежити владу імператриці, разом із запрошенням на престол надіслали Анні Іванівні секретні умови (“Кондиції”). Тільки після того, як Анна підписала їх, їй дозволили зайняти престол. Проте, ще до воцаріння Анни питання про обмеження самодержавної влади царя стало предметом для широкого обговорення серед дворянства. Сучасні дослідники виявили не менше семи проектів, які були альтернативними "кондиціям". Всі ці проекти не передбачали якихось кардинальних змін у суспільстві, а прагнення дворян не суперечили самодержавній владі царя. Уловивши ці настрої, вступаючи на престол, Анна Іванівна публічно висловила обурення “Кондиціями” й розірвала документ. Її підтримала гвардія, а членів ради було оголошено державними злочинцями і згодом вислано до Сибіру.

Ставши до влади Анна врахувала вимоги дворян. Була скасована Верховна таємна рада. Чисельність Сенату була доведена до 21 персони, проте їх не обирали, як цього вимагали дворянські проекти. Срок служби був обмежений 25 роками. Для того, щоб дворяни відразу наступали на службу офіцерами, був створений кадетський дворянський корпус (навчальний заклад). Також було дозволено дробити дворянські маєтки між спадкоємцями.

Разом з Анною до Росії переїхав і її курляндський двір. Державну владу було віддано Біронові. Сама цариця віддалася розвагам. Витрати двора зросли у 6 разів.

Десятиліття правління Анни отримало назву "біроновщина", за ім'ям фаворита цариці. Бірон, який офіційно не займав ніякої державної посади, фактично зосередив у своїх руках всю внутрішню і зовнішню політику країни. Його правління відмічено масовими арештами і тортурами, хабарництвом і казнокрадством.

Водночас до Росії насунуло багато іноземців (переважно з прибалтійських німців), які почали витісняти росіян із державного апарату й безсоромно грабували країну. В останній рік правління Анна Іванівна призначила своїм спадкоємцем Івана Антоновича (Іван V, 1740—1741 рр.), сина своєї племінниці Анни Леопольдівни. Щоправда, малюкові, якому від роду було декілька місяців, недовго належав царський трон. На час його короткого правління припадав період найзапеклішої боротьби за владу, жертвою якої став і всесильний Бірон.

Засилля іноземців викликало патріотичне піднесення російського дворянства, яке проголосило імператрицею дочку Петра І Єлизавету (1741—1761 рр.).

Поиск по сайту: