АНТИІНФЛЯЦІЙНІ ЗАХОДИ

І. Якщо інфляція викликана надлишковою емісією, то уряд може здійснити:

- індексацію доходів громадян - одна з форм повного або часткового відшкодування громадянам грошових втрат, спричинених зростанням цін; перерахування посадових окладів, тарифних ставок, пенсій, стипендій, інших фінансових доходів населення за індексом роздрібних цін;

- строго контролювати зростання грошового обігу;

- реалізовувати стримуючу монетарну політику - запровадження жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси, використовуючи «грошове правило» монетаристів (правило планомірного приросту грошової маси) - цей показник визначається динамікою реального ВВП і таким рівнем інфляції, який уряд зобов’язується контролювати.

ІІ. Якщо інфляція викликана надмірним попитом, то уряд може застосувати такі заходи:

- Монетарна політика - жорсткі обмеження на щорічне збільшення грошової маси.

- Фіскальна політика - спрямована на скорочення бюджетного дефіциту. Найбільш дієвим способом є скорочення державних видатків (управлінських витрат; витрат, пов'язаних із утриманням державного сектора економіки).

- Обмеження державних закупок та трансфертів - зменшить попит, оскільки зменшиться можливість купувати, скоротиться дефіцит бюджету.

- Дефляційна зовнішньоекономічна політика - спрямована на оздоровлення платіжного балансу внаслідок стимулювання експорту та обмеження імпорту.

ІІІ. Якщо інфляція виникла внаслідок скороченням пропозиції, то уряд реалізує політику стимулювання ефективності виробництва, що дасть можливість збільшити пропозицію товарів та послуг. Заохочуючи капіталовкладення у сучасні технології (наприклад, за рахунок субсидій), удосконалюючи підготовку та перепідготовку робочої сили, уряд може підвищити ефективність виробництва.

IV. Якщо інфляція спричинена збільшенням витрат, то уряд здійснює політику регулювання доходів та політику регулювання цін. Політика регулювання доходів, як правило, повинна бути зосереджена на заробітній платі. Уряд, обираючи політику добровільного регулювання доходів, узгоджує її з профспілками. Регулювання цін може зменшити інфляцію, але також може призвести до утворення дефіциту товарів або до збитковості підприємств.

V. Якщо інфляція спричинена інфляційними очікуваннями, насамперед, адаптаційними (внаслідок дій уряду, гасел політичних партій, виборчим процесом тощо), то уряд використовує, у деяких випадках, метод неочікуваного впливу на економічну ситуацію (метод «шокової терапії»).

Слід розуміти, що сукупність антиінфляційних монетарних заходів повинна обов’язково супроводжуватись комплексом заходів антимонопольної та бюджетно-фінансової (фіскальної) політики, передусім, забезпечення бюджетної рівноваги (ліквідація дефіциту державного бюджету, оскільки він є джерелом інфляції і невиправданого втручання держави в ринковий механізм), та інших (стимулювання виробництва шляхом створення сприятливого інвестиційного клімату, стимулювання науково-технічного прогресу, заходи із підвищення гнучкості ринку праці, посилення конкуренції, підвищення конкурентоспроможності).

[1] Ліквідність – це легкість перетворення грошей у матеріальні цінності. Під ліквідністю розуміють здатність фінансового активу бути безумовним і нічим не обмеженим засобом платежу без зміни його номінальної вартості. Ступінь ліквідності активів визначається трансакційними витратами – тим, наскільки швидко і з якими мінімальними збитками, порівняно з величиною їхньої грошової оцінки, одні фінансові активи можна обміняти на інші. Чим більшими є трансакційні витрати обміну активу на гроші, тим нижчим буде ліквідність даного активу.

[2] Переказні депозити – фінансові активи, що на першу вимогу можуть бути обміняні на готівкові кошти за номінальною вартістю та безпосередньо використані для здійснення платежу.

[3] Інші депозити – непереказні депозити, що в короткий термін можуть бути обміняні на готівкові кошти чи переказні кошти, а саме: кошти на вимогу, які безпосередньо не використовуються для здійснення платежу, строкові кошти та ощадні депозити.

[4] Цінні папери, крім акцій, – фінансові інструменти, що обертаються на ринку та є підтвердженням про зобов’язання бути погашеними готівковими коштами, фінансовим інструментом чи іншим економічно цінним об’єктом. Це облігації, казначейські зобов’язання, векселі, ощадні (депозитні) сертифікати корпорацій тощо.

[5] Процентна ставка – відносна величина процентних платежів, які виплачуються покупцем-підприємцем продавцю-власникові грошового капіталу за його надання у тимчасове розпорядження.

[6] Номінальна ставка процента – це поточна ринкова процентна ставка без врахування темпів інфляції.

[7] Реальна ставка процента – це номінальна ставка з урахуванням очікуваних темпів інфляції.

[8] Повна система банківського резервування – резерви банку (TR) = депозити банку (D). За такої системи комерційні банки (КБ) не можуть впливати на рівень пропозиції грошей, але можуть змінювати її структуру, приймаючи вклади.

[9] Часткова система банківського резервування – резерви банку (TR)<депозити банку (D).

[10] Так, якщо норма резервування складає 20%, то банківський мультиплікатор =5. Це означає, що початковий кредит, наприклад в 1000 гривень може збільшити пропозицію грошей в 5 разів – до 5000 грн.

[11] Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки (ощадні, іпотечні, банки споживчого кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клірингові) банки або палати).

[12] Універсальні банки виконують широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки.

[13] Облікова ставка Національного банку України - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб’єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

[14] Ставки рефінансування Національного банку України - виражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування.

[15] Переоблік векселів – купівля Центральним банком векселів у комерційних банків або надання позики під їх заставу.

[16] Золотовалютний резерв - резерви України, відображені у балансі Національного банку України, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних розрахунків. Структура золотовалютного резерву: монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервна позиція в МВФ, іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном, цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті

[17] Валютна інтервенція - значний разовий цілеспрямований вплив центрального банку країни на валютний ринок і валютний курс, що здійснюється шляхом продажу або закупівлі банком великих партій іноземної валюти.

[18] Відкритий ринок - ринок, на якому здійснюються операції з купівлі-продажу цінних паперів між особами, що не є первинними кредиторами та позичальниками, і коли кошти внаслідок продажу цінних паперів на такому ринку надходять на користь держателя цінних паперів, а не їх емітента. Використовується центральними банками для купівлі-продажу, як правило, короткострокових державних цінних паперів з метою регулювання грошової маси. Внаслідок купівлі збільшується вкладення коштів в економіку, внаслідок продажу – зменшується.

[19] Казначейські зобов'язання - боргові цінні папери, що емітуються державою в особі її уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних та юридичних осіб і засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та дають право на отримання фінансового доходу або інші майнові

права, відповідно до умов їх випуску.

[20] Дисконтна політика - зниження або підвищення Національним банком України процентних ставок за кредит з метою регулювання попиту і пропозиції на позичковий капітал.

[21] Девізна політика - політика регулювання валютного курсу шляхом купівлі і продажу іноземної валюти.

[22] Інфляція попиту виникає в умовах надлишкового сукупного попиту під дією зростання грошових доходів домогосподарств, підприємств і держави. Домогосподарства збільшують попит в результаті зростання заробітної плати, скорочення заощаджень, розширення використання кредитів. Підприємства збільшують попит на інвестиційні товари. Держава збільшує попит через зростання бюджетних видатків. Сукупнийпопит на товари і послуги перевищує пропозицію товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання цін.

[23] Інфляція витрат - виникає в результаті збільшення витрат виробництва, що призводить до зростання цін. Основними факторами зростання витрат є зростання заробітної плати; зростання цін на сировину та енергоносії; зростання непрямих податків, таких, як податок на додану вартість. Інфляція витрат самовідтворюється: підвищення зарплати породжує зростання цін, яке, в свою чергу, вимагає підвищення зарплати для відшкодування витрат від зростання цін. Так виникає інфляційна спіраль.

[24] Гроші, ціни й товари пов'язані між собою. Кількість грошей в обігу повинна відповідати обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП). Якщо гроші обертаються з однаковою швидкістю (темп, в якому гроші переходять із рук у руки), то інфляція відбувається в тих випадках, коли уряд дозволяє грошовій масі зростати вищими темпами, ніж пропозиція товарів та послуг. Тобто, інфляція викликана тим, що грошова маса зростає дуже швидко.

[25] Інфляція пропозиції – зростання цін внаслідок скорочення сукупної пропозиції. Викликається макроекономічною міжгалузевою незбалансованістю, що веде до скорочення випуску продукції певних галузей і зумовленого цим зростання цін.

Поиск по сайту: