Розголошення даних досудового слідства або дізнання

(ст. 387). Відповідно до ст. 121 КПК дані досудового слідства або дізнання можна оголосити лише з дозволу слідчого і прокурора або органу дізнання, і лише в тому обсягу, у якому вони визнають можливим.

З об'єктивної сторони ознаки цього злочину мають місце, коли дані досудового слідства або дізнання розголошуються без необхідного дозволу або в неналежному обсязі.

Суб'єктивна сторона цього злочину прямий умисел, за якого особа усвідомлює, що нею розголошуються дані досудового слідства або дізнання без дозволу або в неналежному обсязі, і бажає вчинити це діяння.

Суб'єкт цього злочину — особа, якій відомі дані досудового слідства або дізнання, попереджена прокурором, слідчим або органом дізнання про обов'язок не розголошувати такі дані. Це захисники, свідки, потерпілі, цивільний відповідач, понятий, експерт, перекладач та інші особи, які присутні при провадженні слідчих дій.

Частина 2 цієї статті посилює відповідальність за розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання або оперативно-розшуко-вого органу, незалежно від того, чи брали ці особи безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні. Причому характер розголошених відомостей повинен ганьбити потерпілого або принижувати його честь і гідність.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 387 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 387 — штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Приховування злочину (ст. 396). Поняття приховування злочину дається у ч. 5 ст. 27, відповідно до якої воно може полягати в приховуванні злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом. КК розрізняє два види приховування злочинів: заздалегідь обіцяне і заздалегідь не обіцяне. Перше, відповідно до ч. 5 ст. 27 розцінюється як співучасть у злочині, а саме як пособництво. Заздалегідь не обіцяне приховування визначається як самостійний злочин проти правосудця у ст. 396. У цьому випадку приховувач не дає виконавцю або іншим співучасникам попередньої обіцянки (тобто до вчинення злочину, або у будь-якому випадку до його закінчення) на таке приховування. Карається лише приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тому заздалегідь не обіцяне приховування злочинів невеликої або середньої тяжкості взагалі не тягне кримінальної відповідальності.

З об'єктивної сторони приховування — це лише активна діяльність із приховування злочину або злочинця. Приховування злочинця може відбуватися у різних формах, наприклад, наданні йому житла, засобів, транспорту, одягу, зміні зовнішнього вигляду, забезпеченні підробленими документами тощо. Приховування злочину полягає у приховуванні знарядь (знищення знарядь злому, приховування пістолета тощо) або засобів вчинення злочину (знищення кліше для виготовлення підроблених штампів, приховування підроблених документів, якими користувався злочинець тощо), а також слідів злочину (наприклад, змивання плям крові на одязі, приховування трупа або викрадених речей).

Приховування виявляється лише у фізичних діях. Тому так зване інтелектуальне приховування за ст. 396 не карається і може тягти відповідальність, якщо воно само по собі є злочином проти правосуддя (наприклад, давання свідком завідомо неправдивого показання для приховування справжнього злочинця).

Заздалегідь не обіцяне приховування — злочин триваючий: він починається з моменту приховування злочину або злочинця і закінчується його припиненням або присіченням (наприклад, у результаті затримання приховувача органами влади або з'явлення його із зізнанням).

Суб'єктивна сторона приховування — прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що приховує тяжкий або особливо тяжкий злочин і бажає вчинення цих дій.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, за винятком тих, про які йдеться у ч. 2 ст. 396. Тут зазначено, що не підлягають кримінальній відповідальності за цей злочин члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом (див. п. 11 ст. 32 КПК).

Покарання за злочин: за ст. 396 — арешт на строк до трьох місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395). У Законі України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р. у ст. 2 зазначено, що такий нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається 1) у самовільному залишенні особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, 2) у неприбутті без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлений адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, пов'язаний з метою ухилитися від адміністративного нагляду.

Суб'єкт цього злочину — особа, яка досягла 18 років, щодо якої встановлений адміністративний нагляд. За Законом України від 1 грудня 1994 р. — це особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкі або особливо тяжкі злочини або засуджені два або більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо: 1) під час відбування покарання їх поведінка свідчить про небажання стати на шлях виправлення і вони залишаються небезпечними для суспільства і 2) після відбуття покарання або умовно-дострокового звільнення вони, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняючи інші правопорушення.

Покарання за злочин: за ст. 395 — арешт на строк до шести місяців.

Поиск по сайту: