ПРОФІЛАКТИКА ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ

На жаль, заходи, спрямовані на охорону дитинства, у порівнянні з подоланням економічної кризи, відходять на другий план. На цьому етапі держава неспроможна належним чином захистити неповнолітніх, які потрапляють у вир насилля, жорстокості, наркотиків та сексуальної експлуатації.

У результаті пошуку ефективних заходів протидії злочинності виявилося, що головним інструментом має стати попереджувальна (запобіжна) діяльність. Але шляхи її реалізації та запровадження таких заходів – це досить важкий і тривалий процес.

Попередження злочинності – це кримінологічна категорія, яка означає історичну систему об’єктивних та суб’єктивних передумов локалізації і скорочення злочинності, а також комплекс державних і суспільних заходів, спрямованих на викорінення цього соціального явища, причин та умов, що його породжують.

Використовуючи традиційний підхід, особливу увагу слід звернути на профілактику злочинності неповнолітніх, яка включає заходи, спрямовані на виявлення, усунення, послаблення та нейтралізацію криміногенних факторів, а також корекцію поведінки людей, гіпотетично спроможних вчинити злочин.

Враховуючи різноманітність причин та умов, які призводять до злочинів, можна зробити висновок, що ефективність профілактичних заходів багато в чому залежить від спільних зусиль медиків, юристів, педагогів, психологів, працівників правоохоронних органів, служб в справах неповнолітніх, місць виконання покарань та інших причетних до цього структур, що є суб’єктами попереджувальної діяльності.

При розробці профілактичних заходів слід враховувати всі фактори, що сприяють потраплянню неповнолітніх в групу ризику жертв розпусних дій, зокрема, такі як: вживання алкоголю та наркотиків, аморальна поведінка батьків; жорстоке поводження батьків зі своїми дітьми; активні дії дорослих щодо залучень неповнолітніх до злочинної діяльності; втягнення дорослими неповнолітніх в заняття проституцією; відставання в психічному розвитку дитини, що часто сприяє великому впливу на неї злочинців; наявність членів родини, що страждають на психічні захворювання.

Сім’я, як базовий інститут суспільства та безпосередній суб’єкт попереджувальної діяльності, відіграє головну роль у ранній соціалізації дітей, тобто залученні їх до позитивного соціального досвіду з дитячого віку. Основним змістом профілактичної роботи в сім’ях має бути оздоровлення відносин та усунення обставин, які перешкоджають сім’ї належним чином здійснювати ранню соціалізацію дітей.

Важлива роль в здійсненні профілактичної роботи з неповнолітніми належить державним органам у справах сім’ї та молоді, кримінальної міліції та служби у справах неповнолітніх, які систематизують облік неблагополучних сімей і проводять з ними відповідну профілактичну роботу, поповнюють банк даних про дітей, які перебувають у складних побутових умовах, проживаючи в таких сім’ях, а також про сім’ї, які не виконують належних їм функцій.

З метою запобігання та профілактики злочинності серед неповнолітніх, навчальні заклади, що займають не останнє місце серед виховних та попереджувально-профілактичних установ повинні:

1. впроваджувати сучасні, особистісно зорієнтовані методи і форми організації навчально-виховного процесу;

2. активізувати роботу шкільних батьківських комітетів з питань підвищення відповідальності батьків за неналежне виховання, навчання і розвиток дітей;

3. виносити на розгляд батьківських зборів такі питання: заохочення і покарання в сімейному вихованні, роль батьків у вихованні негативного ставлення дітей до вживання алкоголю, нікотину, наркотиків;

4. контролювати відвідування учнями навчальних занять, з’ясовувати причини їх пропусків, вчасно доводити до відома батьків інформацію про порушення учнями правил поведінки;

5. виявляти дітей, які займаються бродяжництвом, брати на облік, проводити з ними індивідуальну роботу;

6. вести банк даних дітей, які стоять на обліку в кримінальній міліції та на внутрішкільному обліку;

7. практичному психологу проводити анкетування та психолого-педагогічне діагностування серед учнів по виявленню причин схильності їх до шкідливих звичок і намічених напрямків корекційної роботи з учнями, які мають шкідливі звички;

8. практичному психологу на кожного учня, схильного до правопорушень, який стоїть на обліку в кримінальній міліції вести картку особистого обліку і проводити з ним відповідну роботу;

9. проводити систематичні зустрічі з представниками правоохоронних органів. Створювати належні умови для проведення постійно діючого правового лекторію;

10. один раз на навчальний рік проводити предметні тижні з основ правознавства, тиждень або день правових знань;

11. проводити анкетування батьків з метою виявлення труднощів та проблем у правовому вихованні учнів;

12. систематично проводити педагогічний і юридичний всеобуч батьків;

13. в бібліотеці школи оформляти виставки юридичної літератури на різні правові тематики.

Приємно відзначити той факт, що держава на сьогоднішній день розуміє важливість вирішення цього питання і бачить його реалізацію спільною із суспільними структурами. Це дуже правильний крок на шляху будівництва суспільства, в якому органи державної влади і народ будуть дотримуватися встановленої законності і порядку. Якби держава вибрала інший шлях і самостійно вирішувала це питання, спираючись тільки на офіційно підпорядковані структури, то, на сьогоднішній день, ми б мали обмежену сферу реалізації процесу правового виховання, що не доходила б повною мірою до народних мас – основних виконавців правопорядку.

Залучаючи суспільні структури до вирішення цього питання держава тим самим піднімає і підтримує активність народу.

Налагоджено партнерські взаємовідносини з багатьма органами як місцевого самоврядування так і виконавчої влади, в обов’язок яких входять питання роботи з молоддю і сім’єю, виховання підлітків, роботи з неповнолітніми. Досягнуті практичні результати в процесі правового виховання неповнолітніх, соціально-психологічної реабілітації дітей з девіантною формою поведінки. Напрацьовані й апробовані на практиці ефективні методики і форми виховання дітей різних категорій.

Поиск по сайту: