Економічне, внутрішньополітичне і міжнародне становище Московської держави

Перемога революцій у Голландії та Англії, втягування більшості країн Європи у світову торгівлю мали величезне значення для розвитку Європи. Почали бурхливо розвиватися мануфактурне виробництво, торгівля. Феодальне господарство втягувалось у світовий ринок, що складався, формувалися нові суспільні верстви — буржуазія та наймані робітники.

Ці нові явища не могли не торкнутися Московської держави. Нові тенденції в розвитку країни намітилися за часів правління царя Олексія Михайловича. Проте їх утвердження було тривалим і супроводжувалося кривавими драмами та гострою політичною боротьбою. Значною мірою європеїзація провадилася насильницькими методами, що зумовило її поверховий характер, — вона торкнулася лише правлячої верхівки.

Наприкінці XVII ст. Росія значно відставала у розвиткові від європейських держав. Відсутність зручних виходів до світових торговельних шляхів зумовлювала натуральний характер господарства Московії. У незначному експорті, що здійснювався через єдиний порт — Архангельськ, переважали не ремісничі або мануфактурні товари, а сировина, хутра. До того ж Московія не мала ні торговельного, ні військового флоту. Мануфактурного виробництва також фактично не існувало. Залізоробні заводи давали лише 2,5 тис. т металу за рік, тоді як Швеція виробляла 30 тис. т.

Наприкінці XVII ст. Московська держава у європейській частині мала спільний кордон зі Швецією, Польщею, Туреччиною, Кримським ханством — її традиційними суперниками у Східній та Північній Європі. Війни проти цих країн Московія вела з перемінним успіхом упродовж століть.

Внутрішньополітичне життя кінця XVII ст. відзначалося гострою боротьбою придворних угруповань за владу. По смерті Федора Олексійовича 1682 р. на царський трон претендували два брати — Іван і Петро, а також їхня старша сестра Софія, яка сама намагалась оволодіти престолом. Зрештою, перемогу в цій боротьбі здобув Петро І (1689—1725 рр.).

Економічне, внутрішньополітичне і міжнародне становище Московської держави

Наприкінці XVII ст. Московія значно відставала у розвитку від європейських держав. Відсутність зручних виходів до світових торговельних шляхів зумовлювала натуральний характер її господарства. У незначному експорті, що здійснювався через єдиний порт—Архангельськ, переважали не ремісничі чи мануфактурні товари, а сировина, хутра. До того ж Московія не мала ні торговельного, ні військового флоту. Мануфактурного виробництва також фактично не існувало. Залізоробні заводи давали лише 2,5 тис. т металу щороку (на той час Швеція виробляла 30 тис. т.).

Наприкінці XVII ст. Московська держава в європейській частині мала спільний кордон зі Швецією, Польщею, Туреччиною, Кримським ханством —її традиційними суперниками у Східній Європі. Війни проти цих країн Московія вела з перемінним успіхом упродовж століть.

Внутрішньополітичне життя кінця XVII ст. відзначалося гострою боротьбою придворних угруповань за владу. Після смерті Федора Олексійовича 1682 р. на царський трон претендували два його сини — Іван і Петро, а також їхня старша сестра Софія. Перемогу в цій боротьбі здобув Петро І (1689-1725).

Ніщо не вказувало на те, що вже через декілька десятиліть Росія стане вагомим чинником європейської політики та однією з наймогутніших у воєнному аспекті країн.

Поиск по сайту: