КОРОТКИЙ словник ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

АВТОР (лат.: засновник) - творець художньої дійсності, котра постає в образах, форми і смисли яких зумовлені світовідчуттям та світорозумінням творчої особистості. У творі автор є суб'єктом (як виконавець дії, творчого задуму) і водночас об'єктом (що б він не творив - він виражає, творить себе). Автор не існує поза межами твору і реалізується лише в ньому. Автор у літературному творі є джерелом і «власником» мови, що організовується його волею та інтуїцією. Автор - не тільки конкретна і реальна особа зі своєю біографією, а й багатолика постать, значення якої у творі постійно змінюється - залежно від функції художнього тексту.

АЛЕГОРІЯ (грецьк.: інакомовлення) - спосіб художнього зображення, побудований на двоплановості: явна форма розкриває прихований зміст за допомогою асоціацій. Алегоричний образ відзначається, як правило, загальновпізнаваними прикметами, які й дозволяють «розшифрувати» його суть.

АМФІБРАХІЙ (грецьк.: обабіч короіпміи) - у силабо-тонічному віршуванні трискладова стопа з наголошеним другим складом { - і -)

АНАПЕСТ (грецьк.: обернений, відбитий назад) - у силабо- тонічному віршуванні трискладова стопа з наголошеним третім складом (— /).

АНТИТЕЗА (грецьк.: протистояння) - стилістичний прийом, що застосовується в літературі для художньо підкресленого заперечення або протиставлення життєвих явищ, думок, ознак, понять, почуттів. Приклад: «На двоє створено Богом вино: / Розумним на радість, на згубу дурному» (І. Франко).

АНТОНІМИ (грецьк.: анти + ім'я) - протилежні за значенням пари слів, які використовуються в художньому творі для побудови антитез, смислового увиразнення змальованих явищ. Приклади: «Додолу верби гне високі» (Т. Шевченко); «З журбою радість обнялась» (О. Олесь).

БАЙКА (староукр.: баяти -оповідати) - ліро-епічний жанр, якийй має алегоричний та повчальний зміст, а за формою - це віршоване чи прозове оповідання, персонажами у якому є звірі, птахи, рослини.

БАЛАДА (франц.: танцювати) - сюжетні твори ліро-епічного характеру з елементами легендарності, фантастичності або історичної приуроченості; гостросюжетна народна пісня з несподіваною, часто трагічною розв'язкою.

БУРЛЕСК (італ.: жарт) - жартівливий стиль літературного письма, комічний ефект у якому досягається невідповідністю форми та змісту (героїчний зміст - жартівлива форма, комічний зміст - високий стиль), а також використанням вульгаризмів та ненормативної лексики.

ВІРШ (лат.: повтор, поворот) - ритмічний ряд у літературному творі. У ширшому значенні - художній твір, організований за версифікаційними правилами. Акровірш - твір, у якому за першими літерами рядків, строф прочитується його назва або ім'я автора. Мезовірш - твір, що дозволяє «відгадати» ім'я автора чи якесь слово за літерами, розміщеними всередині рядків. Телевірш - твір, у якому «загадка» закодована у кінцевих літерах рядків. Білий вірш - ритмізований твір без римування. Вільний вірш (верлібр) - неритмізований і неримований літературний твір, внутрішня єдність якого заснована на образності та інтонаційності. Фігурний вірш - твір, у якому поєднано властивості звукових та зорових мистецтв, виражених переважно у графічній формі (вірші у вигляді кола, хреста, ялини, геометричної фігури тощо).

ГІМН (грецьк,: похвальна пісня) - урочистий пісенний твір, текст якого має символічно-декларативний зміст і церемоніальне призначення (гімни на честь богів, державні гімни).

ГІПЕРБОЛА (грецьк.: перебільшення) - художній засіб, що полягає в перебільшенні властивостей з метою їх увиразнення та надання емоційного заряду. Приклад: «А сльоз, а крові? напоїть всіх імператорів би стало з дітьми і внуками, втопить в сльозах удов'їх» (Т. Шевченко).

ГРОТЕСК (франц.: химерний, незвичний) - карикатурне зображення, що виникає в результаті перебільшення, спотворення, поєднання несумісних, різко контрастних якостей і форм, схильність до незвичайності та ексцентричності. Гротеск часто використовується у зв'язку з пародіюванням, травестуванням та бурлеском, а також у гумористичних та сатиричних творах.

ГУМОР (лат.: волога, рідина) - різновид комічного, характер якого визначається доброзичливим поглядом та жартівливим відображенням смішного у житті. Гумор широко представлений у фольклорі та літературі у різноманітних жанрах.

ДАКТИЛЬ (грецьк.: палець) - у силабо-тонічному віршуванні трискладова стопа з наголошеним першим складом (/ - -) •

ДЕТЕКТИВ (лат.: розкриваю, викриваю) - різновид пригодницької літератури, переважно прозові твори, яким притаманні інтрига, насиченість колізіями та перипетіями, гострий сюжет, розв'язкою у якому є розкриття таємниці, пов'язаної зі злочином.

ДИСКУРС (лат.: міркування; франц.: промова, виступ) - сукупність висловлювань, міркувань, суджень, оцінок про певне явише, об'єкт, проблему. Літературний дискурс має діахронний аспект (історія літератури, окремих літературних явищ, творів), синхронний (сучасний літературний процес), теоретичний (теорія літератури). Дискурс зазвичай ґрунтується на певній концептуальній основі, виражає позицію, погляди, тому одне й те саме явище (об'єкт) може мати низку дискурсів, відмінних між собою.

ЕЛІПС (грецьк.: опущення, пропуск) - пропуск у реченні слова чи словосполучення, зрозумілого з контексту, для вираження динамічності чи енергійності мови, а також для уникнення повторів. Приклад: «Довгождана,... ось вона - Блакитна Панна!..» (М.Вороний).

ЕПІГРАМА (грецьк.: напис) - жанр жартівливо-сатиричної поезії, короткий віршовий твір, у якому дотепно й дошкульно розкривається якесь явище або характер особи.

ЕПІЛОГ (грецьк.: висновок, післямова) - заключна частина драматичного або епічного твору, де розповідається про подальшу долю героїв твору. Епілог належить до композиційних чинників, проте водночас пов'язаний із сюжетом, подаючи податкову інформацію до змальованих подій.

ЕПІТЕТ (грецьк.: прикладка, прізвисько) - художнє означення, яке служить для увиразнення зображуваного, найчастіше відіграє роль орнаментального прикрашування художньої мови, може мати оціночну функцію. У фольклорних текстах трапляються постійні епітети. Приклади: «Вже й любов доспіла під промінням теплим, і її зірвали радісні уста» (М. Рильський); «Що, Дунаю, тебе збило: Чи галочки чорнокрилі, чи коники воронії, чи козаки молодії?» (Нар. пісня).

ЕСЕ (франц.: спроба, нарис) - літературний твір, який поєднує в собі довільний виклад поглядів на певну проблему та науковий і документальний матеріал. Есе відзначаються з-поміж інших літературних творів нетрадиційним підходом до тлумачення поставлених питань, жвавим і дотепним стилем. Есе є філософські, історико-біографічні, публіцистичні, літературно-критичні тощо.

ЗАВ'ЯЗКА - елемент сюжету, який окреслює виникнення конфлікту, безпосереднє зіткнення протидіючих сил, що зумовлює магістральний розвиток усіх наступних подій у творі.

ЖАНР (від лат.: рід, вид) - форма мистецького осмислення світу та художньої організації тексту. Жанри є епічні, ліричні, драматичні. За певної історичної епохи формується жанрова система, що являє собою сукупність різноманітних жанрів, які функціонують у межах цієї епохи, зумовлюються нею і мають між собою розвинуті зв'язки.

ІНТРИГА (від лат.: заплутую) - сюжетний хід у художньому творі (переважно у пригодницькій літературі), яким робиться натяк на приховані наміри чи події, що розкриваються в подальшому розгортанні сюжету. Водночас інтрига - композиційний чинник, який дозволяє письменнику будувати твір так, що він тримає читача у постійній психологічній напрузі, збуджує читацький інтерес.

ІРОНІЯ (грецьк.: лукавство, глузування) - один із видів комізму, прихована насмішка над чимось або кимось. Маючи серйозну зовнішню форму, іронія вгадується з контексту. Приклад: «На те письменні ми, читаєм літературознавчих термінів божії глаголи!.. І од глибокої тюрми та до високого престола - усі ми в золоті і голі» (Т. Шевченко).

КАЛАМБУР (франц.: гра слів) - стилістичний прийом, який полягає в дотепній грі слів, побудований здебільшого на гумористично-пародійному використанні різних значень того самого слова. Приклад: «Він закінчив медінститут і працював тепер вантажником на заводі автонавантажувачів» (М.Рябчук).

КЛАСИЦИЗМ (від лат.: взірцевий) - тип творчості у європейській літературі XV - поч. XIX ст., що орієнтувався на естетичні норми і зразки античної класики. Мистецтво класицизму раціоналістичне: твір відзначається ясністю, чіткістю, будується па одному мовному рівні («високий стиль»), на строгих і непорушних композиційних правилах. Герой такого твору підкоряється державним інтересам, почуття втамовує розумом, найвище для нього - обов'язок, підпорядкування абстрактним нормам благочестя. Класицизм дидактичний, його образи естетично одноманітні.

КОЛІЗІЯ (від лат.: зіткнення) - гострі суперечності і зіткнення поглядів персонажів, що виявляються в зображених у художньому творі подіях. Колізія - поняття ширше, ніж конфлікт, тому часто є його джерелом або загальним тлом.

КОМПОЗИЦІЯ (лат.: побудова, складання, створення) - побудова літературного твору, розміщення і співвідношення його компонентів. Композиція включає в себе сюжет, позасюжетні елементи (відступи, описи), залежить від творчого задуму письменника та від родово-жанрових особливостей твору.

КОНФЛІКТ (лат.: зіткнення) ~ ключове поняття у сюжеті художнього твору, яке розкривається через зображення протиборств на рівні розвитку подій, а також на рівні зіткнення інтересів та можливостей їх реалізації. Конфлікт, породжений прагненнями і сумнівами персонажа, називається внутрішнім. За своїм характером конфлікти можуть мати широкий спектр - громадські, виробничі, побутові, політичні, морально-етичні, психологічні тощо.

КУЛЬМІНАЦІЯ (з лат.: вершина) - елемент сюжету, який розкриває вирішальне, найгостріше зіткнення сил, що ведуть боротьбу, момент найбільшого напруження у розвиткові змальованих у художньому творі подій.

ЛІРИКА (від назви музичного інструмента - ліри) - рід художньої літератури, який виражає внутрішнє життя суб'єктивним вираженням почуттів, ліричного «я». Лірика не має сюжетності, оповідального начала, образів-персонажів.

МЕЛОДРАМА (грецьк.: пісня і дія) - драматичний твір, у якому монологи та діалоги персонажів поєднуються з музикою та піснями. Характерні риси мелодрами: наявність інтриги, поділ персонажів на позитивних та негативних, повчальність, виразні елементи сентименталізму.

МЕМУАРИ (франц.: спогади) - твір у формі записок-спогадів про минулі події, у яких автор брав участь, був їхнім очевидцем або сучасником. Мемуарам притаманна документальність, історична достовірність, хоч не виключається право автора на художній домисел.

МЕТАФОРА (грецьк.: перенесений) - літературний троп, заснований на образному розкритті суті та особливостей предмета чи явища шляхом перенесення на нього за подібністю ознак і властивостей іншого предмета чи явища. Вид метафори - персоніфікація (уособлення). Прикладом розгорнутої метафори може бути окремий твір (переважно поетичний). Приклад: «З душі землі встають крики, тьмою птахів летять на хрест» (Т. Осьмачка).

МІФ (грецьк.: слово, сказання) - словесний твір про походження Всесвіту, Землі, богів, людини, явищ природи та ін., де відобразились прадавні вірування й уявлення народів. Сукупність таких оповідей складає міфологію.

МОДЕРНІЗМ (франц.: новітній, сучасний) - загальна назва різноманітних художньо-філософських тенденцій у літературі кінця ХІХ-ХХ ст., які виникли в умовах кризи реалізму. На відміну від позитивістської світоглядної основи та принципу міметичної творчості, модернізм опирався на внутрішньо притаманні мистецтву естетичні основи, відстоював самоцінність художньої творчості. Найновіші тенденції у сучасному світовому мистецькому процесі прийнято називати постмодернізмом.

МОТИВ (від лат.: рухати) - найпростіша розповідна (епічна) одиниця. У сучасному літературознавстві цей термін здебільшого застосовують до ліричних творів (мотив кохання, смутку, самотності, осінній чи весняний мотив тощо).

НАРИС - оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому автор показує підмічені ним у житті дійсні факти, події і людей.

НАТУРАЛІЗМ (від лат.: природа) - творча манера у літературі, якій притаманне фактографічне зображення дійсності, трактування людської поведінки та вчинків зумовленістю біологічної природи людини. її спадковими чинниками та соціальним середовищем.

НОВЕЛА (від лат.: новітній) - невеликий за обсягом епічний твір з гострим сюжетом і несподіваною розв'язкою; характерні риси: лаконічне письмо, психологізм, невелика кількість персонажів.

ОБРАЗ - 1) форма мислення в мистецтві, художнє узагальнення, яке в конкретно-чуттєвій формі розкриває суть зображеного; 2) образ змальованої у літературному творі людини - персонаж, котрий може мати свій прототип (конкретну особу) або бути вигаданим, змодельованим за художнім принципом.

ОДА (грецьк.: пісня) - похвальний ліричний твір, присвячений видатним особам чи важливим подіям і написаний в урочисто-патетичній формі.

ОПОВІДАННЯ - невеликий за обсягом розповідний твір здебільшого про одну або декілька подій у житті людини. Цьому жанру властива оповідальна інтонація, описовість, незначна кількість персонажів, нескладна композиція.

ПАМФЛЕТ (від грецьк.: усе спалюю) - невеликий за обсягом сатиричний твір публіцистичного жанру на актуальну тему.

ПАРОДІЯ (від грецьк.: анти-пісня, пісня навпаки) - жанр сатиричної чи гумористичної літератури, заснований на перебільшено комічному наслідуванні твору якогось автора або літературного напрямку.

ПАФОС (грецьк.: почуття, пристрасть) - піднесений настрій автора у літературному творі, зумовлений осягненням суті зображуваного життя.

ПОВІСТЬ - розповідний художній твір з нерозгалуженим сюжетом, невеликою кількістю персонажів, з охопленням незначної кількості подій.

ПОЕЗІЯ (грецьк.: творчість) - 1) мистецтво слова, літературний вид творчості; 2) віршована, ритмічно побудована мова; 3) віршовані твори якогось автора, народу, епохи; 4) лірична творчість.

ПОЕМА - ліро-епічний жанр, що реалізується у віршовій формі і відображає певні події та характери.

ПОЕТИКА (з грецьк,: майстерність творення) - 1) наука про художню літературу, теорія літератури; 2) теорія поезії (версифікація, образність, мова, композиція та ін.) 3) система художніх принципів якогось літературного напряму, жанру чи окремого поета.

ПОРІВНЯННЯ - літературний троп (у стилістичному сенсі - прийом, зворот), побудований на зіставленні певних рис чи якостей зображуваних об'єктів. Порівняння має сталу синтаксичну форму - йому властива обов'язкова двочленність: називання того, що порівнюється, і того, з чим порівнюється; у синтаксичну конструкцію входить порівняльне слово (як, ніби, неначе, немов, нібито).

ПРИТЧА - повчальне алегоричне оповідання про людське життя з моралізаторським смислом. Притча передбачає двоплановість у розгортанні теми: проголошена думка поступово переходить в іносказання і ніби повертається в попередній стан, але в новій якості, підсилена образною сугестією слова.

ПРОЗА (від лат.: пряма, вільна мова) - літературний вид творчості, заснований на неритмічному (на відміну від поезії), довільному плині художньої мови. Прозовим творам характерне: оповідальність, поєднання мови автора, оповідача, персонажа, раціоналістичне начало, образна «прозорість», ускладнена стилістика.

ПРОЛОГ (грецьк.: попереднє слово, мова) - компонент у побудові твору, який коротко заявляє про головний мотив, тему або смисл того, що буде зображене далі. Як правило, прологи бувають в епічних чи драматичних творах.

ПСАЛОМ (грецьк.: пісня) - пісня релігійного змісту, створена для відображення особистісного ставлення до божества. Псалмам притаманні високохудожня образність і тонкий ліризм.

РЕАЛІЗМ (від лат.: речовий, дійсний) - тип художньої творчості, заснований на розумінні літератури як засобу пізнання й осмислення людської особистості. Реалізму характерний аналітичний підхід до зображення дійсності, що усвідомлюється як джерело і критерій художності літературного твору. Дотримуючись міметичних принципів зображення «у формах життя», реалізм прагне до «правдивості» у змалюванні дійсності. Зосереджуючись на ідеях та суспільних проблемах часу, реалізм нерідко виконував роль ідеологічну та політичну, ігноруючи при цьому художню сутність мистецтва слова.

РЕМАРКА (франц.: позначка, примітка) - авторські пояснення в тексті драматичного твору, що містять стислу характеристику обставин дії, зовнішньості та поведінки дійових осіб.

РИМА (грецьк.: сумірність, узгодженість) - співзвучність слів або закінчень віршових рядків. Найчастіше рима буває в кінці рядків, але є і внутрішні рими (всередині рядка). Чоловіча рима - закінчення віршового рядка з наголосом на останньому складі; жіноча рима - закінчення віршового рядка з наголосом на передостанньому складі; дактилічна рима закінчення віршового рядка на третьому з кінця складі; гіпердактилічна рима - закінчення віршового рядка з наголосом на четвертому з кінця складі. Рими бувають точні (повні) - майже повне звукове співпадати слів чи закінчень рядка; неточні (неповні)- побудовані на різноскладовості і різнонаголошеності закінчень рядків. Схеми римування: суміжне - аа бб вв і т.д.; перехресне - абаб; кільцеве - абба.

РИТМІКА (від грецьк.: рівномірний) - вчення про ритм; розділ віршування, що вивчає природу віршового ритму, принципи й методику його аналізу. Термін «ритміка» застосовується і до характеристики ритмічного ладу окремого віршового твору.

РІД ЛІТЕРАТУРНИЙ - художньо організована дійсність, яка виражає співвідношення між об'єктом (предметом зображення) та суб'єктом (автором, носієм зображення). Залежно від цього співвідношення можна виділити ліричний рід (суб'єктивована художня дійсність), епічний рід (об’єктивована художня дійсність), драматичний рід (дійсність зображена як подія, неухильний розвиток).призвело розв’язання покладених в основу твору конфліктів.

РОМАН (франц.: романський, первісно - твір на одній з романських мов) - складний за побудовою і великий за обсягом епічний прозовий (віршовий) твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи та багатогранно змальовано персонажі, кількість яких часто значна. За змістом романи є історичні, соціально-побутові, родинно-побутові, філософські, пригодницькі, науково-фантастичні, психологічні тощо. Кілька романів одного автора, пов'язані однією темою і персонажами, об'єднуються в дилогію, трилогію, тетралогію, цикл романів.

РОМАНС (від лат.: по-романськи) - сольна лірична пісня про кохання.

РОМАНТИЗМ - тип художньої творчості, в основі якого лежить суб'єктивно-індивідуальне начало, почуттєве сприймання світу. Виник на межі XVIII - XIX ст., розвивався у більшості світових літератур. Романтизму притаманні піднесеність у відтворенні дійсності, тяжіння до винятковості та незвичайності зображуваних об'єктів, емоційна наснаженість і сугестивність образів, героїчний пафос, експресивні вияви різноманітних внутрішніх переживань.

САТИРА (лат.: суміш, усяка всячина) - спосіб художнього зображення дійсності, заснований на осудливому осміянні явищ, типів, характерів. Як вид комізму - викривальний сміх, породжений висвітленням абсурдності, алогізму, примітивізму буття. Термін вживається й на означення жанрового різновиду комічних творів.

СИМВОЛ (від грецьк.: знак, натяк) - умовне означення якогось явища або поняття іншим на основі подібності з метою стисло і яскраво розкрити образ. Здатність людини до символізації, закладена ще в давній словесній творчості, породила чимало образів- символів у фольклорі, звідки вони перейшли у літературу. Можна виділити і суто літературну символіку. Культ і культивування символу в художній творчості призвів до виникнення стильового різновиду в модернізмі - символізму. Головне завдання символісти вбачали в подоланні натуралізму та побутовізму у змалюванні дійсності у заглибленні в потаємні першооснови буття, не доступні логіці.

СИНОНІМИ (грецьк.: однойменний) - слова, відмінні за звучанням, але однакові за змістом. Застосування синонімів у художньому тексті сприяє смисловій точності, стилістичній і лексичній різноманітності, експресивно-емоційному наповненню. Приклад: «Ніч темна, олив'яна, зимна, люта, чорна, лиш вітер обертає хмар важенні жорна» (Б.-1. Антонич).

СОНЕТ (від італ.: звучати) - вірш, який складається з чотирнадцяти рядків, що римуються між собою за певною схемою. Форма сонета вважається канонічною, проте у своєму історичному розвитку (зародився у XVI ст.) виявив гнучкість і зазнавав постійного оновлення.

СТИЛЬ (лат.: грифель для писання) - формотворча образна система, принцип організації художнього світу. Структура стилю охоплює тропіку, (мистецтво викладу) та мову. Розрізняють індивідуальний стиль, стильовий різновид, стиль епохи.

СТОПА - ритмічна одиниця вірша, поєднання наголошеного та ненаголошених складів. У силабо-тонічному віршуванні найчастіше зустрічаються двоскладові (хорей, ямб) і трискладові стопи (дактиль, амфібрахій, анапест).

СТРОФА (від грецьк.: поворот, зміна) - ритмічно, інтонаційно і синтаксично завершений віршовий твір або його частина з левною системою клаузул у рядках або римування. Строфа може складатися з будь-якої кількості віршових рядків. Найчастіше зустрічаються такі: дворядкова (дистих), трирядкова (терцет, терцина), чотирирядкова (катрен), шестирядкова (секстина), восьмирядкова (октава), десятирядкова. Особливі строфи: елегійний дистих, сапфічна строфа, танка, хоку, газель, рубаї, бейт.

СЮЖЕТ (франц.: тема, предмет) - зображення подій в інтерпретації автора. Ці події складаються здебільшого із вчинків персонажів. До основних елементів сюжету належать: експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка. Є різні способи побудови сюжету: хронологічні переставляння подій, замовчування (інтригування), насиченість літературознавчих термінівперипетіями, інтригуючі паузи, монтаж епізодів. Рушійною силою у розвитку сюжету є конфлікт.

ТЕКСТ (від лат.: тканина, зв'язок) - у широкому значенні - це структура, що складається з елементів-знаків, які становлять собою певну єдність. Тут знак - це образ з його значеннями та способом його вираження. Текст (у вузькому значенні) - це єдність мовних знаків, що організовані за нормами певної мови і є носіями інформації. Художньому тексту притаманні завершеність, мінливість смислу, відкритість для інтерпретації, єдність виображеного світу. Текст багатозначний, внаслідок чого виникає безліч варіантів його тлумачення. Контекст - текстуальне оточення, яке розкриває сутність того чи іншого образу, мотиву, міфа, зумовлює його комунікаційну вар’ Ість. Підтекст - приховане, образно-художнє, внутрішнє значення літературного тексту.

ТЕМА (від грецьк.: те, що е основі) - коло життєвих явищ або якась сторона життя, обрана письменником для зображення з метою певних узагальнень, розкриття якихось закономірностей дійсності. Теми є соціальні, побутові, історичні, психологічні, філософські. Актуальна тема співзвучна часові і викликає громадський резонанс. Центральна тема твору - це найсуттєвіше, найзагальніше у його змісті. «Вічні теми» - це однаково важливі теми в будь-яку історичну епоху (тема життя і смерті, тема людської долі, тема кохання, тема боротьби добра і златаін.).

ТРАГЕДІЯ (від грецьк.: пісня для козла) - драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий конфлікт, який призводить до трагічної розв'язки - герой, вступаючи в боротьбу, гине фізично або духовно. Жанрове коріння трагедії - у міфі про «загибель» та «воскресіння» Діоніса, який постав у вигляді козла (грецьк. трагос- козел).

ФАБУЛА (лат.: сказання, байка) - у художньому творі виклад подій у причиново-наслідковій хронологічній послідовності. У «малих» епічних чи ліро-епічних жанрах одна фабула, яка не відзначається складним сплетінням подій. У великих епічних чи драматичних творах може бути використано декілька фабул - для розгортання значної кількості подій.

ФЕЙЛЕТОН (франц.: аркуш) - невеликий за обсягом художньо- публіцистичний твір актуальної тематики. Фейлетон може мати документальну основу, а складниками стилю є сатира, іронія, сарказм.

ФОНІКА (грецьк.: вимовляю, звучу) - звукова організація мови, яка стосується здебільшого поетичної творчості, віршування. Фонетичними засобами художньої мови є асонанс, алітерація, ономатопея (звуконаслідування).ХОРЕЙ (від грецьк.: хор) - у силабо-тонічному віршуванні двоскладова стопа з наголосом на першому складі ('-).

ХРОНОТОП (від грецьк: час і місце) - взаємозв'язок часових і просторових характеристик зображених у художньому творі явищ.

ЦЕЗУРА (від лат.: рубати) - ритмічно-інтонаційна пауза всередині віршового рядка. Має своє постійне місце в гекзаметрі, у силабічному вірші.

ЯМБ (грецьк.: напасник) - у силабо-тонічному віршуванні двоскладова стопа з наголосом на другому складі(-/).

Поиск по сайту: