Тематика творів Моцарта

Тематика опер М. відбила передові соціальні та етичні ідеї епохи. Антифеодальна тенденція безпосередньо виступає в опері "Весілля Фігаро" за комедією "Божевільний день, або Одруження Фігаро" Бомарше. Революційна гострота комедії в опері пом'якшена (почасти з цензурних міркувань), поетично, ніж в комедії, втілена любовна тема. У той же час соціальна ідея - перемога енергійних, розумних, гідних людей з народу (Фігаро і його нареченої Сюзанни) у впертій боротьбі проти домагань аристократа - збережена в опері повністю і складає основу драматичного розвитку та музичних характеристик. Нове трактування отримала старовинна іспанська легенда в опері "Дон Жуан" - "веселої драмі" (dramma giocoso), що поєднує комедійні і трагедійні елементи, психологічну заглибленість і цікаву інтригу, фантастичну умовність і побутову достовірність. Заголовний герой уособлює життєву енергію, темперамент, шарм, чарівність, свободу почуття. Поетизуючи цей образ, М. разом з тим не виправдовує Дон Жуана. Свавіллю сильної особистості він протиставляє тверді принципи розуму і моральності, уособлені в символічній фігурі Командора й у піднесеному, цнотливо строгому образі Донни Анни. У веселій і витонченої опері "Усі вони такі" (у буквальному перекладі: "Так чинять усі жінки") буфонада перетворена тонкою іронією, типаж чітко вигравіруваний в аріях і особливо в ансамблях (їх тут значно більше, ніж арій). Чисте і благородне почуття юнацьких сердець, вірність у коханні і дружбі оспівані в зингшпиле "Викрадення із сералю" з його вельми умовним східним колоритом і у філософській драмаматіческой опері-казці "Чарівна флейта", яка малює утопічний ідеальний світ мудрості і доброчесності. "Чарівній флейті" властиві риси моралізування і символіки в дусі масонства (з 1784 М. був членом масонського ордену - "вільним каменярем" наприкінці 1785 він увійшов в ложу "До доброчесності"). Опера прославляє перемогу світла над темрявою, дружби над ворожнечею, стійкості над малодушністю, людської любові над злими силами світу. В чарівній музиці втілені велич духу і щиросердо, зворушливість і комізм, алегоричне глибокодумність і наївність. У "Чарівній флейті" М. здійснив свою мрію - створити велику оперу рідною мовою. І "Весілля Фігаро", і "Дон Жуан" за своїми художніми принципами, драматургії та музичному складу - створення віденської школи, але вони, як і більшість опер М., написані італійською мовою й у формах, близьких італійській опері, що панувала в ті роки в багатьох країнах. "Чарівна флейта" виникла на іншій основі. При всій абстрактності і екзотичності її сюжету, при всій незвичайності її музичної драматургії ця опера найбільш близька національному характеру, народної пісенності і вітчизняної поліфонії, традиціям австрійського демократичного театру. Вона відкрила шлях до утвердження самостійності національної опери в країнах німецької мови. Поряд з І. Гайдном М. - творець нової оркестрової та камерної класики. Він спирався на схему 4-приватного симфонічного та ансамблевого циклу, на розвинений Гайдном тип сонатного allegro та його структуру симфонічного оркестру і смичкового квартету. (У свою чергу, Гайдн сприйняв нововведення М. і втілив їх у своїх кращих симфоніях, квартетах і сонатах, що з'явилися вже після смерті М.) У міру оволодіння М. композиційними особливостями сучасних йому різноманітних шкіл і напрямів (легкість сприйняття його була разюча), помітно змінювалася його власна манера письма, повніше виявлялося неповторну своєрідність його геніальної творчості. Вплив мангеймской школи позначилося на "Паризької" симфонії D-dur, створеної в 1778, після перебування в Мангеймі. Значить, слід в музичному розвитку М. залишило ознайомлення на початку віденського періоду з творами І. С. Баха і Г. Ф. Генделя. У віці 15-16 років М. створив 15 або 16 симфоній, а в останні 10 років життя - 6 (всього близько 50). Кожна із зрілих симфоній різна за характером. Т. н. "Хафнер-симфонія" (D-dur, 1782, написана для зальцбургской сім'ї Хафнер) носить ще риси дівертісментного стилю. Вона виникла з многочастной серенади, звідки були вилучені вступітелтний марш і один з двох менуетів. У 1783 з'явилася "Лінцзька" симфонія C-dur, в 1786 - "Празька" D-dur ("симфонія без менуету"). 3 симфонії 1788 увінчують симфонічна творчість М. і весь європейський симфонізм 18 ст. Велике урочисто-патетичний вступ симфонії Es-dur контрастує з танцювально-побутовими темами всіх 4 частин, різнорідними за емоційним забарвленням. Симфонія g-moll пронизана схвильованої лірикою, скорботної патетикою і в той же час відрізняється енергією, волею, душевної стійкістю. У величної симфонії G-dur ("Юпітер"), найбільш великою за масштабами, особливо підкреслена контрастність образів. М. підніс ідейно-образний зміст симфонії, надав їй велику драматичну напруженість, посилив її стильову єдність і поглибив контрасти між частинами сонатного циклу, між партіями сонатного allegro, а також всередині тим. Форму сонатного allegro він застосовував у 1-й, але і в 2-й і 4-й частинах симфонії. Монументальний фінал симфонії "Юпітер" - блискучий приклад введення фуги в сонатное allegro. Показова еволюція менуету (3-а ч. симфонії) - він стає у М. ліричним і мужнім. Істотний принцип інструментальних творів М. - кантабільность, використовувана композитором не тільки в провідному голосі, а й у всій тонко розробленої фактурі ("співуча інструментування"). Темам притаманні мелодійна насиченість, гнучкість лінії, широке дихання; нерідко вони пов'язані з мелодіями опер М., в багатьох з них перетворені обороти побутової, народної музики Австрії. В оркестрі М. досягнута чудова врівноваженість груп (4 партії струнних інструментів з недиференційованої партією баса і в основному парний склад духових інструментів з литаврами). Індивідуально використані тембри духових. Флейти часто представлені в оркестрі не двома, а однією партією (у т. ч. в 3 останніх симфоніях), гобої відсутні в симфонії Es-dur (К 543), кларнети, до яких М. все більше тяжів (Гайдн ввів їх у симфонічний оркестр після М.), відсутні, проте, в симфонії C-dur (К 551) і введені в симфонію g-moll (К 550) додатково (у ній немає труб і литавр).

Поиск по сайту: