МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

Розвиток культури Стародавнього світу безпосередньо пов'язаний з проце­сами зростання продуктивного виробництва, матеріальним і духовним розшаруванням суспільства, освоєнням нових культурних надбань. Цей етап характеризуються зрослим масштабом і обсягом художнього виробництва, тенденцією до виділен­ня мистецтва у самостійну форму діяльності.

Специфічною особливістю мистецтва стародавнього світу є його міфологічне підґрунтя, антропоморфізм давньогрецької та давньоримської міфології (олюднення сил природи та міфічних істот). Їхня орієнтація на гармонію людини і світу визначили напрями художніх пошуків тогочасних митців.

Відмінність давньосхідних суспільств від античних значною мірою полягає в тому, що вони були більш застиглими, консервативними у своєму розвиткові, довше і ретельніше зберігали пережитки первіснообщинного ла­ду та відповідну йому ідеологію, яка проявлялася перед­усім у релігії. Вся культура давньосхідних суспільств тісно пов'язувалась з релігією, і мистецтво обслуговувало саме її потреби. Архітектура, скульптура і живопис підпо­рядковувались освяченим нею канонам. Та оскільки релі­гія за своєю суттю консервативна, то мистецтво багатьох країн протягом довгих століть лишалося майже незмі­нним.

Найдавніші цивілізації Месопотамії Аккад і Шумер лишили людству значні пам'ятки архітектури — храми. Будувалися вони з сирцевої цегли на пагорбах, що обері­гало їх від руйнівних повеней.

З середини III тисячоліття до н. є. правителі Ме­сопотамії почали будувати собі палаци з багатьма внутрі­шніми дворами та окремою зовнішньою кріпосною стіною, яка мала захищати палац не тільки від ворогів, а й від жителів міста.

Початок І тисячоліття до н. є. ознаменувався створен­ням на Близькому Сході великих імперій: Ассирії, Хеттської держави, Урарту, Нового Вавилона, Ірану (Персії). Саме відтоді для близькосхідного мистецтва і почалася епоха жорсткого канону. Не релігійного, однак і не антропоморфного. Був він скоріше ідеалістично-ідео­логічним, бо працював на вимоги імперій уславляти царя, «владику всіх країн», військову могутність імперії. Проте навіть за умов суворої ідеологічної тенденційності при­дворного мистецтва справжні митці продовжували експериментувати, користуючись певним звільненням мистецт­ва від зв'язку з утилітарною функцією. Отже, оскільки придворне і канонічне мистецтво створювалося професійними художниками, воно і відзначалося порівняно висо­ким професійним рівнем.

На відміну від цивілізацій передньоазіатського регіону давньоєгипетська цивілізація була етнічно одноріднішою і протягом свого існування не зазнавала якогось помітно­го культурного впливу з боку сусідів. Навпаки, вона сама досить активно впливала на народи, які вступали з нею в контакт. Давньоєгипетська історія, а отже, і мистецтво Стародавнього Єгипту діляться на три великих епохи: Раннього, Середнього і Нового царства.

Високого розвитку і технічної довершеності сягнула в Єгипті архітектура, численні зразки якої добре зберег­лися донині. Що ж до зв'язку мистецтва з релігією, то це найбільше помітно в архітектурі Раннього царства, пред­ставленій гробницями і храмами. Ідея божественного по­ходження фараона і безсмертя його душі втілилась у величезних усипальницях-пірамідах, первісною формою яких була гробниця (мастаба), що нагадувала шумерсь­кий зіккурат. Найдревніша форма піраміди — східчаста піраміда Джосера. Подальший розвиток цієї форми за рахунок заповнення пустот між уступами привів до ство­рення класичної піраміди, яка найчіткіше представлена у комплексі пірамід фараонів IV династії Хуфу (Хеопса), Хафра (Хефрена) та Менкаура (Мікеріна). Поряд з пірамідами будувалися заупокійні храми царів. Саме вони вплинули з часом на значне зменшення в обсязі пірамід фараонів і посилення уваги до розбудови храмів, які вперше почала прикрашати колона, що формою нагадува­ла пучок тростини або пальму.

Гідне місце у давньоєгипетській культурі зайняла літе­ратура. Художня обробка міфології в «Текстах пірамід», «Спорі Гора з Сетом», релігійні гімни богам і обожненим царям, релігійно-магічні тексти, пов'язані з заупокійним ритуалом, доповнюються дидактичною (повчальною) лі­тературою.

Довершене давньоєгипетське мистецтво значно впли­нуло на розвиток фінікійського, крітського, а пізніше і греко-римського мистецтва. Життєдайна сила його від­чувалася і в мистецтві єгиптян перших віків християнства.

Значним досягненням грецького мистецтва було місто­будування, особливо акрополів. Знамениті комплекси, до яких входили храм, театр, скульптура бога-покровителя міста, уособлювали суспільну форму життя полісу. Заува­жимо при цьому, що архітектура завжди розглядалася греками у співвідносності з людиною.

Щодо давньоримського мистецтва, то воно розвивало­ся передусім під впливом грецького, а потім східного мистецтва. На той час, коли у римському суспільстві виникли інтерес, а отже, й потреба у власному мистецтві, тут уже добре знали про досягнення давньогрецького та східного мистецтва. Разом з пам'ятниками мистецтва, що їх римляни привозили з далеких походів, до Риму потрап­ляли майстри, художники, поети, які починали творити на римському ґрунті.

Римська література починалася з анналів, життєписів видатних громадян Риму, а згодом, під впливом греків, з'явилися і свій героїчний епос («Енеїда» Вергілія, наприклад), і римська драма «тогата», яку започаткували Енній, Пакувій і Акцій. Окремо в римській літературі того часу стоїть велика поема Тіта Лукреція Кара «Про приро­ду речей» — художньо довершений філософський твір, якому немає аналога навіть у грецькій літературі.

Водночас із запозиченням досвіду грецької архітекту­ри римляни створили самобутні архітектурні типи — такі, зокрема, як тріумфальна арка, двоповерхова колонада, яка вперше знайшла своє втілення у будівлі театру Марцелла.

Римляни запозичили у греків традицію зображень богів у вигляді прекрасних жінок і чоловіків. Більше того, вони пішли у цій справі далі — створили скульптурний портрет.

Серед багатьох мистецтв Древнього Риму особливе місце займало ораторське мистецтво, яке культивувалося тут завдяки активному громадському життю. Філософія, логіка, поетика, історія були важливими складовими ора­торського мистецтва і розвивалися разом з ним. Видатні громадські діячі, особливо республіканського періоду, ста­вали і талановитими риторами. Імена Марка Туллія Ціцерона, Марка Порція Катона, братів Гракхів пов'язані з найважливішими подіями давньоримської історії.

Мистецтво Стародавнього світу сягнуло високого рів­ня. Багато витворів архітектури й понині вважаються неперевершеними зразками. Твори великих зодчих та скульпторів високо цінували і їхні сучасники. Ще в III т.. до н. є. в античних авторів знаходимо згадки про «сім див світу». До «семи див» стародавні автори відносять 1) єгипетські піраміди, 2) висячі сади у Вавилоні (Сади Семіраміди), 3) храм Артеміди в Ефесі, 4) статую Зевса в Олімпії, 5) мавзолей в Галікарнасі, 6) Колос на о. Родос, 7) маяк в Александрії. До наших часів збереглися лише піраміди. Всі інші споруди були зруйновані.

Поиск по сайту: