Загальна характеристика ринкової економіки

Лекція Ринок як економічна форма організації суспільного виробництва

Загальна характеристика ринкової економіки

У сучасній науковій і навчальній літературі, в політичних й законодавчих документах поняття «ринок», «ринкове господарство», «ринкова економіка» вживаються як тотожні, однозначні. Слід, однак, мати на увазі, що за всієї спорідненості цих понять у змісті їх є певні відмінності.

Передусім розглянемо поняття «ринкове господарство».

Ринкове господарство - це структура (середовище), у межах якого відтворюються й панують відносини та зв'язки товарного виробництва.

З одного боку, ринкове господарство ототожнюється з процесом товарного виробництва, з другого - товарне виробництво, в свою чергу, є такою організацією господарства, коли продукти виробляються для обміну, купівлі-продажу.

Поняття ринкового господарства є багатомірним. Воно містить багато складових - сферу товарного виробництва; сферу обміну; сукупність актів купівлі-продажу і збалансування попиту і пропозиції у процесі розширеного відтворення. Виходячи з цього, можна вважати, що ринок є складовою частиною ринкового господарства, через механізм якого перетворюються на реальність товарно-грошові відносини.

Формуючи конкурентне середовище, ринок виступає ефективним організатором товарного виробництва.

Крім виробництва і споживання економічного продукту потрібна сукупність дій, які забезпечують просування продукту від виробника до споживача.

Сферу діяльності, пов'язану з розподілом, обміном економічного продукту, його рух від виробників до споживачів, називають сферою обігу.

Ця сфера - шлях продукту від «воріт» підприємства (фірми), що його виробило, до «столу» споживача. При цьому мається на увазі не тільки транспортування, а й перехід власності на продукт з одних рук до інших, продаж його однією особою і купівля іншою.

Як бачимо, товарне виробництво тісно пов'язане з товарним обігом. Товарний обіг - це обмін продуктів праці за посередництвом грошей у формі купівлі-продажу.

Товарний обіг складається з купівлі-продажу засобів виробництва, предметів споживання, а також матеріальних послуг. Природно, що купівля-продаж товарів (або обмін) передбачає ринок.

На ринку, як правило, виступають дві головні діючі особи: продавці та покупці. Між ними і встановлюються відносини купівлі-продажу. Розглянемо як продавців і покупців трьох головних суб'єктів економіки -державу, підприємства (фірми) і населення у вигляді домашніх господарств. їхні товарно-грошові відносини через ринок, на якому вони виступають і в ролі продавця, і в ролі покупця.

Кожний з трьох суб'єктів товарно-грошових відносин постачає на ринок товари, що є їхньою власністю. Підприємства продають передусім вироблені ними засоби виробництва, які мають придбати інші покупці (держава, підприємства, населення).

Вони реалізують також споживчі товари і послуги, якими користується переважно населення.

Держава має можливість поставляти на ринок природні, паливно-енергетичні ресурси, що є у її розпорядженні, а також надає державні платні послуги (оренда землі тощо) і державне майно (під час аукціонів у процесі приватизації).

Головний товар, який продає на ринку праці населення, є його робоча сила.

Водночас населення може торгувати на ринку різними товарами, які йому належать.

Усі три суб'єкти ринкових відносин можуть продавати цінні папери у вигляді акцій, облігацій, векселів. І держава, і підприємства, і населення використовують на ринку гроші як засіб оплати за куплені товари і отримують їх у вигляді платежу за реалізований товар. Різниця полягає лише в тому, які це розрахунки: готівкові чи безготівкові.

Держава як покупець придбаває на ринку в населення робочу силу для використання на державній службі. У підприємств вона купує замовлені товари і послуги, потрібні для задоволення загальнодержавних потреб.

Отже, те що на схемі позначено одним словом «Ринок», фактично є сукупністю численних видів товарно-грошових відносин, які характеризують ринкове господарство в цілому.

У будь-якому суспільстві важливі економічні проблеми вирішуються по-різному.

Історії суспільного розвитку відомі такі три типи організації економіки: проста (традиційна) система, командна система, ринкова система.

Господарство за простою (традиційною) системою у початкові періоди історії розвивалося на основі інстинкту, звичаїв, традицій. Однак і тепер у деяких економічно слаборозвинених, відсталих народностей діють господарські рішення, засновані на звичаях і традиціях. Ці традиції передаються з покоління в покоління.

Освячені часом і підтримувані спеціальними ритуалами звичаї визначають засоби праці, обмін, розподіл і споживання вироблених продуктів. Введення сучасних наукових і технічних досягнень у господарське життя таких традиційних систем обмежено, оскільки суперечить стародавнім традиціям та релігійним устоям.

Які передумови з погляду історії та логіки необхідні для того, щоб виникли ринкові відносини?

По-перше, продавці товару повинні бути його власниками. Перетворення товарного обміну на регулярне явище тісно пов'язано з поширенням приватної власності. Вона надає право розпорядження готовою продукцією, створюючи особисту зацікавленість у здешевленні виробництва товарів, високій якості їх та поліпшенні споживчих властивостей. Крім того, приватна власність стимулює відповідальність та ініціативу.

По-друге, обмін має утвердитися як необхідний і сталий процес. Перехід від випадкового обміну до явища, що систематично повторюється і є життєво необхідним, пов'язаний із суспільним поділом праці та спеціалізацією виробництва.

Згадаємо: як від загальної сукупності первісних племен відокремилися племена скотарів (тобто виникає тваринництво як самостійна галузь трудової діяльності), так само пізніше від землеробства відокремилось ремесло, виникли його спеціалізовані галузі.

Зародження ринкової економіки ми спостерігаємо у стародавніх рабовласницьких державах. Вона відіграє все більшу роль у середньовічних феодальних землях і містах, хоча там було чимало перешкод, які гальмували розвиток ринкових відносин.

З переходом до індустріального (капіталістичного) суспільства виникає єдиний національний ринок, економіка ґрунтується переважно на товарному виробництві й обміні.

Виходячи з викладеного можна доповнити попереднє визначення ринкового господарства - задоволення потреб через обмін, попит і пропозицію між самостійно функціонуючими суб'єктами господарювання.

Ринкове господарство функціонує як система вільного підприємництва. Про її переваги над командно-адміністративною системою ми вже говорили у попередніх розділах. Однак кожна економічна система повинна дати відповідь на такі запитання:

1. Скільки товарів і послуг слід виробляти?

2. Що потрібно виробляти: який набір товарів і послуг найповніше задовольнятиме матеріальні потреби суспільства?

3. Як цю продукцію слід виробляти або як має бути організоване виробництво?

4. Хто має отримати цю продукцію або як вона розподілятиметься?

Відповідь на перше і друге запитання може бути такою. Оскільки підприємство (фірма) у ринковій системі керується мотивом отримання прибутку і недопущення втрат, воно виробляє лише ті товари, реалізація яких може принести доход. Товари для виробництва вибираються, за образним висловом американських економістів, «голосуванням доларом». Споживачі витрачають свої долари на ті товари, які вони хочуть і можуть купити. Це справедливо також і щодо постачальників ресурсів.

Ресурси поставляються в ті галузі і тим підприємствам, на продукцію яких є попит.

На третє запитання можна відповісти так. У ринковій економіці виробництво здійснюють лише ті фірми, які спроможні застосовувати економічно найкращу організацію і технологію виробництва, оскільки вони забезпечують їм найбільший прибуток.

На четверте запитання відповідь може бути такою: будь-який ринковий продукт розподіляється між споживачами за їхнім бажанням і спроможністю сплатити відповідну ринкову ціну.

У ринковій економіці відсутній адміністративний контроль за виробництвом і споживанням. Функції контролю тут виконує механізм конкуренції.

Отже, ринкове господарство є господарством економічно відокремлених, самостійних виробників, що орієнтуються у своїй діяльності на ринок.

Скільки і які товари виробляти, за якими цінами їх продавати, куди вкладати капітали — усе це визначається не розпорядженням «згори», а механізмом попиту й пропозиції, нормою прибутку, курсом акцій, позиковим відсотком, курсом валют.

Таким чином, функціонування ринкової системи передбачає певні її елементи, що у сукупності становлять зміст ринкової економіки.

Першим і найважливішим елементом ринкової економіки є виробники й споживачі. Вони формуються у процесі суспільного поділу праці, коли одні виробляють товар, а інші - його споживають. Споживання може бути особистим або продуктивним. Продуктивне споживання виступає як продовження процесу виробництва, коли товар використовується для подальшої переробки іншими виробниками. У цьому разі взаємодія між виробниками і споживачами встановлюється як обмін результатами діяльності.

Другим елементом ринкової економіки виступає економічна відокремленість, обумовлена приватною або змішаною формами власності на засадах корпоративного управління виробничими одиницями.

Третім елементом ринкової економіки є дві складові - попит і пропозиція. Вони забезпечують постійний зв'язок між виробниками і споживачами матеріальних благ.

Четвертим елементом ринкової економіки є ціни. Вони - предмет спеціального дослідження. Тут доречні лише два застереження: 1) ціни складаються в результаті взаємодії попиту і пропозиції; 2) ціни визначають певну сферу ринкових відносин щодо товару, який виробляється у певному географічному регіоні (місто, область, країна).

П'ятий елемент ринкової економіки - конкуренція. Вона виступає як форма взаємодії ринкових суб'єктів і механізму регулювання цін, норми прибутку, відсотка тощо.

Невід'ємним елементом ринкової економіки є ринкова інфраструктура. Це сукупність ринкових установ: бірж, банків, інвестиційних фондів, страхових компаній, структур оптової й роздрібної торгівлі. Інакше кажучи, ринкова інфраструктура - це різні ринкові установи, підприємства, організації, що обслуговують різні види ринків, створюють сприятливі умови для їхнього ефективного функціонування. Що розвиненіша інфраструктура, то досконаліше ринкове середовище, ефективніша ринкова економіка. Ринкова економіка не залишається незмінною. Вона трансформується з розвитком суспільства. Сьогодні в багатьох індустріально розвинених країнах функціонує соціальна ринкова система.

Поняття «соціальна ринкова економіка» засновується на концепції «якості трудового життя», основними елементами якої є такі:

­ справедлива винагорода за працю;

­ безпека і здорові умови праці;

­ можливість використання і розвитку особистого потенціалу, повної самореалізації та самовираження;

­ можливість професійного зростання і впевненість у майбутньому;

­ комфортні взаємовідносини у колективі;

­ правовий захист на підприємстві (фірмі);

­ гідне місце праці в житті людини;

­ суспільна значущість праці.

Концепція соціальної ринкової економіки виникла не відразу, вона склалася історично. її формування припадає на кінець XIX - початок XX ст. під впливом багатьох чинників: економічної та політичної боротьби найманих працівників за свої права, умови життя, а також професійних спілок і різних партій за поліпшення життєвих умов більшості населення; діяльності церкви і релігійних організацій, які дедалі активніше втручалися у соціальні конфлікти, шукаючи шляхів примирення сторін; революційних ситуацій тощо. У подальшому ідеї соціальної ринкової економіки отримали своє поглиблення у період 1914 - 1945 рр. Третя стадія формування соціальної ринкової економіки припадає на повоєнний період, коли соціалізацію ринкової економіки у західних державах було піднесено до рангу державної політики.

У 50 - 80-х роках минулого століття більш чітко визначилися риси моделей соціальної ринкової економіки в різних країнах Заходу.

Американська модель ґрунтується на всебічній орієнтації щодо особистого успіху, всілякому стимулюванні індивідуального підприємництва, його державній підтримці, частковому перерозподілі національного доходу між малозабезпеченими верствами населення.

Французька модель характеризується використанням різноманітних економічних важелів в інтересах підприємництва та індивідуальних потреб.

Німецька модель передбачає, що в центрі державного реформування перебуває людина як особа з правом на високий рівень та якість забезпеченості життєдіяльності, соціальний захист, з розумінням відповідальності перед суспільством.

В Україні поки що остаточно не визначена орієнтація на ту чи іншу модель, хоча сам вибір зроблено у бік соціальної ринкової економіки. У цій ситуації при фундаментальному науковому обґрунтуванні змісту та основних напрямів побудови національної соціальної ринкової економіки вивчення досвіду інших країн безперечно має важливе значення.

Поиск по сайту: