Загальна характеристика захисту права власності

Засади цивільно-правового захисту права власності визначені ст.386 ЦК, яка на розвиток положень ст.13 Конституції встановлює, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Отже, характерними рисами цивільно-правового захисту права власності є:

1) його гарантованість державою;

2) його загальність (можливість отримати такий захист існує для усіх суб'єктів права власності (на це вказує також ст.13 Конституції);

3) його рівність для усіх суб'єктів;

4) повнота захисту (власник, права якого порушені, має не тільки право вимагати відновлення стану, який існував до порушення, та припинення порушення, а й право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди на підставах, встановлених ст.ст.22, 23 ЦК).

Цивільно-правові засоби захисту права власності можуть бути поділені на легітимовані (публічні) і самоврядні (приватні). Легітимовані (публічні) — ті, що здійснюються на підставі припису закону за допомогою суду та інших державних органів, а самоврядні (приватні) — ті, що здійснюються власниками самостійно, без звернення до суду та інших державних органів (самозахист; захист на підставі норм, встановлених договором, тощо).

У свою чергу легітимовані (публічні) засоби захисту права власності поділяються на судові та адміністративні.

Найбільше практичне значення мають легітимовані судові засоби захисту права власності.

Цивільно-правові легітимовані судові засоби захисту права власності у вітчизняній цивілістиці зазвичай поділяють на дві групи: речово-правові та зобов'язально-правові.

Основні речово-правові способи захисту: 1) позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); 2) позов власника про усунення перешкод, що заважають нормальному здійсненню права власності (негаторний)

Допоміжні речово-правові способи захисту: 1)позов про визнання права власності, 2)позов про виключення майна з опису;

Зобов'язально-правові засоби захисту права власності: способи захисту права власності у договірних відносинах (відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору; повернення речей, переданих у користування за договором); способи захисту права власності у деліктних зобов’язаннях; позови про повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна;

Спеціальні способи захисту: позови про визнання правочину недійсним; позови про захист прав співвласника у випадку виділу, поділу та продажу спільного майна; способи захисту права власності померлих та осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими тощо.

Оскільки цивільне законодавство передбачає можливість захисту від дій, що порушують право власності, з боку суб'єктів не тільки цивільного, а й публічного права (наприклад, при визнанні недійсним правового акта органу державної влади), очевидно, логічним буде вести мову і про "інші" засоби захисту права власності. Останні застосовуються як при порушеннях зобов'язань, так і в усіх інших випадках порушення права власності.

У зв'язку з цим доцільним є використання ідеї римського права про поділ позовів на actio in rem (позови щодо речі або ж речові позови) та actio in personam (позови щодо персони або ж персональні позови).

Поділ засобів захисту права власності на речові та персональні є виправданим з тих міркувань, що, по-перше, відбиває провідне значення наявності речі, яка є предметом позову, або особи, до якої можна подати позов, а по-друге, дозволяє об'єднати у цих категоріях усі можливі варіанти цивільно-правового захисту права власності. Н-д, якщо порушено право розпорядження майном особи, яка визнана померлою, застосовується речово-правовий засіб захисту (подається негаторний позов). Якщо неналежним чином здійснюється опіка над таким майном і воно внаслідок цього пошкоджене, до порушника подається персональний позов про відшкодування завданої шкоди.

Поиск по сайту: