Файли. Іменування файлів

У найширшому розумінні файл — це деяка поіменована записана у зовнішній пам’яті сукупність байтів. Файли відносяться до абстрактного механізму. Вони надають спосіб зберігати інформацію у зовнішній пам’яті і пізніше, при необхідності, читати її. При цьому користувач не повинен знати такі деталі, як спосіб і місце зберігання інформації, а також деталі роботи пристроїв зовнішньої пам’яті.

Ймовірно, найважливіша характеристика будь-якого механізму абстракції — іменування об'єктів, якими керують. Тому почнемо вивчення файлової системи з іменування файлів. При створенні файлу дають ім'я. За цим іменем в подальшому можна отримати доступ до інформації, що записана у файлі. Кожна операційна система має власні точні правила іменування файлів, але всі сучасні ОС підтримують іменування файлів текстовими рядками, що складаються з букв англійського алфавіту довжиною від 1-го до 8-ми символів. Таким чином, andrea, bruce і cathy — допустимі імена файлів. Часто в іменах файлів дозволено використовувати цифри і спеціальних символів, тому допустимі і такі імена файлів, як 2, urgent! і Fig.2-14. Багато файлових систем дозволяють використовувати у іменах файлів букви національних алфавітів та довжину, більшу ніж 8 символів.

Файлові системи деяких операційних систем, наприклад UNIX, розрізняють великі та малі букви, тоді як інших (MS-DOS) — ні. Таким чином, імена файлів maria, Maria і MARIA означатимуть в системі UNIX три різні файли, тоді як в MS-DOS всі ці імена відповідатимуть одному файлу.

Багато операційних систем допускають складені імена файлів, складові яких прийнято розділяти крапкою. Називатимемо таке ім’я повним іменем файлу. Мінімальна кількість таких складових – дві. У цьому випадку першу частину імені (до крапки) називатимемо власним іменем, а другу — розширенням, яке, зазвичай, означає тип файлу. Знову ж таки не існує єдиних для всіх операційних систем правил використання власних імен та розширень. Так, в MS-DOS ім'я файлу може містити від 1 до 8 символів плюс розширення від 0 до 3 символів, але операційна система "знає" лише обмежену кількість розширень (наприклад, exe, com, bat тощо). В системі UNIX розмір розширення файлу залежить від користувача. Крім того, у файлу може бути декілька розширень, наприклад prog.c.z, де розширення.z звичайно використовують, щоб вказати, що файл (prog.c) було стиснено за допомогою алгоритму Зіва-Лемпеля.

В деяких системах (наприклад, в UNIX) розширення файлів є просто угодами, і операційна система не примушує користувача їх строго дотримуватися. Файл file.txt може бути текстовим файлом, але це швидше нагадування користувачу, а не керівництво до дії для операційної системи. З другого боку, компілятор мови C може відмовитися компілювати файли з розширеннями, відмінними від.c.

Подібні угоди особливо корисні, коли одна і та ж програма повинна управляти різними типами файлів. Наприклад, компілятору мови C може бути наданий список файлів, які він повинен відкомпілювати та скомпонувати, причому деякі з цих файлів можуть містити програми на мові C, тоді як інші — бути асемблерними файлами. В цьому випадку саме за розширеннями імен компілятор зможе відрізнити одні файли від інших.

Система Windows, навпаки, знає про розширення файлів і призначає кожному розширенню певне значення. Користувачі (або процеси) можуть реєструвати розширення в операційній системі, указуючи програму, що «володіє» даним розширенням. Цю інформацію Windows використовує в подальшому при управлінні файлами.

Поиск по сайту: