Заходи процесуального примусу

1. Поняття та види заходів процесуального примусу.

2. Підписка про невиїзд.

3. Особиста порука.

4. Порука громадської організації або трудового колективу.

5. Застава.

6. Взяття під варту.

7. Нагляд командування військової частини.

8. Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.

9. Затримання підозрюваного.

10. Відсторонення обвинуваченого від посади.

1. Заходи процесуального примусу – це заходи, які в примусовому порядку:

Ø забезпечують виконання учасниками судочинства їх процесуальних обов’язків;

Ø дають змогу збирати докази;

Ø виключають можливість з боку обвинуваченого продовжувати злочинну діяльність.

Ці заходи поділяються на такі чотири види:

1) запобіжні заходи – це заходи, які забезпечують неухилення обвинуваченого від слідства і суду;

2) заходи, спрямовані на забезпечення засобів доказування (обшук, виїмка, освідування);

3) заходи, щодо забезпечення порядку судового розгляду (видалення із зали суду, сплата штрафу);

4) заходи, щодо забезпечення цивільного позову (арешт на майно, опис майна).

Найбільша і найсерйозніша група заходів процесуального примусу – це запобіжні заходи. Правоохоронні органи можуть і не застосовувати запобіжні заходи у випадку коли з обвинуваченого буде взято зобов’язання з’являтися за викликом судді, прокурора, слідчого і повідомляти про зміну місця проживання.

2. Підписка про невиїзд. (ст. 151 КПК).

Найрозповсюдженіший запобіжний захід. Полягає в тому, що підозрюваний або обвинувачений дають письмове зобов’язання не відлучатися без дозволу слідчого. Якщо обвинувачений чи підозрюваний порушує це зобов'язання, то до нього застосовується більш серйозний запобіжний захід. Про можливість застосування більш серйозного запобіжного заходу до підозрюваного або обвинуваченого попереджує слідчий. Якщо виникає необхідність кудись від’їхати, то необхідно отримати дозвіл слідчого.

Підписка про невиїзд оформляється двома документами: постановою про обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд і самою підпискою. Строк дії підписки не вказується, а вона може діяти аж до виконання вироку.

3. Особиста порука (ст. 152, 153 КПК).

Полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір’я, письмового зобов’язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом слідчого або судді. Число поручителів визначає слідчий, але не менше ніж дві особи. Поручитель повідомляється про суть справи і попереджається про можливість притягнення до відповідальності у вигляді штрафу, в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у випадку невиконання обвинуваченим свого обов’язку. Поручителі можуть відмовитися від поруки, при цьому відбувається заміна запобіжного заходу.

4. Порука громадської організації або трудового колективу (ст. 154 КПК).

Полягає у винесенні зборами громадської організації постанови про те, що вони ручаються за належну поведінку і явку обвинуваченого до судді, слідчого, прокурора.

Громадська організація має бути ознайомлена з характером обвинувачення. Якщо обвинувачений вибуває з цієї організації або організація не може забезпечити його поведінку і явку, то слідчий має застосувати інший запобіжний захід.

5. Застава (ст. 154¹ КПК).

Полягає у внесені на депозит правоохоронних органів чи суду грошей або цінностей з метою забезпечення належної поведінки обвинуваченого.

Законодавство визначає такі можливі розміри застави:

1) не менше 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину;

2) не менше 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину або раніше судимої;

3) не менше 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, щодо інших осіб.

У разі невиконання обвинуваченим своїх обов’язків застава йде в доход держави. У всіх випадках, розмір застави не може бути меншим ціни цивільного позову.

Застава може застосовуватися лише з дозволу прокурора. Питання про звернення заставив в доход держави вирішує суд.

6. Взяття під варту (ст. 155, 156 КПК).

Це найсуворіший запобіжний захід. Він застосовується у справах про злочини за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 3 роки (як виняток можливий і менший строк). Місце арешту: слідчий ізолятор, тюрма чи КПЗ (але не більше 10 днів, далі має бути переведений в слідчий ізолятор). Загальний строк тримання під вартою становить 2 місяці. Він може бути продовжений:

a. До 4 місяців, за поданням слідчого погодженим з прокурором, або самим прокурором - суддею місцевого суду;

b. До 9 місяців за поданням слідчого за погодженням з прокурором області або самим прокурором - суддею апеляційного суду;

c. До 18 місяців за поданням слідчого погодженого з Генеральним прокурором України або його заступниками або самим цим прокурором - суддею Верховного Суду України.

Строки тримання під вартою закінчуються в день надходження справи до суду. Ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи в строк тримання під вартою не включається. У разі відкликання справи з суду прокурором, перебіг строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора. При повернення справи на дослідування строк тримання під вартою встановлюється – 2 місяці.

Начальник слідчого ізолятора зобов’язаний негайно звільнити особу з під варти, якщо постанова судді про продовження строку тримання під вартою не надійшла, а строк тримання закінчився.

Цей запобіжний захід оформлюється постановою судді або ухвалою суду, мінімум у чотирьох примірниках: перший залишається в матеріалах справи, другий передається суду, третій надсилається у слідчий ізолятор, четвертий прокурору який, здійснює нагляд за справою. Виконується органом, який обрав такий запобіжний захід або органом внутрішніх справ.

Якщо у заарештованого є неповнолітні діти, то слідчий зобов’язаний внести подання до служби у справах неповнолітніх, про влаштування дітей до дитячої установи. Про вжиті заходи слідчий повідомляє прокурора і заарештованого. Також вживаються заходи по охороні майна заарештованого.

Про арешт і місце перебування обвинуваченого слідчий має повідомити родичів затриманого і за місцем його роботи. Побачення з заарештованим надає той слідчий, суддя чи прокурор, у якого знаходиться справа. Тривалість побачення - до двох годин, один раз на місяць.

7. Нагляд командування військової частини (ст. 163 КПК).

Застосовується до військовослужбовців. Полягає у вжитті заходів передбачених статутами Збройних сил України, для того аби забезпечити поведінку і явку обвинуваченого. Командування військової частини має бути повідомлено про суть справи. Командир повідомляє у письмові формі слідчого, суддю чи прокурора про встановлення нагляду за обвинуваченим.

Обвинувачений військовослужбовець позбавляється права носити зброю, не призначається на караул, не звільняється з розташування військової частини, не направляється на роботу.

Якщо обвинувачений втік, питання про відповідальність командування за не виконання обов’язків по нагляду вирішується згідно з статутами Збройних сил України.

8. Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи (ст. 436 КПК).

До неповнолітніх крім зазначених запобіжних заходів може застосовуватися і передача під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи. Від цих осіб береться письмове зобов’язання, що вони забезпечать явку і належну поведінку обвинуваченого. Вони попереджаються про відповідальність у разі невиконання свого обов'язку. До батьків, опікунів, піклувальників застосовується відповідальність у вигляді штрафу до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а адміністрація дитячої установи несе дисциплінарну відповідальність.

9. Затримання підозрюваного (ст. 106, 149, 165¹ КПК).

Це тимчасовий запобіжний захід.

Підставами затримання є:

1) якщо особу застали під час вчинення злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) очевидці і потерпілий прямо вказали на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному, на його одягу, при ньому або у його житлі виявлено явні сліди злочину.

Особа може бути затримана при умові, що її може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Особа може бути затримана також і за інших підстав, зокрема,:

а) коли особа намагається втекти від правоохоронних органів;

б) якщо вона не має постійного місця проживання;

в) якщо не встановлено особу підозрюваного.

Протокол про затримання складається органом дізнання, затриманому роз’яснюються його права. Протокол підписується дізнавачем та затримано особою. Копія протоколу вручається прокурору і затриманому. Про затримання особи повідомляється один з родичів затриманого.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:

1) звільняє затриманого - якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог;

2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не зв'язаний з триманням під вартою;

3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Затримання може бути оскаржено до суду. Якщо скарга на затримання особи надійшла протягом трьох днів, то вона розглядається суддею разом з поданням слідчого, а якщо після, то протягом п’яти днів із моменту надходження.

На постанову судді про законність затримання і застосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, протягом семи днів можна подати апеляцію. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

10. Відсторонення обвинуваченого від посади (ст. 147 КПК).

Це захід процесуального примусу, який застосовується до посадових осіб, що притягнуті до відповідальності, і якщо ця особа може негативно впливати на розслідування справи. Відсторонення проводиться з санкції прокурора. Копія постанови направляється за місцем роботи чи служби.

Питання про відсторонення осіб, що призначаються на посаду Президентом України вирішуються самим Президентом за поданням Генерального прокурора.

Відсторонення від посади скасовується постановою слідчого чи прокурора.

Поиск по сайту: