Право спільної сумісної власності

Спільна сумісна власність — це спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (ст.368 ЦК).

Підставами виникнення права спільної сумісної власності є:

• набуття майна подружжям під час шлюбу, якщо інше не передбачено законом або шлюбним договором (ч.3 ст.368 ЦК, ч.І ст.60 СК);

• набуття майна внаслідок спільної праці членів сім'ї, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними (ч.4 ст.368 ЦК);

• набуття майна внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, якщо письмовою угодою між ними встановлений режим спільної сумісної власності на набуте внаслідок такої діяльності майно;

• набуття майна особами, що ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними;

• переданий квартири або будинку з державного житлового фонду шляхом приватизації за письмовою згодою всіх членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ч.2 ст.8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду");

• домовленість суб'єктів щодо встановлення правового режиму сумісної власності стосовно майна, яке перебуває у їх спільній власності.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюють право такої власності спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Право-чин щодо розпорядження спільним майном, вчинений такою особою без повноважень або з перевищенням повноважень, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника (ст.369 ЦК).

Співвласники мають право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності у тому ж порядку, що встановлений для виділу частки із спільної часткової власності (ст.ст.370, 364 ЦК). У цьому разі вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Так само, як і при спільній частковій власності, провадиться виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї за вимогою кредитора (ст.ст.371, 366 ЦК), а також поділ майна, яке є у спільній сумісній власності. При цьому вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Проте за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (ст.372 ЦК).

Поиск по сайту: