Чинники, що визначають структуру ринку

До чинників, що визначають структуру ринку, відносять передусім зміни у масштабі виробництва (концентрація виробництва), а також злиття й поглинання (централізацію) капіталу. Зміни масштабів виробництва відбуваються за рахунок внутрішніх і зовнішніх накопичень.

Масштаби виробництва можна розглядати на рівні як підприємства (фірми), так і галузі. Важливо, щоб на рівні підприємства масштаби виробництва мали оптимальні розміри з точки зору ефективності виробництва та реалізації певних видів продукції.

Слід ураховувати, що збільшення ефекту можливе за рахунок таких чинників:

- розвитку поділу та спеціалізації праці;

- зменшення витрат виробництва, підвищення продуктивності праці;

- створення багатозаводських фірм, у межах яких досягається економія за рахунок скорочення витрат на утримання адміністративно-управлінського персоналу;

- раціонального вирішення питань з організації комплексного ведення науково-дослідних і експериментально-конструкторських робіт.

Сучасними формами концентрації, що впливають на зміни масштабів виробництва в розвинених країнах, є інтеграція, диверсифікація й конгломерація.

Інтеграція означає об'єднання технологічно однорідних виробництв (горизонтальна інтеграція) або об'єднання виробництв, що утворюють єдиний технологічний ланцюг, починаючи з обробки сировини і закінчуючи виробництвом готових продуктів (вертикальна інтеграція).

І перша, і друга форми інтеграції дають економічний ефект, який відіграє свою роль як у завоюванні ринку, так і забезпеченні переваг в конкурентному змаганні.

Зокрема, горизонтальна інтеграція забезпечує економію завдяки спільному здійсненню науково-технічних робіт, створенню спільних збутових та ремонтних служб, об'єднанню зусиль щодо реклами тощо. Вертикальна модель, крім означених, дає ще економію від скорочення витрат на впровадження ринкових операцій, забезпечує надійність збуту та поставок продукції.

Диверсифікація - це об'єднання технологічно різнорідних підприємств, що належать до споріднених галузей. Диверсифіковані фірми є багатогалузевими.

Однією з найбільш диверсифікованих компаній світу вважається американська «Дженерал електрик». З часу заснування у 1892 р. вона виробляла продукцію, що забезпечує виробництво, передавання, розподіл, контроль і використання електроенергії. Нині компанія виробляє широкий асортимент споживчих електротоварів, двигуни електроустаткування, локомотиви, реактивні мотори для різних типів літаків, силіконові та ріжучі матеріали, медичні діагностичні апарати, а також надає будівельні, ремонтні та фінансові послуги.

Диверсифіковані компанії займаються оперативним управлінням виробництва, їхні головні офіси мають численний штат. Багатогалузева компанія отримує вигоду від внутрішньої кооперації. Ефект від внутрішньої кооперації називається синергетичним (або ефектом «2 + 2 = 5»), Сутність цього феномену полягає в тому, що об'єднані зусилля складових частин мають дати більший результат, ніж проста сума дій окремих підприємств. Синергетичний ефект позначається за допомогою трьох змінних: зростання обсягу прибутку, зменшення витрат, скорочення потреб у капіталовкладеннях.

Конгломерація означає об'єднання під єдиним фінансовим контролем фірм (підприємств), що не мають виробничих зв'язків і належать не тільки до різних видів виробництва, а й до різних сфер економіки. Так, конгломерат «Текстрон» (США) в 70-х роках минулого століття придбав акції підприємств, що виробляють застібки «блискавки», згодом - горизонтальні та вертикальні фрезерні верстати, ще пізніше - спеціальне оптичне устаткування. Конгломератні злиття і поглинання збільшували економічну міць фірм, розширювали їхню владу над сферою виробництва та обігу.

Упевнившись у тому, що досягнення прибутковості фінансовими методами є раціональнішим порівняно з іншими, конгломерати займаються також операціями з цінними паперами, випуском та обміном акцій та облігацій. Адже придбання пакету акцій коштує дешевше, ніж створення нового підприємства за рахунок внутрішніх капіталовкладень. При цьому нові виробничі потужності можуть бути придбані без витрати готівкових коштів, через обмін акцій або боргових зобов'язань.

Розвиток конгломерації у розвинених країнах стримують певні перепони (антитрестове законодавство, прагнення малих і середніх фірм функціонувати автономно тощо). Однак ця тенденція продовжує діяти, причому різниця між конгломератними та диверсифікованими компаніями поступово стирається.

Розглянуті форми концентрації, що впливають на зміни у масштабі виробництва, а отже, і формування ринкових структур, безпосередньо пов'язані зі змінами ринкової концентрації.

Є кілька вимірів ринкової концентрації (розмір чистих прибутків, кількості фірм у галузі). Однак найбільш надійним показником вважають коефіцієнт ринкової концентрації. Його визначають як відсоток від продажу (враховуються випуск продукції, вартість, кон'юнктура ринку), що припадає на певну кількість фірм.

Коефіцієнт ринкової концентрації - це не стала, а динамічна величина. На його коливання діє багато чинників, у тому числі конкуренція імпортних товарів. Що більша частка останніх на ринку, то менший ступінь ринкової концентрації у виробників цієї країни.

Науково-технічний прогрес, розвиток технологій, транспорт, обсяг ринку, нагромадження капіталу - це чинники, здатні як посилювати, так і послаблювати тенденцію до концентрації. У зв'язку з цим, за оцінками зарубіжних економістів, рівень ринкової концентрації має схильність до циклічних змін, а отже, і відповідних перетворень у структурі ринку.

Як уже зазначалося, така структура ринку, як чиста (досконала) конкуренція, будучи ідеальною моделлю функціонування ринкових відносин, є критерієм для оцінки функціонування інших структур ринку. Під впливом «невидимої руки» (за А. Смітом), тобто ринкових цін, що формуються в умовах конкуренції, виробництво здійснюється з мінімальними середніми витратами. Отже, виробник ефективно використовує ресурси. Що більший обсяг виробництва, то більше доходів він отримує, то більше зацікавлений у повному використанні всіх чинників виробництва. Підвищення прибутку понад нормальний можливо досягти тільки за рахунок науково-технічного прогресу. Формування ринкової структури відбувається без втручання держави і великого бізнесу.

На монополістичну структуру ринку впливають чинники, пов'язані з обсягами виробництва, встановленням монопольних цін, привласненням надприбутку.

Небезпека монополії полягає в тому, що вона усуває конкуренцію, ліквідує рушійну силу розвитку виробництва.

Монопольна структура ринку в західних країнах перебуває під впливом таких чинників, як диференціація продукту, що дає можливість підвищувати ціни, та концентрація виробництва, яка сприяє значній економії, зниженню витрат порівняно з конкуруючими фірмами. Формування монополістичної структури ринку пов'язане також з участю природних монополій, до яких входять підприємства громадського користування (електроенергія, водозабезпечення, газ, телефон тощо).

Монополістична структура передбачає державне втручання в її функціонування.

Олігополістичні фірми виходять з того, що прибутки будуть вищими тоді, коли здійснюються загальні взаємопов'язані дії, ніж тоді, коли кожна фірма переслідує свої вузькоегоїстичні інтереси. Через це в межах олігополістичної структури ринку є намагання створити систему зв'язків, яка дала б можливість координувати поведінку фірм, виходячи з інтересів. Однією з форм такої координації є «лідерство в цінах».

Воно полягає в тому, що одна з провідних фірм, яка заявляє про зміни в цінах, визнається лідером усіма іншими партнерами.

Розрізняють три типи цінового лідерства: лідерство домінуючої фірми, таємна змова про лідерство і «барометричне» лідерство.

Лідерство домінуючої фірми - ситуація на ринку, коли одна фірма (підприємство) контролює не менше ніж 50 % виробництва, а інші фірми з меншим виробничим обсягом неспроможні впливати на ціни через індивідуальні рішення.

Таємна змова передбачає колективне лідерство великих фірм цієї галузі у політиці цін, що враховує інтереси однієї з них.

«Барометричне» цінове лідерство, на відміну від двох перших типів, має менш визначений напрям, залежить від економічної ситуації на ринку. Часто заявлені «барометричними» лідерами ціни не діють, а фактичні ціни, що встановлюють інші фірми, істотно від них відрізняються.

Іншим засобом підтримки «дисципліни» в галузі, коли встановлюються або змінюються ціни, є використання у ціноутворенні так званого правила великого пальця. Це означає, що всі фірми використовують одну формулу ціноутворення:

Ціна = Витрати + Норма прибутку.

Так, тривалий час американська фірма «Дженерал моторс» виходила при ціноутворенні з необхідності отримання 15 % прибутку на вкладений капітал після сплати податків. При розрахунку витрат враховували стандартний обсяг виробництва (завантаження виробничих потужностей на рівні 80 %). Ціну на продукцію встановлювали додаванням до середніх витрат суми прибутку, достатньої для забезпечення ефективного функціонування корпорації.

Встановлення олігополістичними об'єднаннями єдиних цін на тривалий період спричинює негативну реакцію з боку споживачів і покупців. Враховуючи це, продавці можуть реалізувати товари різним покупцям за різними цінами.

Розрізняють три види цінової дискримінації: особисту, групову і продуктову.

Особиста дискримінація означає, що ціни встановлюються залежно від рівня доходів покупців: заможніші сплачують вищу ціну, для інших покупців продавець робить знижку, щоб вони не віддали перевагу продукції конкурентів.

Групова дискримінація передбачає систематичне зниження ціни тільки на ринку, який обслуговується конкурентом (у ринковій практиці цю ситуацію образно характеризує вислів «вбий конкурента»).

Продуктова дискримінація виявляється тоді, коли ціна перевищує витрати через відмінності у якості товарів (наприклад, книга у твердій і м'якій оправі). При цьому фірми пропонують покупцеві однорідні продукти, але під різними торговельними марками, призначаючи вищі ціни за добре відомі торговельні марки («змушуй платити за етикетку»).

Теорія олігополістичного ціноутворення дає відповідь на запитання, чому фірми намагаються уникнути цінової конкуренції в боротьбі за ринки. Часто складається суперечлива ситуація: підвищуючи ціну, виробник втрачає частину ринку на користь конкурента: знижуючи ціну, він викликає відповідні протидії з боку тих самих конкурентів і тому знову нічого не виграє. Через це олігополіст застосовує такі методи, які його суперники не можуть відразу відтворити, і частка фірми на ринку значною мірою визначається неціновою конкуренцією. Це передбачає поліпшення якості товарів, їх диференціацію, використання реклами, надання кредитів, високий рівень післяпродажного обслуговування.

Поиск по сайту: