Система прав інтелектуальної власності

Об’єкти права інтелектуальної власності є джерелом важливих ресурсів для ефективного розвитку будь-яких підприємств. До таких ресурсів можна віднести:

- використання власних ОПІВ у комерційній діяльності шляхом виробництва і продажу відповідних продуктів і послуг з їх використанням або продажу ліцензій на них, а також використання ОПІВ як нематеріального активу при здійсненні фінансово-економічних операцій;

- використання винаходів, створених іншими особами, шляхом купівлі у правовласників відповідних прав, заснування спільних підприємств, трансферу технологій;

- отримання технічних або технологічних відомостей шляхом застосування добросовісного методу “конструювання навпаки” до загальнодоступних запатентованих винаходів (корисних моделей) і наступного створення винаходів, удосконалених або рівноцінних, однак відмінних від запатентованих конкурентами винаходів;

- вільне використання загальнодоступних відомостей. При цьому важливо дотримуватись прав інтелектуальної власності, власниками яких в інші особи, маючи відповідну базу даних і здійснюючи відповідну правову перевірку (наприклад, дослідження патентної чистоти виробів, що розробляються) перед тим, як розпочати виробництво зазначених виробів, щоб уникнути порушення прав інтелектуальної власності третіх осіб.

Законодавство України в сфері інтелектуальної власності становить цілісну систему правових норм. Відомо, що найважливішою ознакою системи є структурованість. Отже, для розуміння системи законодавства, в тому числі і у сфері інтелектуальної власності, потрібно насамперед з’ясувати її ієрархію, яка формується на основі юридичної сили чинних нормативних актів і в основному визначається системою органів державної влади України та управління. Крім того, Конституцією України встановлено певну залежність між нормативними актами різних рівнів, згідно з чим акти органів нижчого підпорядкування мають відповідати актам вищих за належністю органів, а останні – слугувати вихідною базою для актів меншої юридичної сили.

Серед нормативних актів, що регулюють правовідносини в сфері інтелектуальної власності, головну роль відіграють акти вищих органів державної влади, тобто законодавчі акти.

Центральне місце серед них посідає Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Конституція України проголошує право особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 41), а також гарантує свободу творчості та захист прав інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності (стаття 54).

Важлива роль належить також Цивільному кодексу України, що містить Книгу четверту “Право інтелектуальної власності”, норми якої регулюють цивільно-правові питання, пов’язані з набуттям, здійсненням та захистом прав інтелектуальної власності.

У Цивільному кодексі України, як в нормативному акті базисного характеру, висвітлено значення і місце прав інтелектуальної власності у системі інших цивільних прав. Право інтелектуальної власності розглядається як складова частина цивільних прав, хоча правовідносини в сфері інтелектуальної власності регулюються також й іншими кодексами та спеціальними законами. Важливо, що до зазначених правовідносин застосовуються всі ті норми Цивільного кодексу України, що носять загальний характер і розраховані на регулювання всіх цивільно-правових відносин, наприклад, норми щодо прав і дієздатності осіб, засобів і способів захисту порушених прав, правовідносини, пов’язані із спадковим правом, правоздатністю іноземних громадян і осіб без громадянства. До правовідносин у сфері інтелектуальної власності повинна застосовуватися і загальна частина зобов’язального права, якщо тільки спеціальні норми законодавства в сфері інтелектуальної власності не вносять до неї корективи або якщо необхідність таких коректив не випливає з особливостей зазначених правовідносин.

Зазначене дозволяє зробити висновок, що, хоча Цивільний кодекс України і не відноситься безпосередньо до джерел законодавства в сфері інтелектуальної власності, його норми широко застосовуються при регулюванні правовідносин в цій сфері. В той же час, необхідно пам’ятати про те, що Цивільний кодекс України не може, та й не покликаний підмінювати собою всі інші закони, які регулюють цивільні правовідносини в сфері інтелектуальної власності. Досвід інших країн, що мають кодифіковане цивільне законодавство, а також історія розвитку вітчизняного законодавства з питань інтелектуальної власності доводять перевагу регулювання правовідносин в цій сфері спеціальними законами. На цей час в Україні діють 10 спеціальних законів, що безпосередньо регулюють відносини в сфері інтелектуальної власності. Правові норми з питань інтелектуальної власності містяться також в деяких інших законах України. До спеціальних законів України відносять наступні: “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”; “Про охорону прав на промислові зразки”; “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”; “Про охорону прав на сорти рослин”, “Про охорону прав на зазначення походження товарів”; “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”; “Про авторське право і суміжні права”; “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про захист від економічної конкуренції”; “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”; “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”.

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох інших законах України.

У разі коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об’єкти права інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна.

Частиною національного законодавства України в сфері інтелектуальної власності є також 18 чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, можна вважати, що систему основних джерел законодавства України утворюють Конституція України, кодекси, закони та міжнародні договори України.

Крім того, слід зауважити, що в Україні діють близько 100 підзаконних актів, затверджених постановами Кабінету Міністрів України або наказами відповідних центральних органів державної виконавчої влади, в яких переважно, зазначено механізми реалізації законодавчих норм.

За роки незалежності в Україні розбудовано сучасну державну систему правової охорони інтелектуальної власності. Законодавством державна система правової охорони інтелектуальної власності визначена як: “Установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи”. Головним органом (Установою), який забезпечує реалізацію державної політики в сфері інтелектуальної власності в Україні є Міністерство освіти і науки України (МОН). У квітні 2000 року у складі МОН утворено Державний департамент інтелектуальної власності (далі – Держдепартамент), який є урядовим органом державного управління. Саме на Держдепартамент покладено виконання конкретних завдань, пов’язаних із забезпеченням правової охорони інтелектуальної власності. Основними завданнями Держдепартаменту є:

- участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики в сфері інтелектуальної власності;

- прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері інтелектуальної власності;

- організаційне забезпечення охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Держдепартамент в рамках своїх повноважень забезпечує діяльність, пов’язану із набуттям, здійсненням та захистом прав на об’єкти права інтелектуальної власності; здійснює роботи по удосконаленню законодавчої і нормативної бази; координує роботу з інформаційного забезпечення в сфері інтелектуальної власності; здійснює міжнародне співробітництво; опікується питаннями підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності тощо.

До сфери управління Держдепартаменту включено Державні підприємства: “Український інститут промислової власності”, “Українське агентство з авторських та суміжних прав”, “Інтелзахист” та учбовий заклад Інститут інтелектуальної власності і права.

Головною функцією Державного підприємства “Український інститут промислової власності” (Укрпатент) є здійснення експертизи заявок на такі об’єкти права інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, а також торговельні марки, географічні зазначення. Експерти Укрпатенту проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності заявлених об’єктів умовам набуття прав інтелектуальної власності і надають експертний висновок. На підставі експертного висновку Держдепартамент приймає рішення щодо видачі або відмові у видачі охоронного документа (патента, свідоцтва). Укрпатент має філію – Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг.

Головною функцією Державного підприємства “Українське агентство з авторських та суміжних прав” (УААСГТ) є колективне управління майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав. За бажанням таких суб’єктів УААСП здійснює підготовку до державної реєстрації прав на об’єкти авторського права і суміжних прав та видачі їм охоронних документів, які видає Держдепартамент, а також УААСП надає допомогу авторам щодо захисту їх прав.

Діяльність ДП “Інтелзахист” переважно зосереджена на боротьбі з порушеннями в сфері суміжних прав.

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності “Інтелектуальна власність”, а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об’єкти права інтелектуальної власності, здійснює підвищення кваліфікації за спеціальним навчальним курсом суддів, митників, представників правоохоронних та контролюючих органів тощо.

Однією із функцій Інституту є розповсюдження знань про інтелектуальну власність серед широких верств населення через проведення курсів, конференцій, семінарів. Особлива увага приділяється студентській аудиторії для чого у вищих навчальних закладах України 111-ІV рівнів акредитації запроваджена дисципліна “Інтелектуальна власність”.

В Україні представлені громадські організації, що безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності та з якими тісно співпрацює Держдепартамент. Серед них – Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності. Вона має міжвідомчий характер і сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам в питаннях правової охорони, використання та захисту прав на об’єкти права інтелектуальної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам певну допомогу в їх діяльності.

Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами правовласників торговельних марок.

Поиск по сайту: