Формування правової держави

Відповідно до основних ознак правовоїдержави розрізняють три найважливіших напрями її становлення: 1) забезпечення верховенства правового закону; 2) гарантування прав і свобод людини; 3) здійснення поділу державної влади на правовому рівні та на рівні практичної діяльності.

За соціалізму в СРСР панувала так звана соціалістична законність, яка грунтувалася не на загальнолюдських цінностях, а на «революційній доцільності». Формально забезпечувалось верховенство закону, однак самі закони не завжди були правовими, нерідко суперечили елементарним правам і свободам людини. Заперечувалося, наприклад, право приватної власності, у кримінальному порядку переслідувалася й каралася приватнопідприємницька діяльність, в ім´я побудови соціалізму за статтею про «антирадянську діяльність» кримінального кодексу засуджено й позбавлено життя мільйонів безневинних радянських людей. Закони були обов´язковими лише для рядових громадян, але не для керівництва правлячої комуністичної партії, яке фактично ставило себе над законом. Набуло поширення так зване телефонне право, що означало нав´язування партійно-державними керівниками своєї волі правоохоронним органам, у тому числі прокуратурі й судам, з тих чи інших конкретних питань.

Ці та подібні явища в політико-правовій системі, звичайно, не могли зникнути одразу з утворенням незалежної української держави. Деякі з них так чи інакше даються взнаки й понині. Найважливіше зі зробленого в розбудові в Україні правової держави полягає в конституційному закріпленні її основ — принципів верховенства правового закону (права) і поділу влади, прав і свобод людини. Процитуємо відповідні положення Конституції України: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» (ст. 1); «В Україні визнається і діє принцип верховенства права» (ст. 8); «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову» (ст. 6).

Особливе місце в Конституції України має закріплення прав і свобод людини і громадянина. Так, стаття 3 проголошує: «Людина, її життя і здоров´я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов´язком держави». Ці положення Конституції конкретизуються в окремому розділі «Права, свободи та обов´язки людини і громадянина», що складається з 48 статей (21—68), які закріплюють широкий спектр соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод. Конституцією запроваджено інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 101).

Конституційне закріплення основ правової держави зумовлює два найважливіших завдання в її подальшій розбудові: конкретизація конституційних положень у звичайних законах і наповнення їх, особливо щодо соціально-економічних прав і свобод, реальним змістом. Важливе місце у вирішенні цих завдань має створення механізму правового захисту конституційних прав і свобод, У тому числі й від посягань на них з боку самої держави. Якщо за соціалізму громадянин міг звернутися з судовим позовом до держави (адміністрації державного підприємства) лише в разі незаконного звільнення його з роботи, то Конституція незалежної України гарантує громадянам можливість судового захисту їхніх прав і свобод від будь-яких і будь-чиїх посягань: «Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується» (ст. 8).

Розбудова в Україні правової держави вимагає також створення матеріальних гарантій прав і свобод, без яких їх конституційне проголошення залишиться порожньою декларацією. Важливе значення у втіленні в життя принципів правової держави має докорінна перебудова діяльності правоохоронних органів, передусім органів внутрішніх справ, прокуратури, особливо суду. За інерцією вони продовжують захищати головним чином державу, а стосовно громадян виступають знаряддям примусу й покарання, тоді як у правовій державі їхньою основною функцією має бути захист прав і свобод людини, в тому числі й від посягань на них з боку держави.

Поки що на практиці вирішення рядовими громадянами в державних, особливо правоохоронних, органах навіть елементарних життєвих питань, наприклад, пов´язаних із реєстрацією підприємства, отриманням різних дозволів, проходженням технічного огляду автомототранспорту тощо, настільки ускладнено, забюрократизовано, а нерідко ще й дорого та принизливо, що породжує обгрунтовані сумніви у верховенстві в Україні правового закону, його переважанні над численними підзаконними актами, зокрема відомчими інструкціями, складеними в інтересах їх авторів. Неповага влади до громадян, сприйняття їх у державних установах як прохачів, які «заважають працювати», продовжують залишатися характерними особливостями владних відносин в українському суспільстві. Правовою держава стає не завдяки проголошенню в конституції верховенства права, прав і свобод людини, а тоді, коли відповідно до конституційних декларацій проходить повсякденне життя рядових громадян, коли влада існує для громадян, а не навпаки.

Поиск по сайту: