Слідчі дії

1. Допит свідка.

2. Допит потерпілого.

3. Очна ставка.

4. Впізнання.

5. Обшук і виїмка.

6. Виїмка поштової кореспонденції. Зняття інформації з каналів зв’язку.

7. Огляд.

8. Освідування.

9. Відтворення обставин і обстановки події.

10. Проведення експертизи.

1. Свідка можна допитувати про факти справи, про особу обвинуваченого, потерпілого (ст. 167 КПК).

Свідок може викликатися:

1) шляхом надсилання йому повістки. У випадку відсутності свідка, повістка передається дорослому члену сім’ї, сусідам.

2) шляхом надсилання телеграми або телефонограми, факсу або ін засобів зв’язку.

Свідок зобов’язаний з’явитися у зазначене місце, у визначений час. Якщо свідок не з’являється, то його доставляють у примусовому порядку, у цьому випадку на свідка можна накласти штраф у розмірі 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або адміністративний арешт до 15 діб. Неповнолітні особи викликаються через своїх батьків, опікунів, піклувальників.

Допит проводиться у приміщені міліції, прокуратури, служби безпеки або в інших місцях. Свідки допитуються окремо. Перед допитом слідчий встановлює особу свідка. Всі необхідні дані про свідка заносяться до анкетної частини протоколу допиту. Свідок попереджається про відповідальність за відмову від дачі показань і за неправдиві показання.

Допит складається з двох частин:

1) вільна розповідь;

2) запитання – відповідь.

Існує чотири види запитань:

1) доповнювальні запитання – стосуються тих обставин, що не згадані у розповіді свідка, які він забув, або яким не надав значення.

2) уточнювальні питання – ставляться для деталізації окремих фактів, про які свідок розповів лише у загальній формі.

3) Нагадувальні питання – допомагають свідку відновити у пам’яті, події і факти, які він забув.

4) Контрольні питання – ставляться з метою перевірки правдивості показань свідка.

Всі показання заносяться до протоколу від першої особи, по змозі дослівно. Після закінчення допиту, протокол зачитується свідку. Якщо необхідно вносяться доповнення і поправки. У разі необхідності, для дачі показань, запрошується перекладач.

2. Порядок виклику потерпілого такий же як і обвинуваченого. Потерпілий попереджається про відповідальність у разі дачі неправдивих показань. Потерпілий – це зацікавлена особа, тому його показання ретельно перевіряються.

3. Очна ставка – це слідча дія, яка проводиться між двома раніше допитаними особами, в чиїх показаннях є суттєві суперечності (ст. 172 КПК).

Анкетні дані, осіб, що допитуються до протоколу не заносяться. В заголовку вказується лише прізвище, ім’я та по-батькові.

На початку очної ставки встановлюється чи знають особи один одного, у яких стосунках перебувають. Якщо особи, що дають показання, є свідками, то попереджаються про відповідальність за неправдиві показання або відмову від дачі показань. Особи можуть задавати питання одна одній (з дозволу слідчого). Оголошення показань даних на попередніх допитах здійснюється, лише після закінчення очної ставки. Протокол очної ставки має бути підписаний на кожній сторінці.

4. Впізнання – це ефективний спосіб викриття злочинців. Метою впізнання є встановлення чи є дана особа, чи предмет, саме тією особою чи предметом, на які вказав свідок, обвинувачений, потерпілий. Порядок проведення:

1) спочатку складається протокол, куди заносяться показання про зовнішній вигляд, ознаки особи чи предмету, обставини при яких особа їх спостерігала.

2) далі пред’являється особа для впізнання. Особа пред’являється не сама, а у кількості не менше трьох осіб (особи, що пред’являються для впізнання, мають бути тієї ж статі, віку і не мати різких відмінностей в одязі чи зовнішності). Перед тим, як пред’явити особу, її пропонується зайняти будь-яке місце;

3) той хто впізнає запрошується до кімнати, він має чітко вказати на особу, що вчинила злочин;

4) можливе впізнання за фотознімками.

Про наслідки впізнання складається протокол, який підписують всі учасник пізнання (слідчий, особа, що впізнає, три особи, що пред’являються для впізнання, двоє понятих).

5. Обшук і виїмка – це невідкладні слідчі дії.

Обшук - це примусове відшукання і вилучення слідчим, у будь-якому приміщені, на будь-якій території, знарядь злочину, цінностей здобутих злочинним шляхом, а також предметів і документів, які мають доказове значення.

Виїмка – проводиться тоді коли слідчий достеменно знає, де і в кого знаходиться певний предмет.

Слідчий має скласти постанову про проведення обшуку або виїмки. Для проведення обшуку у житлі громадян, необхідно отримати вмотивовану постанову судді, для виїмки це не потрібно. Якщо документ, який підлягає виїмці містить державну таємницю, необхідно отримати санкцію прокурора. У невідкладних випадках, обшук можна провести без санкції судді. Однак протягом доби має бути повідомлений прокурор.

Обшук і виїмка, як правило, проводяться вдень. Для проведення обшуку і виїмки запрошуються двоє понятих.

Якщо обшук чи виїмка проводяться у дипломатичних представництвах, необхідно отримати згоду самих представництв і дозвіл з міністерства закордонних справ. При проведенні обшуку і виїмки у цих приміщеннях має бути присутній слідчий, прокурор і уповноважена особа дипломатичного представництва.

Після проведення обшуку складається протокол в двох примірниках, у якому описуються речі, що були вилучені, вказується час, місце проведення обшуку.

6. Виїмка поштової кореспонденції (ст. 187 і 187¹ КПК).

Проводиться тоді, коли через кореспонденцію можливо встановити місце знаходження особи, злочинні зв’язки обвинуваченого чи підозрюваного, встановити обставини справи. Арешт на кореспонденцію провадиться з санкції прокурора. Слідчий складає постанову, яка направляється у поштово-телеграфну установу. Виїмка кореспонденції проводиться у присутності двох представників поштово-телеграфної установи. Накладання арешту на поштову кореспонденцію скасовується, якщо в цьому відпадає необхідність.

Зняття інформації з каналів зв’язку можливе і до порушення кримінальної справи. Слідчий, за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду, який виносить постанову про зняття інформації з каналів зв’язку. Інформація, що виявлена, прослуховується, після чого складається протокол. Далі слідчий складає постанову, якою цей протокол визнається доказом і приєднує його до справи.

7. Огляд – це найневідкладніша дія, яку можна проводити до порушення справи. Якщо під час огляду були виявлені ознаки злочину, то необхідно негайно порушити кримінальну справу.

Органи, які виїхали на огляд, повинні забезпечити охорону місця проведення огляду. Огляд проводиться у присутності не менш як двох понятих, у разі необхідності запрошуються фахівці. Огляд як правило проводиться вдень.

У більшості випадків, слідчий крім протоколу робить план і креслення місця події. Коли проводиться огляд документів і для цього потрібен тривалий час, то слідчий може опечатати і вилучити ці документи і переглянути їх у себе в кабінеті.

Для огляду трупа необхідно запросити судового медика або лікаря.

Слідчий складає протокол огляду, до якого додаються плани, схеми, записуються всі обставини, що виявлені підчас огляду. У протоколі огляду слідчий не може робити висновків з приводу події, що відбулася.

8. Освідування – це слідча дія направлена на виявлення на тілі живої людини слідів злочину чи особливих прикмет. Освідування, як правило проводиться тоді, коли немає необхідності у проведені експертизи. Освідувати можна: підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого.

Освідування можуть проводити:

1) судовий медик;

2) слідчий;

3) лікар.

Якщо освідування проводить слідчий, то це робиться у присутності двох понятих. Слідчий не має прав бути присутнім при освідування особи іншої статі, якщо це пов’язано з необхідністю оголювати цю особу. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність людини або є небезпечними для її здоров’я.

Про результати освідування може бути складений один з таких документів (в залежності від того хто проводив це освідування): протокол освідування, акт судово-медичного освідування, довідка.

9. Відтворення обставин і обстановки події складається з двох дій:

1. слідчий експеримент;

2. перевірка показань на місці.

При експерименті відтворюються обставини, як вони були описанні у показаннях свідків. Шляхом досліду перевіряється чи міг в дійсності бути такий факт. При проведені цієї дії запрошуються поняті, при необхідності фахівці. Виконання цих дій допускається при умові, що вони не принижують гідність особи і не є небезпечними для її життя.

Якщо наслідки експерименту негативні, то свідчить, що такої події не було. А якщо позитивні, то всі обставини мають бути ще ретельно перевірені.

Про відтворення обставин і обстановки події складається протокол, який підписують всі особи, що брали участь у цих діях.

10. Експертиза призначається, коли необхідні наукові технічні чи інші спеціальні знання. Обов’язкове призначення експертизи:

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;

3) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини за ст. 155 КК;

4) для визначення психічного стану підозрюваного або
обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів
щодо його осудності;

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення, немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Слідчий має сам визначити яку саме експертизу потрібно провести і які питання ставити на її вирішення. Слідчий має право призначити експертом будь-якого фахівця. Про призначення експертизи слідчий складає постанову. У ній зазначається: коли і ким вона складена; підстави для проведення експертизи; прізвище експерта або назва установи, якій доручено проводити експертизу; питання, на які необхідно відповісти експерту; об'єкти, які мають бути досліджені і перелік матеріалів, що додаються до експертизи.

Слідчий має роз’яснити експерту його права і обов’язки і попередити про відповідальність за неправдивий висновок і за відмову від проведення експертизи а також про нерозголошення даних слідства.

Обвинувачений має бути ознайомлений з постановою про призначення експертизи. Він має право подавати заяви і клопотання, які мають бути занесені у протокол про ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи.

Постанова про призначення психологічної експертизи не оголошується, коли стан обвинуваченого робить це неможливим.

Результати експертизи оформлюються висновком, у якому зазначається: ким складено висновок, на якій підставі проведено експертизу, питання, що були поставлені експерту, мотивовані відповіді на ці питання. Коли експерт виявить факти, які мають значення для справи, але питання про них не були йому поставлені, то він має про них вказати у висновку.

Експерт дає висновок від свого імені. Якщо експертизу проводила група слідчих, то за наявності спільної згоди щодо висновку він підписується усіма експертами. Якщо ж між ними існують суперечності з при воду висновку, то кожен з них складає свій висновок.

Після цього матеріали експертизи надаються обвинуваченому для ознайомлення. Обвинувачений може висловити заперечення проти висновку, може заявляти клопотання про постановку додаткових питань, про проведення додаткової чи повторної експертизи. Про пред’явлення обвинуваченому висновку експерта складається протокол.

При проведені експертизи має бути складено мінімум чотири документи: постанова про призначення експертизи, протокол про ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи, висновок експерта, протокол про пред’явлення обвинуваченому висновку експерта.

Поиск по сайту: