МЕТОД СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ: ІСТОРІЯ І ТЕОРІЯ

Соціалістичний реалізм — творчий метод, що склався на початку XX ст. як відображення процесів розвитку художньої культури в добу соціалістичних революцій, як вираження соціалістичного усвідомлення концепції світу і людини.

Слід враховувати, що перемога революції в Росії викликала до життя нове мистецтво, а не художній метод. Надзвичайно важливо фіксувати часовий перепад між 1917-м революційним роком і 1934-м — роком 1-го з'їзду радянських письменників, на якому було прийнято термін «соціалістичний реалізм», визначено метод, його принци­пи і специфіку.

Цей період у 17 років характеризується активним розвитком мистецтва, не пов'язаного якимись методологі­чними обмеженнями; він насичений пошуками нових засо­бів художньої виразності, які б могли найповніше донести до аудиторії пафос нових ідей.

Термін “ Соціалістичний реалізм ” з’явився у 1932 році. Його появі передували теоретичні дискусії, в межах яких теоретики і практики мистецтва намагалися знайти поняття, найбільш адекватне новій “ролі і якості мистецтва доби соціалізму”. Луначарський А. наприклад вважав, що в СРСР складається мистецтво соціального реалізму, М. Хвильовий вводив термін “ революційний романтизм ”. Тоді ж у літературі зустрічалися поняття “ революційний реалізм ”, “ романтичний реалізм ” тощо.

Мистецтво соціалістичного реалізму пройшло піввіко­ву історію і мало значний вплив на долю світової культу­ри. Революційна Росія відкрила простір для творчих пошуків, для розвитку нового мистецтва. Більшість ро­сійських митців гаряче вітали революцію і намагалися дати яскраве художнє втілення тих змін, які вона принес­ла. М. Горький, О. Серафимович, О. Блок. В. Брюсов, С. Сергєєв-Ценський. В. Вересаєв та багато інших пись­менників органічно пов'язали свою долю з революцією.

Трагічний злам в процесі" формування мистецтва соціалістичної доби настав у 30-і роки. То був період усіляких спроб зміцнити політичне, соціальне й економічне становище СРСР, період зведення перших величних ново­будов (Дніпрогес, Кузбас, Комсомольськ-на-Амурі), под­вигу челюскінців, славетного перельоту Валерія Чкалова і його колег. Радянські митці у ці роки, охоплені загаль­ним ентузіазмом, намагалися бути поруч з сучасником — реальним героєм. У творах В. Маяковського, М., Довженка О.. Тичини П., Герасимова С. та багатьох інших переконливо показу­валась роль трудового народу у будівництві нового соціалістичного суспільства.

У той же час мистецтво 30-х років не можна розгляда­ти поза процесом подальшого зміцнення адміністративно-командної системи, утвердженням культу особи Сталіна, що супроводжувалося репресіями, організаціями кампа­ній проти творчості талановитих майстрів мистецтв, забо­роною низки художніх напрямів, які склалися у 20-і роки. Не можна не враховувати і того, що соціально-політичний клімат в країні деформував у ці роки світосприймання й у тих митців, які репресіям і гонінню безпосередньо не піддавалися.

Подальший розвиток соціалістичного мистецтва по­в'язаний передусім з відображенням конкретних історич­них подій, адже у 40—60-і роки основне завдання мистецтва полягало в копіюванні так званих типових явищ і подій реальної дійсності. Як наслідок цього — мистецтво йшло за конкретними подіями: Великою Вітчизняною вій­ною, післявоєнним будівництвом, освоєнням цілинних земель, космосу тощо.

З 60-х років мистецтво соціалістичного реалізму наго­лошує на ідейних і моральних пошуках особи, намага­ється ро зв'язати протиріччя між ідеалом і реальністю, а у естетичній теорії загострюються дискусії щодо проблем героя, завдань мистецтва.

Водночас саме ті роки можуть розглядатися сьогодні як яскравий приклад суперечностей між критикою культу особи Сталіна, проголошенням свободи творчості і забо­роною конкретних напрямів у мистецтві, волюнтаристсь­кими оцінками М. Хрущовим тих чи інших творів, автори яких пізніше практично позбавлялися можливості працю­вати.

У 1985—1990 рр. проблеми методології соціалістично­го реалізму стали об'єктом гострих дискусій. Різка крити­ка соціалістичного реалізму спиралася на такі аргументи: 1) публіцистичність визначення методу, 2) нездатність охопити всю жанрову специфіку конкретних видів мистецтва, 3) пере­творення соціалістичного реалізму в єдиний творчий ме­тод соціалістичного мистецтва збіднює, звужує творчі пошуки митців, створює щось на зразок «вузького коридора», який ізольовує митця від всього багатства навколишньої дійсності; 4) соціалістичний реалізм — це сис­тема контролю над мистецтвом, «свідоцтво про ідеологіч­ну благонадійність» митця.

Розпад СРСР привів до утворення самостійних дер­жав, в межах яких розвиток мистецтва вже відбувати­меться відповідно до національних традицій, соціально-політичних умов, специфіки «соціального замовлення» держави митцям. Отже, історія мистецтва соціалістичного реалізму має чіткі хронологічні межі: 1934—1990 рр., вона має також теоретичне обґрунтування і мистецьку практику, має своє місце в складних процесах розвитку художньої культури XX ст.

Поиск по сайту: