Моральна дилема в політиці

Макіавеллівське вирішення проблеми співвідношення політики і моралі є одним із варіантів розв´язання так званої моральної дилеми в політиці. Суть її полягає у співвідношенні мети і засобів у політиці, у тому, що в політиці трапляються ситуації, коли проголошувані позитивні під етичним кутом зору цілі досягаються за допомогою етично негативних засобів. Н. Макіавеллі розв´язав цю дилему однозначно на користь мети, вважаючи, що блага мета виправдовує будь-які засоби її досягнення.

Протилежною макіавеллівській є позиція, представники якої вважають, що в ході досягнення будь-яких політичних цілей необхідно виходити з безумовного пріоритету моральних міркувань. Відомими представниками цієї позиції були, зокрема, М. Ганді і М. Л. Кінг.

Мохандас Карамчанд (Махатма) Ганді (1869—1948) — один з лідерів та ідеологів індійського національно-визвольного руху. Виходив з можливості досягнення незалежності лише мирними, ненасильницькими засобами, шляхом залучення до боротьби широких народних мас. У період піднесення масової боротьби проти англійських колонізаторів (1919—1922) Індійський національний конгрес прийняв запропоновану ним програму насильницької відмови від співробітництва, яка стала однією з основних форм визвольного руху в Індії. Часто використовував таку форму боротьби без застосування насильства, як голодний протест. Вважав, що відмова від насильства підносить морально обидві сторони, які ведуть боротьбу. В політичній позиції М. Ганді жодне з міркувань, крім моральних, взагалі не бралося до уваги.

Мартін Лютер Кінг (1929—1968) — один із керівників боротьби за громадянські права негрів у США. Як і М. Ганді, він дотримувався тактики ненасильницьких дій, гадав, що досягти поставлених політичних цілей можна лише з допомогою високоморальних засобів. Будучи баптистським пастором, проповідував свободу і соціальний мир.

У розв´язанні моральної дилеми в політиці є і третя позиція — політичного реалізму. Вона постулює вибір меншого зла в ситуації зіткнення моральних цінностей. Тобто вважається, що в політиці, вибираючи між більшим і меншим злом, перевагу потрібно віддати останньому, а задля досягнення високоморальної мети придатні й аморальні засоби. За приклад цієї позиції звичайно наводять погляди В. І. Леніна на проблему революційного насильства, яке він виправдовував як відповідь на насильство й засіб досягнення позитивних під моральним кутом зору цілей. Однак до моралі В. І Ленін підходив з класових позицій, вважаючи моральним те, що слугує завданням класової боротьби пролетаріату, побудови комуністичного суспільства.

Позиція політичного реалізму в розв´язанні моральної дилеми в політиці є найбільш раціональною і доцільною. Проте вона приховує в собі небезпеку повного ігнорування моральних норм задля досягнення ідеологізованих політичних цілей. Так сталося в СРСР, де політична доцільність виявилась у формі «революційної доцільності», яка викликала появу «революційної законності» і як наслідок — ігнорування прав і свобод людини, масові репресії, політичне свавілля в ім´я побудови комунізму.

Поиск по сайту: