Безпосереднє політичне представництво інтересів

Найпоширенішою формою безпосереднього, прямого впливу груп інтересів на органи державної влади є лобізм, тобто організований вплив різних суспільних груп, насамперед підприємницьких кіл, на представників законодавчої і виконавчої влади з метою домогтися від них прийняття вигідних для себе рішень. Прямий підкуп заінтересованими групами представників державного апарату спочатку ставив під сумнів легальний статус лобістської діяльності. Та згодом прийшло визнання того, що лобізм несе й позитивне навантаження. Часто, всупереч буденним уявленням, — це не тільки закулісний підкуп, а й система аргументації, механізм підготовки і прийняття найоптимальніших політичних рішень. До складу лобістських угруповань, крім політика або групи політиків, які їх очолюють, входить також численний загін експертів, консультантів, виконавців. Нерідко це колишні чиновники й державні діячі, юристи, спеціалісти з формування громадської думки тощо. Надаючи цінну інформацію про реальну ситуацію та про можливі наслідки політичних рішень, лобізм створює надійну базу для них, допомагає уникнути помилкових і необачних кроків. Отже, лобізм однаково необхідний і для тих, кого безпосередньо стосуються рішення органів державної влади, і для цих останніх, оскільки він сприяє підвищенню якості державного управління.

Щодо негативних сторін і наслідків лобізму — передусім схильності багатьох його учасників до задоволення вузько-групових інтересів, створення ним сприятливого середовища для можливих корупції і зловживань, — то одночасно з розширенням практики лобізму зростає й арсенал засобів обмеження такого роду негативних явищ. У числі цих засобів — жорстка правова регламентація лобізму, розширення кола його учасників і заохочення конкуренції між ними, підвищення професіоналізму й вимог до професійної етики державних службовців і членів представницьких органів, удосконалення самого механізму лобіювання. У США з 1946 р. лобізм реєструється й перебуває під фінансовим контролем відповідно до закону. В подальшому жорстке нормативне регулювання і контроль лобізму були встановлені у більшості країн Західної Європи.

Паралельно з уведенням і вдосконаленням правового регулювання лобізму відбувалась професіоналізація представницьких функцій лобістських угруповань. У США, наприклад, виник особливий інститут спеціально підготовлених уповноважених, професіональних агентів-лобістів, які обстоюють інтереси відповідних груп у конгресі та інших органах державної влади. Найвпливовішими в країні є лобі військово-промислового та нафтогазового комплексів. Діють також лобі інших країн, наприклад проізраїпьське, проіран-ське. Є й відкрите протистояння різних лобістських угруповань, як, наприклад, прокитайського та протайванського.

Багатоманітні методи лобістської діяльності. Вони можуть бути як легальними, законними, так і незаконними. До перших належать: направлення листів та особистих звернень,до законодавців або представників виконавчої влади; підготовка проектів та альтернативних варіантів політичних рішень; участь у фінансуванні підготовки законопроектів, експертиз, висновків урядових органів; контроль за дотриманням прийнятих законів і рішень; організація відповідної кампанії в засобах масової інформації; проведення демонстрацій, маршів, пікетування або інших публічних акцій; підтримка під час обрання, призначення чи просування по службі працівників органів державної влади тощо. До незаконних методів лобістської діяльності належать фінансова підтримка нелегальних об´єднань, контроль за особистим життям політиків, збирання на них компрометуючого матеріалу, а то й прямий підкуп представників державного апарату, який передбачає сама природа лобізму.

Лобізм є найбільш загальною і поширеною формою прямої взаємодії груп інтересів з державою. Поряд з ним є й інші форми такої взаємодії. В різних країнах склалися власні, зумовлені національними особливостями, традиціями, системи взаємодії держави та груп інтересів. Так, у Великобританії при соціально-економічних відомствах функціонують так звані спонсорські підрозділи, завданням яких є регулярні зв´язки з галузевими асоціаціями підприємців та окремими корпораціями, вироблення спільно з ними рекомендацій щодо прийняття міністерських та урядових рішень. У багатьох країнах Заходу при органах виконавчої влади діють консультативні ради або комітети, які складаються з керівників цих органів, представників однієї або декількох груп інтересів і незалежних експертів. Більшість таких рад і комітетів діють на постійній основі, частина створюється для пошуків тих або інших окремих рішень і припиняє свою діяльність одразу ж після їх прийняття.

Крім вітчизняних груп інтересів, при виконавчих і представницьких органах державної влади можуть діяти й об´єднання, що є виразниками інтересів інших країн, світових економічних і фінансових центрів тощо і сприяють розв´язанню різноманітних міжнародних проблем.

У механізмі взаємодії груп інтересів з державою особливе місце посідають так звані трипартистські органи, засновані на представництві трьох сторін — об´єднань підприємців, профспілок і держави. Ці органи виникли й поширились у країнах Заходу в 50—70-х роках і були спрямовані передусім на досягнення соціального миру і стабільності. Однак їхня роль не обмежилась лише досягненням консенсусу між основними соціальними партнерами. В багатьох країнах — Австралії, Австрії, ФРН, Швеції та інших вони по суті перетворилися в органи, які визначають основні параметри соціально-економічної стратегії держави.

За всієї багатоманітності форм і систем прямої, безпосередньої взаємодії груп інтересів з державою є деякі спільні риси, властиві всім або майже всім таким системам. Це передусім наявність спеціальних інститутів та установ, у межах яких здійснюється діалог представників організованих інтересів і держави, принципи комплектування і способи діяльності таких інститутів. Практично повсюдно існує також система неформальних зв´язків і відносин, яка нерідко в ідіграє важливішу роль, ніж формалізовані зв´язки.

Поиск по сайту: