МИСТЕЦТВО ВІДРОДЖЕННЯ (XIV-XVI ст.)

На рубежі XIV — XV ст., спочатку в Італії, а потім і в усій Європі, сформувалися передумови для розквіту мистецтва, що звернулося до античних традицій, поєднаних з новими духовними і художніми течіями. Такий поворот зумовлювався усім комплексом культурно-істо­ричного розвитку: розвитком товарного виробництва, торгівлі, а разом з ними і міської культури, освіти, науки тощо. Певною мірою мистецтво Відродження зазнало впливу візантійської культури, з одного боку, і готичної — з другого. Нова культура почала розвиватися в тих італійських містах, які були посередниками в торгівлі й контактах між Сходом і Заходом, між Візантією та Західною Європою. До того ж Італія ніколи не втрачала остаточно античні традиції римської культури.

Характерною особливістю цього етапу в історії мистецтва є пріоритет спадковості та новаторства як закономірностей художнього процесу. З одного боку доба Відродження була пов’язана з традиціями античного мистецтва, його естетичними принципами. З іншого боку − це період яскравих художніх пошуків у мистецтві, логічним наслідком якого стали значні досягнення у галузі живопису − розробка законів композиції, пропорцій, перспективи; винахід станкового живопису, тощо.

Першочерговим завданням мистецтва епохи Відродження було розкрити психологію та внутрішній світ людини.

На рубежі XIII — XIV ст. заявив про себе Данте Аліг'єрі — цей останній поет середньовіччя і водночас перший співець нової епохи. Вчені вважають, що на творчості Данте відчутно позначилася французька поезія трубадурів, так само, як вона справила значний вплив і на Петрарку, який здобув освіту у Франції і кілька років провів при неаполітанському королівському дворі, захоп­леному французькою Анжуйською династією. Не меншою мірою позначилася поезія трубадурів і на творчості Бокаччо.

Мистецтво раннього Відродження представлене кіль­кома художніми школами: флорентійською — Мазаччо, Донателло, Брунеллескі; венеціанською — Джованні Белліні; умбрійською — П'єро делла Франческа. Підґрунтям основної тенденції розвитку перспективи і тримірного, рельєфного зображення людського тіла було те, що живо­пис, скульптура й архітектура стали самостійними мис­тецтвами, відділившись від архітектури, з якою раніше становили єдине ціле.

Великого значення майстри надавали вивченню анатомії людини, без знання якої вважалося неможливим досягти успіху в живописі чи скульптурі. Саме гуманістичний погляд на людину у поєднанні з високою майстерністю робили твори митців цієї епохи (Боттічеллі, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Браманте, Джорджоне, Тіціан, Палладіо) неперевершеною скарбни­цею світової культури.

Епоху пізнього Відродження мистецтвознавці назвали Маньєризмом. З італійських маньєристів можна назвати П. Тібальді, Б. Челліні, Б. Амманаті, Дж. Вазарі; з іспанських − Ель Греко; з нідерландських — Брейгеля Старшого, Ієроніма Босха. Для всіх цих художликів характерна піднесеність, довершеність і тонка майстерність.

Доба Відродження не вичерпується відродженням ан­тичних традицій. З нею прийшов загальний суспільний переворот, а у сфері художньої діяльності — справжня революція. Художники рішуче розірвали зв'язки з ремісничими цеха­ми, де здобували професію, і період ознаменувався оста­точним відокремленням мистецтва від ремесла, став по­чатком професійної спеціалізації в мистецтві, хоч самим художникам Відродження аж ніяк не дорікнеш у профе­сійній обмеженості.

У 1585 р. живописці брати Каррачі організували першу Академію мистецтв в Болоньї. Тут спеціалісти (філософи, медики, поети) читали лекції з естетики, філософії, анатомії, літератури тощо.

У цей період сформувалася практика проведення ху­дожніх виставок, спочатку як виняткових подій, а згодом як системи. З другої половини XVII ст. вже діяли вистав­ки членів Паризької академії, а з початку XVIII ст.— пуб­лічні виставки в салонах Лувра. Тоді ж з'явилася й систематична критика виставок у періодичних виданнях, зокрема в газетах.

Отже, епоха Відродження принципово змінила стано­вище мистецтва і художника в суспільстві. Мистецтво наблизилось до науки, політики, соиіальної філософії.

Поиск по сайту: