Історична типологія мистецтва. Художня епоха. Художній напрям або течія. Художній метод. Художній стиль. Художня спадкоємність. Художня традиція. Художнє новаторство

Тема №4 Історичні закономірності художнього розвитку

План

1. Історична типологія мистецтва. Художня епоха. Художній напрям або течія. Художній метод. Художній стиль. Художня спадкоємність. Художня традиція. Художнє новаторство.

2. Мистецтво доісторичної людини.

3. Мистецтво стародавнього світу.

4. Мистецтво Середньовіччя (ІХ-ХІІІ ст.)

5. Мистецтво Відродження (ХIV-XVI ст.)

6. Основні мистецькі напрями Нового часу.

7. Метод соціалістичного реалізму.

Історична типологія мистецтва. Художня епоха. Художній напрям або течія. Художній метод. Художній стиль. Художня спадкоємність. Художня традиція. Художнє новаторство.

Мистецтво, як і кожне соціальне явище, має свою історію, яка започаткована наскельними зображеннями тварин, ритуальними танцями і співами, кам'яними ідола­ми тощо. Триває і збагачується вона й понині, коли поряд з живописом і музикою, театром і архітектурою існують кіно і телебачення, дизайн і балет тощо.

Таким чином логіка еволюції мистецтва пов’язана з конкретно-історичними періодами розвитку цивілізації.

Історія мистецтва, якою її сформувала у XVIII ст. європейська наука, починала відлік з грецького та рим­ського античних мистецтв як найдавніших з відомих людству. Батько історії мистецтва Вінкельман, створивши «Історію мистецтва стародавності» (1764 р.), заклав у своєму творі ідею розуміння мистецтва як вираження глибинних і найсуттєвіших поривань народу. Водночас Вінкельман з презирством поставився до мистецтва Стародавнього Сходу, західноєвропейського середньовіччя, народів ін­ших регіонів, яке не відповідало ідеалу античного мистецтва.

Виступивши проти крайностей естетичних ідеалів Вінкельмана, німецькі романтики Тік, Вакенродер, брати Шлегель та інші підняли на щит мистецтво народів, що лишилися поза «Історією» Вінкельмана. Із захопленням говорили вони про таємниче і величне мистецтво Старо­давнього Сходу, а також західноєвропейського середньо­віччя. Велику повагу Вінкельмана до світла розуму в мистецтві античності романтики доповнили ствердженням величі людських емоцій, почуттів, пристрастей.

Та вже згодом глибоке вивчення античного мистецтва виявило зв'язок його з мистецтвом східних народів — носіїв більш древньої цивілізації. Саме вона справила великий вплив на античні культури Греції і Риму, а отже, на всю європейську цивілізацію. Це було мистецтво Шуме­ра і Аккада, Стародавнього Єгипту, Вавілону, Ассирії та інших народів, що населяли територію Малої Азії і розви­вались на приблизно однотипних економічних і культурних засадах, мали загальні риси культури і були пов'язані між собою не тільки війнами і взаємними завоюваннями, а й культурними, господарськими обмінами та запозиченнями. Ширше і детальніше знайомство зі спадщиною цього світу формувало уявлення про самобутність тих народів, надаючи право історикам мистецтва виділити мистецтво Стародав­нього Сходу у самостійне культурно-художнє утворення. Вже такі послідовники Вінкельмана, як Гердер, Шиллер, Вільгельм Гумбольт, Гельдерлін та Гегель, почи­нали загальну історію мистецтва саме з мистецтва Старо­давнього Сходу.

Історична типологія мистецтва використовує цілий ряд понять, за якими стоять особливі принципи поділу історії художнього процесу: художня епоха, ху­дожній напрям або течія, художній метод і художній стиль.

Художня епоха — визначення конкретно-історичного етапу розвитку мистецтва, що збігається з культурно-істо­ричною епохою, в основі якої лежить певний спосіб вироб­ництва, що вказує на цілісність матеріальної і духовної практики.

Художній напрям або течія — визначення конкретно-історичного етапу розвитку мистецтва, пов'язаного з пев­ним напрямом суспільного духовного руху, основу якого становить певна концепція світу і людини.

Художній метод — історично обумовлений спосіб ство­рення художніх творів, побудований на певній системі принципів і прийомів відбору та узагальнення життєвого матеріалу, оцінки його з позицій естетичного ідеалу.

Художній стиль — стійка система художньо-образних засобів і прийомів художньої творчості, характерна для певного історичного періоду.

Що стосується закономірностей історичного розвитку, то вони реалізуються як діалектична взаємодія художньої спадкоємності, традиції і новаторства.

Художня спадкоємність — це внутрішня тенденція розвитку мистецтва, яка забезпечує збереження художніх досягнень, розвиток змісту і розширення сфери мистецтва. Саме вона, спадкоємність, забезпечує наступним поколін­ням засвоєння художнього досвіду; від нього відштовху­ється нове покоління, завдяки чому має більш широкий простір для творчості. Та й сама історія мистецтва була б неможливою, якби між старим і новим у мистецтві не було загального. Спадкоємність як тип зв'язку між старим і новим характеризується тим, що в ній кожен новий вияв у мистецтві не відкидає, не заперечує того, що виникло раніше, а вступає з ним у діалог, збагачуючи тим самим і себе, і попередника.

Художня традиція — закріплена в художньому досві­ді, свідомості єдність художнього змісту і форми, яка забезпечує адекватне художньому втіленню сприйняття об'єкта художнього відображення. Традиція є необхідною умовою існування культури взагалі і мистецтва зокрема, бо гарантує збереження культурного і художнього досві­ду, зв'язок і взаєморозуміння поколінь.

Художнє новаторство — тенденція розвитку мистецт­ва, в основу якої покладено здатність знайти і здійснити розвиток нового змісту, а також відшукати, створити відповідні зобра­жально-виразні засоби. Новаторство в кінцевому підсум­ку виправдовує традицію, бо кожне нове досягнення усвідомлюється лише у порівнянні з високими її зразками і здобутками, підтверджуючи тим самим життєздатність і плодотворність зв'язку поколінь.

Мистецтво проходить у своєму розвитку шість основних етапів: доісторичний, Стародавнього світу, Середньовіччя, Відродження, Нового часу, другої половини XIX-XX ст.

Поиск по сайту: