Еволюція теорії організації

Київ 2013

Зміст

1. Еволюція теорії організації…...……………………………………….2

2. Потенціал підприємства…………...…………………………………..6

3. Використана література….………..…………………………………..7

Еволюція теорії організації.

Для характеристики еволюції теорії організації використо­вується безліч схем, наприклад схема І. Ансоффа, побудована з урахуванням прогнозу майбутнього організації, схема Р. Акоф-фа, що відображає погляд на природу корпорації, а також схе­ми, побудовані на основі виділення різних шкіл. В основі будь-якої схеми розвитку теорії організації лежить та або інша кла­сифікаційна ознака. Тому важливо показати зміну меж теорії організації, що адекватно відображає еволюційну природу цієї теорії.

Можна виділити два принципово протилежних підходи до характеристики розвитку теорії організації. Перший характе­ризує організацію як систему і відображає розвиток управ­лінської думки від механістичного уявлення про організацію (закрите) до цілісного (відкрите). Другий підхід визначає при­роду організації в напрямі від раціонального до соціального.

Розвиток поглядів на організацію як систему. Приблизно до 1960-х років проблеми організації вирішувалися тільки з погляду закритих систем. Питання ділового середовища, кон­куренції, збуту, що виходять за межі внутрішньої організації та визначають зовнішнє для організації середовище, не розгля­далися. З розвитком ринку уявлення, що склалися про органі­зацію, змінювалися. Стало очевидним, що внутрішня динамі­ка організацій формується під впливом зовнішніх подій. Тео­рія організації починає розглядати її як відкриту систему в єдності всіх складових частин і елементів, що сприймають змі­ни в зовнішньому середовищі і реагують на них. У 70-ті роки XX ст. формується методологічний апарат для вивчення дії зовнішнього середовища на організацію з використанням тео­рії систем. Безпосереднє включення в аналіз впливу чинників зовнішнього середовища на внутрішні процеси організації ста­ло початком ери "відкритих систем".

Розвиток поглядів на природу організації в напрямі від ра­ціонального до соціального. Раціональне мислення означає, що є зрозуміла перспектива організації, а її цілі чітко і однозначно визначені. Припустимо, машинобудівне підприємство має на меті отримання максимального прибутку від підвищення ефек­тивності виробництва і якості продукції. Якщо ми приймаємо цю мету як задану, то вищому керівництву залишається тіль­ки вибрати засоби, які приведуть до її досягнення. Така пози­ція дає змогу ухвалювати раціональні рішення. Дії організації стають, таким чином, запрограмованими.

Соціальне мислення означає неоднозначність у визначенні і виборі цілей та ухваленні конкретних рішень щодо підвищен­ня ефективності виробництва в цехах, на ділянках машино­будівного підприємства і т. ін. Соціальний підхід припускає, що рішення про цілі організації виражають характер ціннісно­го, а не механістичного вибору. Характер рішень, що прийма­ються, визначається не стільки ясністю думки, скільки сталими звичками, накопиченим досвідом вирішення аналогічних проблем, тобто тими чинниками, які визначають поведінку людей в організаціях.

З позицій відмічених підходів у розвитку теорії організації виділяється чотири етапи:

Етап 2 1930—1960 роки
Е. Мейо
Ч. Бернард
Д. Макгрегор

Соціальне мислення
Етап 4 1975 — до наших днів
Дж. Марч

Етап З 1960—1975 роки
А. Чандлер П. Лоуренс Дж. Лорш

Раціональне мислення
Етап 1 1900—1930 роки
Ф. Тейлор
А. Файоль
М. Вебер

Кожен етап визначається єдиною комбінацією установлених ознак (закрита — відкрита система, раціональне — соціальне мислення) на двовимірній сітці.

Теорія організації як самостійна дисципліна виділилася з соціології (вчення про суспільство; наука вивчає суспільні структури, їх елементи, соціальні процеси), яка як самостійна наука склалася в XIX ст і виділилася з філософії (наука про найбільш загальні закономірності розвитку природи і суспільства, орієнтована на вироблення поглядів на стосунки людини з навколишнім його світом). Кордони теорії організації визначаються комбінацією встановлених ознак, що пояснюється двома протилежними підходами до опису розвитку організації:

1) «закрита – відкрита система» – характеризує організацію як систему і відображає розвиток управлінської думки від механістичного уявлення про організацію (закрите) до цілісного (відкрите). З початку XX ст до 1960-х років проблеми організації вирішувалися з точки зору закритих систем. Питання ділового середовища, конкуренція, збуту і ін., що визначають зовнішнє для підприємства середовище, не розглядалися. З розвитком ринку стало очевидно, що внутрішня динаміка організацій формується під впливом зовнішніх подій, отже, теорія організації починає розглядати організацію як відкриту систему в єдності всіх елементів, що сприймають зміни в зовнішньому середовищі і реагують на них.

2) «раціональне – соціальне мислення» характеризує природу організації в напрямі від раціонального до соціального. «Раціональне мислення» означає, що існує ясна перспектива організації, а її цілі чітко і однозначно визначені, наприклад, машинобудівне підприємство має на меті здобуття максимального прибутку від підвищення ефективності виробництва, то вищому керівництву залишається лише вибирати засоби, які ведуть до досягнення, тобто приймаються лише раціональне рішення. «Соціальне мислення» означає неоднозначність у визначенні цілей і ухваленні конкретних рішень по підвищенню ефективності виробництва. З позиції відмічених підходів виділяється чотири етапи розвитку теорії організації:

1. 1900–1930 рр. – ера «закритих систем і раціонального індивіда». Головні представники теорії організації того часу: Макс Вебер, Анрі Файоль, Фредерік Тейлор. Розроблений ними підхід орієнтований на організаційні і технічні удосконалення в організації шляхом підвищення ефективності внутрішніх функцій.

2. 1930–1960 рр. – період «закритих систем і соціального індивіда». Група теоретиків – Ентоні Мейо, Дуглас Макгрегор, Честер Бернард розробили питання управління закритими системами, спираючись на внутрішні людські відносини і неекономічну мотивацію працівників.

3. 1960–1975 рр. – період «відкритих систем і раціонального індивіда». Основний вклад внесли Альфред Чандлер, Пів Лоуренс, Джей Лорш, зробивши крок вперед, розглянувши організацію як частину системи більш високого рівня, і крок назад, повернувшись до механістичних уявлень про людину.

4. 1975 р. – теперішній час – «період відкритих систем і соціального індивіда»: відбувається повернення до соціального мислення, але в рамках відкритих систем. Лідером сучасної теорії організації є Джеймс Марч.

Современная теория организации развивается в трех направлениях: ситуационный подход к рассмотрению проблем организации, экологический подход, подход организационного научения.

Ситуационный подход основан на признании того, что в организационной деятельности не существует единственно правильного пути. Организация должна приспосабливаться к условиям окружающей среды. Невозможно обеспечить создание таких структур, методов, типов организационного порядка, которые были бы идеально приспособлены для любых времени, целей, ценностей, ситуации. Каждому типу управленческой ситуации, решаемых задач, внешней среды соответствуют свои оптимальные требования к состоянию организации, стратегия и структура.

Экологический подход утверждает, что среди организаций «выживает наиболее приспособленная», имеет место процесс естественного отбора и замены организаций. В упрощенном виде данный подход к рассмотрению организаций можно описать следующим образом:

1) в центре внимания исследователей находятся не отдельные организации, а группы, или популяции, организаций;

2) эффективность организации определяется ее способностью выживать;

3) роль окружающей среды в формировании структуры, стратегии организации признается абсолютной, считается, что менеджмент не оказывает существенного влияния на способность организации к выживанию;

4) поскольку природные и социальные ресурсы ограничены, то в процессе жесткой конкуренции одни организации уцелеют, а другие прекратят существование.

В современных моделях организационной экологии (1980-1990-е годы) основное внимание исследователей уделяется проблемам строения внешней среды, ее динамики, а также механизмам, обеспечивающим структурные изменения в организации.

Подход организационного научения основан на признании двух видов обучения организации: первого порядка – по «одинарной петле» и второго порядка – по «двойной петле». Различие между этими видами обучения применительно к организации состоит в том, что обучение по «одинарной петле» – это обычное для любой организации обязательное обучение персонала, оно повышает способность организации достигать поставленных целей, а обучение по «двойной петле» – это организованный и сознательно управляемый процесс самообучения организации, который приводит к полному переосмыслению опыта организации (переоценке ее организационных целей, ценностей, убеждений) и ее научению с помощью этого процесса.

Поиск по сайту: