Первинні способи набуття права власності

1) Виробництво — такий спосіб виникнення права власності, коли воно виникає у зв'язку з виготовленням або створенням якоїсь речі, що не існувала раніше (новостворене майно). Власником у цьому разі стає той, хто виготовив (створив) цю річ для себе, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі (ст.331 ЦК).

Момент виникнення права власності залежить від того, яка річ створена — рухома або нерухома.

Так, право власності на рухому річ виникає з моменту її створення, а на нерухомі речі (жилі будинки, будівлі, споруди тощо) — з моменту їх державної реєстрації (ст.182 ЦК).

За заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, коли буде встановлено, що частка робіт, не виконана відповідно до проекту, є незначною. Оскільки закон не визначає розміру такої незначної частки, треба вважати, що в кожному конкретному випадку суд на свій розсуд оцінює: чи можна вважати ту або іншу нерухому річ незакінченим будівництвом і, відповідно, чи виникає у особи право власності на матеріали або на нерухому річ (при незакінченому будівництві). До завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі цього будівництва (ч.ч.3, 4 ст.331 ЦК).

2) Специфікація або переробка — створення нової речі шляхом переробки матеріалу, що належить іншій особі, а не тій, яка створила нову річ. Визначальною ознакою тут є не сам факт створення нової речі, а те, що нова річ створюється в результаті праці однієї особи з матеріалів, що належать іншій. Виникнення права власності на таку річ залежить від добросовісності чи недобросовісності спеціфікатора, тобто особи, яка використала чужий матеріал для створення нової речі.

Право власності у спеціфікатора виникає лише за наявності одночасно трьох умов:
1) вартість створеної речі значно перевищує вартість використаних матеріалів;
2) спеціфікатор не знав і не міг знати, що він використовує чужий матеріал; 3) бажання специфікатора набути право власності на створену ним річ.

Особа, яка самочинно переробила чужу річ (знала або повинна була знати, що створює річ із чужого матеріалу), не набуває права власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Крім того, власник матеріалів може вимагати від спеціфікатора відшкодування збитків, а також моральної шкоди, заподіяних переробкою матеріалу.

Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором (ст.332 ЦК). Вартість переробки визначається специфікатором. У разі виникнення спору щодо вартості переробки сторони можуть звернутися до суду.

3) Привласнення плодів і доходів. Плоди, приплід тварин, доходи від речі належать її власникові, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою. Тут слід розрізняти природні плоди, принесені в результаті органічного розвитку плодоносної речі (приплід тварин, вовна, яйця, молоко тощо), і доходи, що з'являються від використання речі у цивільному обігу (дивіденди за цінними паперами, орендна плата тощо). Право власності на плоди і доходи виникає у власника речі з моменту їх появи як таких. Це право виникає у власника і у тому випадку, якщо річ знаходиться у незаконному недобросовісному володінні іншої особи. Що ж стосується плодів і доходів, отриманих добросовісним незаконним власником до того моменту, поки він не дізнався про неправомірність свого володіння, то вони належать йому, а з моменту, коли дізнався, — власнику речі.

4) Привласнення загальнодоступних дарів природи (ягоди, дичина, риба тощо). Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їх власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки (ст. 333 ЦК).

5) Набуття права власності на безхазяйну річ (майно). Безхазяйне майно — те, що не має власника або власник якого невідомий.

Для цього безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду в комунальну власність.

Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених ст.336 (відмова власника від рухомої речі), ст.338 (знахідка), ст.341 (бездоглядна домашня тварина) і ст.343 (скарб) ЦК.

Положення ст.335 ЦК про набуття права власності на безхазяйну річ не стосується майна особи, визнаної безвісно відсутньою. Воно не може перейти у власність іншої особи, оскільки над таким майном за рішенням суду встановлюється опіка (ст.44 ЦК).

6) Набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився. Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею (ст.336 ЦК). Правила цієї статті застосовуються за наявності таких умов: а) власник виражено (зрозуміло) відмовився від свого майна; б) це майно належить до рухомих речей; в) набувач фактично заволодів такою рухомістю;
г) припускається, що набувач має намір стати власником речі, що проявилося в його діях із заволодіння майном.

7) Знахідка — це виявлення речі, що вибула з володіння власника або іншої уповноваженої на володіння особи попри їх волю.

Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути їм останню. Якщо особа, яка загубила річ, невідома, доля цієї речі та інші наслідки знахідки залежать від місця і обставин знайдення речі (ст.337 ЦК).

Право власності на загублену річ може виникати у того, хто її знайшов, або у територіальної громади.

Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявления про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування. Для цього необхідна наявність двох умов: а) не встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі; б) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявили про своє право на річ тому, хто її знайшов, міліції або органові місцевого самоврядування.

Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть до органу місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.

У спеціальному порядку виникає право власності на знайдені транспортні засоби. Вони передаються на зберігання міліції, про Що робиться оголошення в друкованих засобах масової інформації. Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього оголошення власник або інша особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені чи не заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, остання переходить у власність територіальної громади, де знайдено транспортний засіб.

У кожному разі особа, яка знайшла загублену річ, якщо у неї не виникає права власності, може вимагати від особи, якій річ повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо).

Крім того, особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до двадцяти відсотків вартості речі. Якщо ж власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за знахідку, вона виплачується на умовах публічної обіцянки (ст.ст.1144, 1148 ЦК).

Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її (ч.4 ст.339 ЦК).

Різновидом знахідки є затримання бездоглядної домашньої тварини, яка вибула з володіння власника або особи, якій вона була передана у володіння, поза їх волею.

Правові наслідки затримання бездоглядних домашніх тварин схожі на ті, що настають у випадку знахідки. Відмінності полягають у вимозі дотримання ветеринарних правил, більш коротких строках повідомлення відповідних органів про затримання тварин, обсязі витрат на утримання, що піддягають відшкодуванню, тощо (ст.ст. 340, 342 ЦК). Водночас засади набуття права власності на бездоглядну домашню тварину практично такі ж, як і в інших випадках знахідки.

Зокрема, згідно зі ст. 341 ЦК, якщо протягом шести місяців з моменту заявления про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців — щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їх власника або він не заявить про своє право на них, право власності на цих тварин переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні.

У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, де її було виявлено.

8) Набуття права власності на скарб. За загальним правилом, право власності на скарб, тобто закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності, набуває особа, яка його виявила. Якщо ж скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка його виявила, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.

Однак зазначені правила не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їх трудових або договірних зобов'язань.

У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

Особливим випадком є виявлення скарбу — пам'ятки історії та культури. Право власності на нього набуває держава. А особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування. Якщо ж пам'ятка історії та культури була виявлена у майні, що належить іншій особі, остання, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду в розмірі до десяти відсотків від вартості скарбу кожна (ст.343 ЦК).

9) Набуття права власності за набувальною давністю ґрунтується на тому припущенні, що власник майна, який тривалий час не цікавиться, де і у кого перебуває його річ, не має наміру зберегти за собою право власності на неї. З метою визначеності цивільних відносин ця річ визнається власністю фактичного добросовісного володільця.

Згідно зі ст. 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває право власності на нього (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

Умовами набуття права власності за набувальною давністю є:

а) добросовісне заволодіння чужим майном;

б) володіння чужим майном протягом певного строку: десять років — для нерухомості; п'ять років — для рухомості. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку останнього не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно — через п'ять років з часу спливу позовної давності.

При цьому особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм правонаступником вона є;

в) відкритість володіння чужим майном;

г) безперервність володіння чужим майном. При цьому втрата не з власної волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування;

д) дотримання спеціальних вимог, встановлених законом (наприклад, вимога державної реєстрації для нерухомого майна — ч. 1 ст.344, ст.182 ЦК).

Що стосується порядку набуття права власності за набувальною давністю, то він залежить від виду речей: право власності на рухомість за наявності зазначених вище умов виникає автоматично; на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери — за рішенням суду.

10) Набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності, відбувається шляхом відчуження майна, яке перебуває у державній чи комунальній власності, а також майна, що належить АРК, на користь фізичних та юридичних осіб (ст.345 ЦК).

Порядок проведення приватизації регулюється спеціальним законодавством, до якого належать закони: "Про приватизацію державного майна"; "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"; "Про приватизаційні папери" та інші.

11) Самочинне будівництво. Такі дії можуть створити право власності на самочинно зведені жилий будинок, будівлю, споруду, інше нерухоме майно у разі подальшого узаконення будівництва (за умови, що це не порушує права інших осіб) у встановленому законом порядку (чч.2, 5 ст.376 ЦК).

Поиск по сайту: