Німецька модель КУ

Склад ради директорів у японській моделі

Рада директорів японських корпорацій практично повністю складається із внутрішніх учасників, тобто виконавчих директорів, керуючих, керівників великих відділів корпорації, і Правління. Якщо обсяг прибутку корпорації зменшується протягом тривалого періоду, основний банк і члени кейрецу можуть зняти директорів і призначити своїх кандидатів.

Вимоги до розкриття інформації в японській моделі

Корпорації повинні повідомляти про себе досить багато, а саме: фінансову інформацію (кожне півріччя), дані про структуру капіталу, відомості про кожного кандидата в раду директорів (включаючи імена й прізвища, займані посади, відносини з корпорацією, володіння акціями корпорації), дані про винагороди, в основному, найбільші суми, виплачувані старанним працівникам і членам ради директорів, відомості про пропоновані злиття й реорганізацію, пропоновані виправлення до Уставу, імена осіб і / або назви корпорацій, запрошуваних для аудиторської перевірки.

Дії корпорацій, що вимагають схвалення акціонерів, у японській модел: виплата дивідендів і розподіл коштів, вибори Ради директорів і призначення аудиторів. Акціонер, що володіє принаймні 10% акцій корпорації, може виступати із пропозиціями на щорічних або позачергових загальних зборах.

Взаємодії між учасниками в японській моделі

Акціонери можуть бути присутнім на зборах особисто або голосувати за дорученням або поштою. Теоретично, система досить проста, однак на практиці іноземним інвесторам голосувати дуже складно.

Щорічні збори - це чисто формальний захід, і корпорації не привітають які-небудь заперечення акціонерів.

Німецька модель КУ

Банки є довгостроковими акціонерами німецьких корпорацій і, подібно до японської моделі, представники банків вибираються в Ради директорів. Однак, на відміну від японської моделі, де представники банків залучаються в раду тільки в кризових ситуаціях, у німецьких корпораціях представництво банків у раді постійно. Три найбільших універсальних німецьких банки (тобто банки, що надають широкий діапазон послуг) відіграють основну роль; у деяких областях країни державні банки є ключовими акціонерами.

Існують три основних особливості німецької моделі, що відрізняють її від інших моделей. Дві з них - це склад ради директорів і права акціонерів.

По-перше, німецька модель передбачає двопалатну Раду, що складається із Правління (виконавчої ради) (чиновники корпорації, тобто внутрішні члени) і наглядацької ради (представники робітників, службовців корпорації й акціонерів). Ці дві палати абсолютнорозділені: ніхто не може бути одночасно членом Правління й наглядацької ради. Правління складається винятково зі співробітників корпорації. У наглядацьку раду входять тільки представники робітників (службовців) і представники акціонерів.

По-друге, чисельність наглядацької ради встановлюється законом і не може бути змінена акціонерами.

По-третє, у Німеччині й інших країнах, що використовують німецьку модель, узаконені обмеження прав акціонерів у частині голосування, тобто обмежується число голосів, що акціонер має на зборах і яке може не збігатися із числом акцій, якими цей акціонер володіє.

Більшість німецьких корпорацій віддає перевагу банківському фінансуванню акціонерному, тому капіталізація фондового ринку невелика в порівнянні з міццю німецької економіки. Відсоток індивідуальних акціонерів у Німеччині низький, що відображає загальний консерватизм інвестиційної політики країни. Тому не дивно, що структура управління акціонерним товариством зрушена убік контактів між ключовими учасниками, а саме, банками й корпораціями.

Поиск по сайту: