Біографія після 1781 р

Серед великих музикантів минулого М. був першим, хто віддав перевагу незабезпечену життя вільного художника напівзакріпаченою службі у можновладного вельможі. М. не хотів принести в жертву господствовавшим смакам свої ідеали, мужньо відстоював творчу свободу і особисту незалежність. М. влаштувався у Відні. У нього з'явилася сім'я (з шести дітей тільки два сини пережили батька; молодший став музикантом, Моцарт Ф. К. В.). Клопоти про службу залишилися безуспішними. Кошти для існування М. здобував епізодичними виданнями творів (більшість великих творів опубліковано посмертно), уроками гри на фортепіано та теорії композиції, а також "академіями" (концертами), з якими пов'язана поява його концертів для фортепіано з оркестром. Після зингшпиля "Викрадення із сералю" (1782), який став важливою віхою у розвитку цього жанру, композитору майже 4 роки не представлявся випадок писати для театру. У 1786 в імператорському палаці Шенбрунн була виконана його невелика музична комедія "Директор театру". За сприяння придворного поета-лібретиста Лоренцо Так Понте в тому ж році вдалося здійснити постановку у Відні опери "Весілля Фігаро" (1786), але вона йшла там порівняно недовго (відновлена??в 1789); тим більше радісний був для М. гучний успіх "Весілля Фігаро "у Празі (1787). З ентузіазмом поставилася чеська публіка і до спеціально написаної для Праги опері М. "Покараний розпусник, чи Дон Жуан" (1787); у Відні ж (постановка 1788) ця опера була прийнята стримано. В обох операх повністю розкрилися нові ідейні та художні устремління композитора. У ці роки досягло розквіту також його симфонічна і камерно-ансамблеве творчість. Посада "імператорського і королівського камерного музиканта", надана М. імператором Йосипом II в кінці 1787 (після смерті К. В. Глюка), сковувала діяльність М. Обов'язки М. обмежувалися твором танців для маскарадів. Лише одного разу йому доручили написати комічну оперу на сюжет з світського життя - "Усі вони такі, або Школа закоханих" (1790). М. мав намір покинути Австрію. Зроблена ним у 1789 поїздка до Берліну не виправдала його сподівань. З царювання в Австрії нового імператора Леопольда II (1790) становище М. не змінилося. У 1791 в Празі, з нагоди коронації Леопольда чеським королем, була представлена??опера М. "Милосердя Тита", зустрінута холодно. У тому ж місяці (вересень) побачила світ "Чарівна флейта". Поставлена??на підмостках приміського театру, ця опера М. знайшла справжнє визнання у демократичної публіки Відня. Серед передових музикантів, які зуміли в повній мірі оцінити силу обдарування М., були його старший сучасник І. Гайдн і молодший - Л. Бетховен. У консервативних колах його новаторські твори засуджувалися. З 1787 припинилися "академії" М. Йому не вдалося організувати виконання 3 останніх симфоній (1788); три роки потому одна з них (мабуть, g-moll) прозвучала у благодійних концертах у Відні під керуванням А. Сальєрі. Навесні 1791 М. зарахували безкоштовним помічником капельмейстера собору св. Стефана з правом зайняти місце, що звільнилося після смерті капельмейстера (останній пережив М.). Позбавлення, зневага до його творчості, труднощі в отриманні замовлень і стерпним посади - все це отруювало життя композитора, породжувало похмурі передчуття. За півмісяця до смерті М. зліг (діагноз - ревматичні-запальна лихоманка). Реквієм, замовлений йому анонімно графом Ф. Вальзегг-Штуппах (які вирішили видати куплене твір за своє власне), залишився незавершеним (відсутні номери написав учень М. - Ф. К. Зюсмайра; що почалася в 1825 дискусія про міру участі Зюсмайра в завершенні реквієму не закінчилася й понині). М. помер, не досягнувши 36 років. Відповідно до тодішнього розпорядку рядових похорону, він був похований у спільній могилі на цвинтарі св. Марка (місцезнаходження могили невідомо).

Поиск по сайту: