Царювання Єлизавети Петрівни

Після вступу Єлизавети на престол верховна влада монархії нарешті стабілізувалась. Імператриця проголосила вірність заповітам Петра І, що сприяло її популярності.

Єлизавета Петрівна була ставною і тямущою жінкою. Занадто полюбляла гарний одяг, — в її гардеробі зберігалося 15 тис. суконь, дві скрині шовкових панчіх, кілька тисяч пар взуття. Ще однією слабкістю були бали, феєрверки, карнавали та інші розваги. На початку правління вона не вельми переймалася державними справами, але з часом стала серйозно ставитися до своїх обов'язків. На цій ниві проявила себе розсудливою і мудрою правительницею.

Перші роки її правління давали привід до роздумів про обмеження абсолютної влади монарха. Граф І. І. Шувалов навіть розробив проект переустрою державної влади.

Єлизавета Петрівна закохалась у придворного співака, вихідця з українських козаків О. Г. Розумовського, з яким таємно обвінчалася. Ставши її фаворитом, він був обласканий багатствами й посадами, дістав графський титул і звання генерала-фельдмаршала, хоч і дня не служив в армії. Його брат Кирило у 18-річному віці став президентом Петербурзької Академії наук, а згодом — гетьманом України. Він був освіченою та гуманною людиною.

За 20 років правління Єлизавети було відновлено керівну роль сенату, органи міського самоврядування — магістрати, створені ще за Петра І, скорочено кількість іноземців при дворі, службовців.

Значною подією стало скасування внутрішніх митних кордонів у 1753—1754 рр., що надало значного стимулу торгівлі. Мито збиралося тільки з зовнішньої торгівлі. Цей крок із задоволенням сприйняли купці, які віддячили імператриці, подарувавши їй великий алмаз на золотім тарелі й значну суму грошей.

Водночас Єлизавета здійснила низку заходів, спрямованих на зміцнення становища дворянства. Так, поміщикам дозволялося збирати подушне, продавати своїх селян для здачі в рекрути. У 1760 р. було видано указ, який дозволяв поміщикам без втручання органів влади і суду засилати селян до Сибіру. Цікаво, що протягом усього правління Єлизавети в Росії не було здійснено жодної смертної кари; вона обіцяла це, вступаючи на престол.

Світченням зміцнення Російської держави стали її перемоги у Семилітній війні (1756-1763 рр.).Участь у Семилітній війні виявила Росію як вагомого чинника європейської політики. У воєнній могутності Росії вже ніхто не сумнівався. Також Росія перешкодила загарбницьким прагненням Пруссії.

Своїм наступником Єлизавета зробила Карла-Петра Ульріха, внука Петра І і Карла XII. Він правив Російською імперією під іменем Петра ІІІ (1761—1762 рр.). Вельми полюбляв військову муштру та музику (непогано грав на скрипці). Ці його захоплення були продиктовані прагненням бути схопленим на свого кумира прусського короля Фрідріха ІІ. Петро IV правив всякого 186 днів і проявляв повну незацікавленість до внутрішніх справ. Цим сократилися його наближені, які канцелярія і був скасований обов'язком підданих донести один на одного. Також було видано указ про перехід церковних земель до держави, послабив гоніння на старообрядців. Найважливішим став Маніфест про вільності дворянства, який скасовував для дворян обов'язкову службу. Петра ІІІ було усунуто від влади внаслідок останнього у XVIII ст. двірцевого перевороту.

Події 28 червня 1762 р. завершують "епоху двірцевих переворотів". Двірцеві перевороти (1725-1762) були закономірним етапом у зміцненні абсолютизму Росії. Вони мали певні соціальні наслідки. В результаті переворотів змінилося становище дворянства, розширення його прав і привілеї.

Поиск по сайту: